/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Способи ввічливості в українській та іноземних мовах, Детальна інформація

Тема: Способи ввічливості в українській та іноземних мовах
Тип документу: Реферат
Предмет: Культура
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1024
Скачати "Реферат на тему Способи ввічливості в українській та іноземних мовах"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
В японському національному характері визначальними є любов до праці, дуже розвинута естетичне почуття, вірність традиціям, схильність до запозичання, дисциплінованість, відданість авторитету, почуття обов’язку ввічливість, акуратність, самовладання, бережливість, допитливість, потяг до узгоджених дій у групі. Японська мораль з дитинства вчить: «Знайди групу, до якої б ти належав, будь їй вірний та довірся їй. Без почуття залежності не може бути почуття впевненості». Японці звикли оцінювати один одного за належністю до певної групи. Коли два японці зустрічаються вперше, вони перш за все намагаються з’ясувати, до якого з прошарків суспільства кожен із них відноситься і яке становище там займає. Без цих відомостей їм важко знайти спільні теми для спілкування. Етичні норми в Японії спираються на п'ять «китів»: людяність, обов'язок, мудрість, вірність та добра вдача. До того ж, японців відрізняє відсутність почуття гумору, хоча «загадкова усмішка» японців увійшла в прислів'я. Її призначення може бути досить різним – від виразу незгоди до приховування почуттів у скорботні хвилини. Справа в тому, що усмішка в японців – обов'язковий елемент їх стосунків з іншими людьми без будь-якого, зв'язку з настроєм.

Серед інших особливостей – те, що в Японії практично не використовують рукостискання при зустрічі: їм не, властива манера торкатися одне до одного. Важливим елементом ґречності є поклони: причому, п'ятнадцять, наприклад, поклонів достатньо лише для тривіального вітання. Щоб справити гарне враження, треба вклонитися сорок п'ять разів, особливу пошану висловлюють, вклонившись сімдесят разів, а найповажнішу особу вітають, уклонившись 90 (!) разів. При представленні вручайте та намагайтеся брати візитну картку обома руками: на знак поваги уважно її прочитайте. Японці починають знайомство з обміну візитними картками, щоб одразу було зрозуміло, хто є хто. Тому на візитці треба чітко формулювати своє звання та посаду за місцем роботи. Не можна носити візитку в задній кишені брюк, в кишені м'ятого піджака: треба носити візитки у спеціальному альбомчику у внутрішній кишені верхнього одягу. Жінки можуть носити в сумочці.

В японській етиці та культурі мовчання ціниться більше, ніж слова – вважається, що думки краще передаються співрозмовнику без їх точної артикуляції. Для японця характерно залишити речення без закінчення. Викласти ідею до того, як будеш точно знати, як її сприймуть оточуючі, вважається агресивністю. В цьому ключі діє й закон, за яким японці старанно уникають нав'язувати свою думку. Тому мова японця насичена такими сполученнями, як «мені здається», «можливо, я помиляюсь, але...» Терплячість вважається в Японії однією з головних чеснот. Японець набирає смиренної пози, коли європеєць – оборонної. Навіть вставати в цій країні не прийнято, коли входить старший за віком: у свідомості японця сидіння – це покора, тому він і не піднімається. Якщо входить старший за віком або поважний гість, японець, не встаючи, вклоняється в його сторону і ввічливо схиляє голову.

