/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Хрущов проти Сталіна. Доповідь на ХХ з`їзді КПРС, Детальна інформація

Тема: Хрущов проти Сталіна. Доповідь на ХХ з`їзді КПРС
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1398
Скачати "Реферат на тему Хрущов проти Сталіна. Доповідь на ХХ з`їзді КПРС"
Сторінки 1   2   3   4  
Незадовго до своєї кончини Сталін піддав опалі Молотова і Мікояна, готуючи їм, імовірно, таку ж долю, яка осягла інших керівників, знищених при їх же допомозі. Але тим не менш Сталін ні в чому не підозрював Хрущова. Швидше за все, Хрущов зумів якимсь образом прикинутися людиною без особливих амбіцій. Розповідали, що під час тривалих нічних посиделок на дачі в Кунцеве, де вождь жив останні роки, Хрущов танцював гопака. Ходив він тоді в українській косоворотці, зображуючи "щирого козака", далекого від яких або претензій на владу.

Отже, Хрущов прийшов до влади не випадково й одночасно випадково. Сам Сталін, піднімаючи його з однієї сходинки на іншу, мимоволі підготував ґрунт для узвишшя Хрущова. У цьому змісті прихід Хрущова до влади був закономірний. Але, звичайно, був тут і великий елемент випадковості. Якби "сталінська гвардія" згуртувалася в 1953 році, а не пізніше, не бути б Хрущову лідером. Сама наша історія могла піти по іншому руслу. І все-таки історія зробила правильний вибір. Напівзруйноване село, технічно відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, мільйони ув'язнених у таборах і в'язницях - усе це вимагало нової політики, радикальних змін. І Хрущов прийшов, щоб дати народу нові надії і, можливо, нове життя.

* * *

Отже, йшли дні. Наближався час чергового XX з'їзду партії. На липневому (1955 р.) пленумі ЦК вирішено було провести з'їзд у лютому 1956 року. Для його підготовки були створені різні комісії. У цей час одна з комісій ЦК займалася реабілітацією необґрунтовано репресованих у попередні роки. І от під час обговорення в Президії ЦК чергову її рекомендацію, М.С.Хрущов запропонував створити комісію з розслідуванню діяльності Сталіна.

Для нього не було несподіванкою, що самі старі члени Політбюро і Президії ЦК В.М. Молотів і К.Є. Ворошилов (обоє - у Політбюро з 1926 р.), а також Л.М. Каганович (у ПБ із 1930р.) стали бурхливо заперечувати. Особливо активний був Молотов:

"- Розслідувати діяльність Сталіна - це ревізувати підсумки усього величезного шляху КПРС! Кому це вигідно? Що це дасть? Навіщо ворушити минуле?"

Але Хрущов був підтриманий "молодими" членами Президії: Н.А. Булганіним (у ПБ із 1948р.), М.З. Сабуровим і М.Г. Первухіним (з 1952 р.), а також Н.К. Кириченко і М.А. Сусловим (обоє з липня 1955 р., багато в чому завдяки Хрущову). Сутичка була бурхливою. Хрущов її погасив обіцянкою, що будуть у самому секретному порядку розглянуті лише "порушення соціалістичної законності", у яких основна частка провини лежить на Л.П. Берії.

Склад комісії був визначений самий вузький: секретар ЦК КПРС академік П.Н. Поспєлов, секретар ЦК КПРС А.Б. Арістов, голова ВЦСПС Н.М. Швернік, працівник Комітету партійного контролю при Центральному Комітеті П.Т. Комаров. Очолив роботу комісії Поспєлов. Йому було не звикати писати про вождів. Він чимало знав про Сталіна. У 1951 році тиражем майже сім мільйонів екземплярів вийшло друге издпние "Короткої біографії" вождя, над якою разом з іншими трудився і сам Поспєлов.

