Юрій Липа у стосунках із Михайлом Михиним, Детальна інформація

ЮРІЙ ЛИПА

У СТОСУНКАХ

ІЗ МИХАЙЛОМ МУХИНИМ

Спогади Михайла Мухина* - відомого українського літературознавця і публіциста середини 30-х років, що мають назву "Яснозбройний Юрій" [1], охоплюють три періоди знайомства автора з Юрієм Липою. Це: 1919 рік, коли М.Мухин мав нагоду особисто контактувати з Ю.Липою та його батьком Іваном Левковичем Липою - міністром віросповідань Директорії УНР в Кам'янці-Подільському, тодішньому осідкові українських урядових кіл, де Ю.Липа навчався на юридичному факультеті Українського державного університету і активно дописував до місцевих українських видань; 1920 рік - під час відступу на еміграцію із зупинкою у Станіславі; 1921-1937 роки, коли між М.Мухиним і Ю.Липою відбувалося жваве листування..

"В другій половині літа р. 1919 у Кам'янці на Поділлі, - пише М.Мухин, - я кілька разів бачив Юрія Липу разом з його батьком на обідах в римо-католицькому дитячому притулку. Ю.Липа був у ясно-сірій курточці, шо так пасувала до його блакитно-сивих очей..." [2].

Перший період характеризується М.Мухиним як час творчих пошуків і становлення Ю.Липи в літературному житті. Тоді він із захопленням читає в оригіналі вірші французьких авторів, зокрема, А.Мюссе, робить перші спроби літературного перекладу і пише перші власні поезії. "Я все зустрічав Ю.Липу у цьому (неподалік православного собору - О.Я.) пустельному закутку на тлі ефектовних архітектурних декорацій - таких рясних у Кам'янці - в западині, звідусіль щільно огородженій мурами та вежами, похмуро-зосередженого, з маленькою книжечкою в руні, білявого й блідого, в проміннях ясного квітневого сонця, на тлі біло-рожевих квітів магнолії... Не мавши нагоди розмовляти, ми лише віталися, при

_______________

* Мухин Михайло (1894-?) – літетатурознавець і публіцист, родом з Києва; з початку 1920 року на еміграції в Празі; після Другої світової війни – у Німеччині. Співробітник журналу “Вістник”, редагованого Д.Донцовим. Автор багатьох літературно-критичних праць.

Мухин М. Яснозбройний Юрій //Київ.- Чикаго, 1953.- № 2-3.

Мухин М., там само.

кожній зустрічі. Але тепер я поцікавився книжечками в його руках. Цим разом це були "Мемоіres d`un Veuf” Верлена. Іншим разом - рівнож у французькому оригіналі - вірші Мюссе" [3].

В цих досить скупих відомостях проступає дуже характерна риса Ю.Липи - прагнення творити, не дивлячись на зовнішні умови, часто навіть дуже несприятливі. В час надзвичайно складний для України та її державності, для кожного патріота зокрема, молодий літератор, за плечима якого було кілька років збройної боротьби за незалежність у військових формаціях Армії УНР, починає усвідомлювати свою місію як митця. Він не шукає якнайзатишнішого облаштування на еміграції (Галичина в той час була окупована польськими військами й мала польську адміністрацію - О.Я.), а з головою поринає у поетичну творчість, яка, відомо наперед, не давала б засобів на існування. Він "похмуро-зосереджено" працює над власним літеиатурним стилем, не впадаючи у розпач від поразки національно-визвольних змагань, вважаючи, що нова фаза боротьби пролягатиме у площині ідей, на культурному фронті. Вже у молодому віці простежується прозорливість Ю.Липи, який розуміє - якщо нація не має власної держави, вона повинна самовиражатись у культурі, літературі, мистецтві, аби живити національний організм, продовжувати славні традиції великих попередників.

Стрічаючись з молодим Липою, М.Мухин згадує про те враження, що його залишив у пам`яті поет. Липі було 19 років. Всі зустрічі лишилися без розмов. Такі були часи, що старші не мали часу на розмови. Уряд евакуйовувася. Держава втрачала територію. У такий час, звичайно, люди втрачають нормальний ритм прані. Чуття бере верх над розумовим використанням часу. Все, що встиг спостерегти М.Мухин із зустрічей з юнаком, це його повага до життя, стоїчний спокій у калейдоскопі подій, спокій філософа. У Липи в руках - постійно - книжка. І з кожною зустріччю цей юнак був з книжкою на розмові із великим.

Липа готувався до високого звання поета, яке, на жаль, покинув у самому розквіті свого таланту.

Друга зустріч була такою ж короткою і майже без розмов у серпні 1920 року в Станіславі, коли Червона Армія насувалась на Варшаву, а південь Галичини від Стрия був тимчасово відтятий від сполучення з рештою західноукраїнських земель. Кожного дня надходили звістки про

______________

Мухин М., там само.