Велике значення в японській культурі надається пунктуальності, точності. Домовившись про зустріч, японець обов'язково в строк, до хвилини, заявиться на місці. Їм також нерідко притаманна сором'язливість, формування емоційного самоконтролю, заборона на самовираження, увага до всякого роду правил та ритуалів не тільки гальмують активність та самостійність, але й заважають навіть необхідним виявам тривоги та гніву. Постійне стримування емоцій посилюється й іншими культурними цінностями, що підкреслюється почуттям відповідальності перед іншими, покірністю перед авторитетами, особистою відповідальністю за невміння жити в гармонії з суспільної думкою. Тому суспільна думка відіграє в житті японця неабияку роль. Наприклад, жоден чоловік в японських фірмах не підпорядковується жінці Якщо ж начальник – жінка, то в її підпорядкуванні знаходяться, тільки жінки. Це впливає і на міжнародні ділові відносини: якось одній з директорів американської компанії, що випускала спортивний одяг, випало вести переговори з японською торговельною компанією. І вона була дуже неприємно вражена, коли всі питання були адресовані до її колеги – чоловіка, який займав на фірмі підлегле становище. У кожному випадку він, ніяковіючи, казав, що всі питання слід задавати їй, і хоча угода була підписана, ця жінка-директор дає всім колегам-жінкам пораду: заздалегідь повідомляти про свою посаду та уповноваження і пересвідчуватись, що партнери з Японії отримали листа ще до того, як прибули у гості. Жінка за японськими традиціями повинна відповідати за справи вдома. Як погано не поводився б чоловік з дружиною, вона не ображається. В традиційній японській родині подружжя дуже рідко виходить з дому разом. Звичайно чоловік йде куди-небудь сам. В буденні дні японці не дуже пориваються додому, віддаючи перевагу відпочинку в кафе та клубах. Повестися інакше – означає втратити чоловічу гідність, загубити роль голови родини.

В ділових відносинах головне – інтереси фірми. Про це багато написано, але потрібно дещо нагадати: японці завжди в ділових переговорах намагаються уникнути «гострих кутів» і ведуть себе згідно з тим «моральний духом», який виховує кожна японська компанія у своїх працівників.

Якщо вас запросили до традиційного японського ресторану, необхідно звернути увагу на взуття та шкарпетки – доведеться роззуватися. Коли вас пригощають спиртним, треба підняти свій келих, а потім миттю перехопити у японця пляшку та наповнити його келих. Не відмовляйтеся хоча б доторкнутися до келиха губами. Відмова може бути мотивована тільки медичним протипоказанням. Якщо ви не готові скуштувати запропоноване вам блюдо, не відмовляйтесь демонстративно. З'їжте маленький шматочок, що залишилось – просто зміщайте на тарілці. Коли ви спілкуєтесь з японськими бізнесменами, важко обійтись без пауз та мовчання. Не слід робити спроби «забити» ці паузи самому: для японців ця ситуація звична і після такого мовчання бесіда стає більш плідною. Подарунки – звичайна річ у Японії, особливо до та після Нового року, а також в середині літа. Але слід мати на увазі, що людина, яка отримала подарунок, за японськими традиціями зобов’язана віддячити тим же, тому надто дорогий подарунок може поставити японця в незручне становище. З тієї ж причини ніколи не розгортайте і не роздивляйтесь подарунок, який ви отримали, в присутності того, хто вам його подарував. Не даруйте квітів, якщо твердо не впевнені в необхідності цього. І останнє: не слід розмовляти за дружнім столом про Другу світову війну, а ось обговорення справ, які стосуються роботи, для трудоголиків-японців справа цілком нормальна.