Комісія сиділа день і ніч. Перегортаючи папки "розстрільних" справ, Поспєлов разом із членами комісії одночасно вишукував відповідні ленінські цитати, що засуджують культ особистості і порушення "соціалістичної законності". План доповіді, запропонований академіком Поспєлов, був відверто примітивним, але зрозумілим: усе зводилося до мудрості, скромності, гуманізму Леніна і його норм діяльності і порушенню цих постулатів Сталіним. Весь пафос доповіді, що готувалася, зводився до того, що сама система, що була створена Леніним, не має ніякого відношення до беззаконь і незліченних репресій. Усі вони - результат культу особистості Сталіна. Ця нехитра і гранично примітивна схема була цілком схвалена Хрущовим. Але коли проект підготовленої доповіді доклали на Президії, там знову виникли люті суперечки. Лише завдяки підтримці Сабурова, Первухіна, Булганіна і Кириченко Хрущову удалося домогтися рішення продовжувати роботу над доповіддю.

Каганович пропонував обговорити її на ХХІ з'їзді, Молотов - поступово виправити помилки минулого без їхнього обнародування. Так чи інакше, за розпорядженням Хрущова Поспєлов продовжив роботу над доповіддю, якій стояло зіграти історичну роль.

Нарешті 14 лютого 1956 року у Великому Кремлівському палаці відкрився ХХ з'їзд КПРС. Він проходив як звичайно: доповідь, схвалення "ленінського курсу", оплески, гучні вставання і так далі. З'їзд котився до благополучного фіналу, а ясності не було. Відомо, що Хрущов буквально жив цією доповіддю і був готовий за будь-яку ціну довести його до делегатів з'їзду. Вже в ході роботи з'їзду він не раз вечорами запрошував до себе Поспєлова і диктував йому свої зауваження і думки в доповідь, що у нього з'являлися при читанні підготовлених матеріалів.

* * *



І зрештою під час одного з перерв між засіданнями Хрущов зважився запитати інших членів Президії ЦК:

- Товариші, що ми будемо робити зі звітними даними товариша Поспєлова?

Відразу ж розгорілася люта суперечка. Ті ж Молотов, Каганович виставили цілком логічні політичні аргументи:

- Що тебе, Микита, змушує діяти в такий спосіб?

- А як з'їзд зрозуміє, як партія зрозуміє?

І дійсно, що ж спонукало Хрущова діяти в такий спосіб? Як зважився він виступити з доповіддю про Сталіна, знаючи, що більшість делегатів буде проти викриттів? Відкіля він почерпнув таку мужність і впевненість у кінцевому успіху? То був один з найрідших випадків в історії, коли політичний керівник поставив на карту свою особисту долю і навіть життя в ім'я вищих суспільних цілей. У складі післясталинського керівництва не було ні одного діяча, що зважився б виступити з подібною доповіддю про культ особистості. Напевно, тільки Хрущов міг зробити це - так сміливо, так емоційно, а в деяких відносинах і так нерозважно. Треба було мати натуру Хрущова, треба було пройти через іспити стражданням, страхом, пристосовництвом, щоб зважитися на такий крок. Багато істориків висловлювали свої думки з цього приводу. От, наприклад, яке думка доктора філософських наук, професора Дмитра Антоновича Волкогонова по питанню, чому ж Хрущов усі таки зважився зробити доповідь:

"Піднявшись на вершину влади в гігантській країні, Хрущов, однак, почував, що тінь Сталіна увесь час була з ним поруч. Діяла (хоча і не так люто, як раніш) "каральна система", створена "вождем народів", забороненою була правда про безліч політичних процесів, що прокотилися по країні напередодні і після війни, на багатьох питаннях внутрішньої і зовнішньої політики лежалася сталінське табу. Хрущов багато знав про минуле (він був його активним учасником). Тепер воно його страшило. Він, саме він, повинний був або сказати усім правду, чи залишити усе без зміни, як склалося за третину століття існування більшовицької держави". "Самого Хрущова теж не раз охоплювали сумніви. Але він згадував про листи ув'язнених, повертався пам'яттю до божевілля минулих років і усе твердіше дійшов висновку: результати настільки масового терору, беззаконня, страшних зловживань довго приховувати не удасться. Рано чи пізно правда стане відома народу. Потрібно взяти ініціативу у свої руки і сказати цю страшну правду народу".