наближення червоних до Станіслава...

М.Мухин згадує: "Яснозбройний Юрій підійшов до мене в провулку коло готелю "Варшава" й поважно стиха запитав, як я дивлюся на становище. Становище тоді справді щодня гіршало. Високий, ставний Ю.Липа тоді вже значно змінився від таких недавніх весняних днів у Кам'янці. Велика українська національна відзнака з святим Юрієм оздоблювала його маринарку. Він здавався вже не тим русявим юнаком, що неначе ненароком вийшов на сонце з темряви книгозбірні, а добре розвиненим засмаленим спортовцем. Всі рухи його були повні сили, убрання незвичайно гарно пасувало йому до лиця й до постаті.

Я частіше зустрічав його на вулицях Станіслава в серпні того ж року і щоразу впадала в очі така раптова зміна з Ю.Липою, що так хутко змужнів"[4]. М.Мухинові вже не судилося побачитись з Ю.Липою особисто. Однак через декілька років між ними зав'язалось жваве листування.

"Рік пізніше (тобто приблизно 1925 року - О.Я.) - пише М.Му-хин, - Ю.Липа презентував мені через Е.Маланюка першу книжку віршів з написом. Двічі перечитавши її в потязі Подєбради-Прага, я був щиро збентежений... Невже це твори автора "Князя полоненого"? Здавалося, що на пій книзі ще тяжить спадщина манірної доби естетизму й модернізму, доби "Української хати" (Київ, 1908-1914). Особливо дратував вірш з початковим рядком: "Садів аркади тріпотливі..." Зрештою, під впливом цього була написана рецензія, тоді ж і надрукована, в якій було в повній мірі висловлене здивування несвоєчасністю "Тріпотливих аркад". Але - дивна річ - нефортунний зшиток "Світлости" чомусь аж ніяк не міг вибрести з моєї актівки, і мало не щодня під час залізничної подорожі я заглядав до нього, бо, по-перше, деякі вірші мені одразу дуже сподобалися. І от, що далі, то більше знаходилося непомітної спочатку краси і глибини змісту, аж, за вийнятком 2-3 річей, ціла решта збірочки цілковито "сприйнялася" [5].

Наведений уривок свідчить про надзвичайно поважне ставлення молодого поета до плодів своєї творчості. В добу, коли значна частина емігрантського літературного середовиша була охоплена декадентськими настроями, Ю.Липа вважав своїм обов'язком як

_______________

Мухин М., там само.

Мухин М., там само.

письменника не лише підіймати патріотизм читача, але водночас пропонувати йому речі високомистецькі, естетично довершені, на яких би не тяжіла нота голого патріотизму. Пізніше ці переконання Ю.Липи будуть покладені в ідеологічну основу літературного угруповання “Танк”.

Приблизно тоді ж, тобто на початку 1925 року, Ю.Липа інколи через Е.Маланюка передавав до друку в Празі деякі свої рукописи. Так були опубліковані в “Студентському віснику” вірш “Сімнадцятий” та драматичний етюд “Бенкет” [6]. Спочатку цей етюд опинився в руках відомого Микити Шаповала, колишнього співредактора “Української хати”, але в своїй “Новій Україні” він не захотів його друкувати, повернувши рукопис. Причина, швидше за все, була не стільки критична, як політична чи ідеологічна. Шаповал, напевне, відчув “горду будівничість” Ю.Липи, а тому, сам стоячи на позиції програмового “дейнецтва” чи руйнації, рішучо відмовив у публікації своєму молодому “опонентові”.

Цікавим епізодом у стосунках Ю.Липи та М.Мухина є участь останнього у виданні другої поетичної збірки Ю.Липи “Суворість” (переповідаємо тут за нещодавно опублікованою до 100-ліття письменника розвідкою Надії Миронець, яка віднайшла заховані у фондах рідкісні матеріали особистого архіву Ю.Липи [7]- О.Я.). У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади України зберігаються матеріали, що проливають світло на процес підготовки до видання цієї поетичної збірки. 30 грудня 1930 року, перебуваючи у госпіталі, Ю.Липа написав листа М.Мухину, який, як видно, безпосередньо займався підготовкою збірки до друку, сприяв цьому, очевидно, і Е.Маланюк. Ю.Липа, зокрема, писав: "Що до друку віршів, то вже Вам писав п. Єв[ген] і Ви остільки були добрі, що згодилися перепровадити справу коректи і друку. Друк – щось в роді “Книголюба”, тільки менший розмір. Папір аби не дуже паскудний. Окладинку? Якийсь кольоровий, сірий чи инший папір. Хто ж для мене малюватиме? Про мене хто хоче, аби поза написом “Юрій Липа. Суворість” нічого там не було. Або зоставити гладко і

наліпити рисунок заголовка. Головне, щоб не було помилок і було _______________

Липа Ю. Сімнадцятий. Бенкет //Студентський голос.- Прага,