Китай

Китай – дуже специфічна країна, в якій під час встановлення стосунків головне – формування «духу дружби». Де поняття, до суті, для китайців ототожнюється з добрими взаєминами партнерів. При цьому треба пам'ятати, що під час рукостискань першому потискують руку найбільш високопоставленому представнику. Але на початку розмови (переговорів) діє правило, за яким гість говорить першим. Ця китайська гостинність має традиційні корені: вас можуть запитати про вік, про справи в родині, поцікавитись здоров'ям дітей. Не ображайтесь: це щирий інтерес до вас. Вас із радістю запросять у гості або в ресторан на обід, де додадуть не менше 20 страв. Якщо ви не готові пригоститись запропонованою екзотичною стравою, не відмовляйтесь демонстративно. Спробуйте з'їсти, хоча б маленький шматочок, а те, що залишилось, зміщайте на тарілці. Якщо подають, до столу суп – це знак того, що обід йде до закінчення. Гість встає з-за столу першим. Основний алкогольний напій китайців – рисова горілка (55 градусів). Серед народу користується допитом червоне вино «кауліян». В Китаї тости проголошують, але цокатись не прийнято. Якщо ж цокаються, то діє старовинне правило: молодший повинен цокнутися верхньою частиною свого келиха об ніжку келиха, який підіймає старший, показуючи тим самим, що він ставить себе нижче за того, з ким цокається. Той, хто наповнює, келихи, повинен наливати; в них по вінця, бо інакше це буде виглядати як неповага. Чаркуючись виголошують «Кан пей», що співвідноситися з нашим «Пий до дна», але в перекладі значить: «Щоб річка зміліла». Подарунки краще робити не комусь особисто, а всій організації, тому що місцеві правила можуть не дозволяти приймати особисті дарунки.

Типовою рисою китайців є любов до праці, організованість, дисципліна, терпіння, старанність, акуратність, колективізм, ощадливість, економність у веденні, господарства та невибагливість в одязі, вміння утримувати свої емоції, спокій та холоднокровність у стресових ситуаціях. Беручи до уваги великий авторитет старшого, китайці завжди стараються уникати конфліктів з авторитетною особою, начальником, вчителем або батьком. Якщо ж такий конфлікт виникає, то вважається, що він стався з вини молодшого або підлеглого.

Корея

У корейців багато спільних рис з японцями та китайцями. По-перше, це повага до авторитету старшого та начальника. Молодший за статусом повинен бути уважним, наприклад, подавати цигарки, підносити вогонь. Демонструючи свою повагу, все це він повинен робити двома руками. Молодший ніколи не повинен бути ініціатором розмови на важливу тему – це привілеї старшого, навіть коли молодший – господар у домі, він нічого не повинен робити без дозволу старшого. При бесіді європейський етикет зобов'язує дивитися в очі співрозмовника; кореєць же не просто уважно заглядає у вічі, а створює враження, ніби хоче "залізти в душу через очі". Конфуціанська мораль, яка є дуже сильною в корейців, не дозволяє в спілкуванні ніяких недомовок. Якщо ви відповіли на прохання про зустріч корейцю неконкретно – не дивуйтесь, якщо наступного дня побачите, його в себе.

Корейське суспільство – дуже ієрархічне та авторитарне. Престиж людини залежить від віку та посади, що здобувається нелегкою працею. І якщо іноземець не виявить належної поваги – його шанси на успіх будуть мізерні. Коли вимовляєте імена, то пам'ятайте, що в корейців перше слово в імені – це прізвище, два наступних – особисте ім'я. Корейці не мають звички відкрито не погоджуватись з партнером (наприклад, до бізнесу). Того ж вони чекають і від співбесідника. Тим більш недопустимо давати непрямі відповіді на запитання чи пропозиції: в їх розумінні це форма відмови. І ще треба пам'ятати, що корейці дуже вимогливі, щодо одягу: це завжди діловий костюм, переважно з білою сорочкою та краваткою "демократичного" кольору. Для жінок в службовій обстановці брюки неприпустимі. Не допускається палити в присутності старших за віком і соціальним статусом.

Ірландія

Легковажні та пристрасні, вони задовольняються надто малим у житті. Вміють ховатися за маскою великої простодушності та відкритості, водночас демонструючи велику розумову силу. Але ж ірландець готовий розпочати бійку з найменшого приводу, хоча представники цієї нації не мають жаги до помсти: з людиною, з якою він щойно посварився, через хвилину буде сидіти за келихом пива чи вина. Ірландці героїчно, мовчки переносять біль, але схильні до лінощів, полюбляють міцні алкогольні напої.