Ще один відомий учений - Федір Михайлович Бурлацький вважає, що головна причина того, що Хрущов став тираноборцем і нищителем культу Сталіна і режиму його влади - це "первозданний, можна сказати, генетичний гуманізм, не розтрачений Хрущовим, незважаючи на всі іспити всієї суворої епохи." Самий нормальний людський страх утримував його від захисту несправедливо страчених людей у період сталинщини. Але тем сильніше накопичувалися в його душі біль, каяття, почуття провини і відповідальності за усе, що відбувалося.

Безперечно, дуже важлива й оцінка самого Хрущова. От що він сказав під час однієї з зустрічей із закордонними гістьми:

"Мене часто запитують, як це я зважився зробити ця доповідь на ХХ з'їзді. Стільки років ми вірили цій людині! Піднімали його. Створювали культ. І раптом такий ризик... Вже оскільки мене обрали Першим, я повинний, зобов'язаний був сказати правду. Сказати правду про минуле, чого б мені це не коштувало і як би я ні ризикував. Ще Ленін нас учив, що партія, що не боїться говорити правду, ніколи не загине".

Хрущов вважав, що якщо культ Сталіна не буде засудженийі, його наслідки не будуть переборені, а ленінські принципи партійної і державної діяльності не будуть відновлені, те це грозить "відривом партії від мас", уповільненням економічного розвитку країни, ослабленням міжнародних позицій Радянського Союзу й інших серйозних наслідків. До того ж, Хрущов сильно наполягав на оголошенні доповіді саме на ХХ з'їзді партії, тому що це був перший з'їзд після смерті Сталіна. Микита Сергійович говорив: "Якщо помилки і недоліки, що мали місце в період культу особистості Сталіна, не розкрити і не засудити, те значить схвалити, узаконити їх на майбутнє".

Але справа була кінцева не тільки в почутті справедливості і боргу батьківщині, про які говорив Перший секретар. Хрущов був глибоко поранений сталінизмом. Тут перемішалося усе: і містичний страх перед Сталіним, здатним за один невірний крок знищити будь-яку людину, і жах через кров, що безневинно проливається. Тут було і почуття особистої провини, і накопичений десятиліттями протест, що рвався назовні, як пара з казана... Багато років збирав Хрущов зло на Сталіна, занадто багато разів йому приходилося переступати через себе за час роботи в партії. Його партійна біографія буяла подібними випадками. Дуже часто партія розчаровувала Микиту Сергійовича. Було наприклад так: Приїхав Хрущов у село до двоюрідної сестри, еоторая жила в селі, у неї було колись кілька яблунь. Але вони зникли.

- А де ж яблуні?

- Я їх вирубала!

- Як так "вирубала"? Навіщо?

- Так на кожну яблуню треба податок платити...

Коли Хрущов розповів цей випадок Сталіну, той обвинуватив його в прагненні скасувати податок і закричав: "Ти - народник! От ти хто!.. Народник!" Неважко зрозуміти які почуття в Хрущова викликали подібні випадки до партії. Але Хрущов сам був партійцем і тому не міг обвинувачувати систему в чинених злодіяннях, тому випливав цілком логічний висновок, що провина цілком лежить на кермовому партії - товариші Сталіну. У такий спосіб Хрущов бачив метою доповіді розповісти людям правду, свою правду про тім, хто ж був винуватий у нещастях країни.

Сторінки 1   2   3   4  
Коментарі до даного документу
Додати коментар