Бельгія

Вважається ґречним демонструвати гарний апетит, для чого потрібно з видимим задоволенням з'їдати великі порції їжі. Жінка, що, турбуючись про свою фігуру, ледь торкається їжі, у бельгійців викликав жалість.

При всякому зручному випадку вимовляйте фразу «Сіль ву пле», це словосполучення можна використовувати в будь-якій ситуації: чогось не дочули, щось запитуєте або з чимось погоджуєтесь – цей вираз завжди буде доречним.

Португалія

В цій країні слід пам'ятати такі правила:

як аперитив (вино до легкій страви) ніколи не просіть «порто» – це вино вважається десертним; перш, ніж зробити візит, не забудьте доручити своє взуття «експертам»: хлопцям-чистильникам, яких на вулицях португальських міст багато;

не робіть жінкам компліментів на публіці;

ніколи не телефонуйте раніше, ніж об 11 годині ранку.

Угорщина

Існує приказка: «Угорець любить похизуватися». Гордість та почуття власної гідності – найбільш притаманні угорцям риси характеру. Іноді це переходить навіть у зухвальство. При цьому представники цієї нації найпрацелюбніші з європейців, хоча за найменшої зміни настрою можуть кинути все не замислюючись. Угорці хоробрі від народження. Вони стійкі та вміють захищати свої права. Любов та повага до родини, добрий гумор, лагідний характер, гостинність, довірливість (майже дитяча) та безтурботність «на кожен день» – ось ті риси угорської вдачі, про які слід пам’ятати, спілкуючись з представниками цієї країни.

Південна Африка

Перше, про що треба пам’ятати при діловому спілкуванні – це про поняття «африканський час»; уповільнений темп ділових стосунків, коли переговори можуть тривати достатньо довго, а остаточне рішення щодо укладання договору відкладатись. Спочатку ця особливість була «привілеєм» чорношкірих поселенців, а зараз вона стала загальною для всіх. Ділові партнери можуть запросити не тільки в ресторан, але й додому (багато південно африканців має свій сад при будинку) на "браай" (щось на кшталт нашого "шашлика"). З вашого боку гарним подарунком буде пляшка горілки та букет квітів.

При бесіді із чорношкірими представниками треба висловлювати особливу повагу до старших за віком. Існують деякі особливості і у невербальній формі спілкування. У деяких народів Південної Африки не вважається пристойним при розмові дивитися прямо у вічі. Ще в деяких є звичай, за яким у двері спочатку входить чоловік, а потім – жінка або гість (це пов'язано з історичними особливостями: господар-чоловік повинен першим зустріти небезпеку). Африканці частіше, ніж європейці, під час ділових зустрічей торкаються обличчя руками чи примружують очі – це не треба вважати втратою зацікавленості в спілкуванні зі співрозмовником.

Росія

Російська людина здебільшого незнайома із золотою серединою в проявах своїх почуттів – чи це радість, чи горе. Разом з цим, росіяни люблять і вміють жартувати, часто самі над собою. Іноземців завжди прикро вражають грубість манер та відверте нехтування етикетними правилами. Але при цьому гість, який зайде до росіянина, в дім, буде нагодований і йому обов'язково господар наллє чарку горілки. До речі, широта російської натури стоїть поруч з національною бідою – пияцтвом, що здавна є частиною «російського духу».

За натурою своєю росіяни – максималісти. Це проявляється і в переговорах російських бізнесменів з іноземцями. Росіянин може заплатити не торгуючись будь-яку суму – і в той же час з недовірою ставитись до партнера по бізнесу. До речі, на Заході більшість бізнесменів з недовірою сприймають так званих «нових росіян»: їх насторожує те, з якою легкістю вони кидаються грошима – при укладанні угод, а надто в казино та на інші розваги. Спостерігаючи це, починаєш розуміти вислів І.Канта про те, що російський характер ще не сформувався. Але чи може сформуватись те, що характеризується як "безмежність, безформність» широта, що спрямована у нескінченність" (М. Вердяєв).

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар