1)Теоретичні і практичні задачі сучасної вікової психології і їх значення для теорії і практики виховання підроcтаючого покоління.2)Соціальний розвиток школяра.3)Психологічні аспекти самовиховання в підлітковому і ранньому юнацькому віці. 4)Діяльність вчи, Детальна інформація

Точно також малі групи можуть бути підрозділені на двох різновидів: групи, що формуються, уже задані зовнішніми соціальними вимогами, але ще не споєні спільною діяльністю в повному змісті цього слова, і колективи, тобто групи більш високого рівня раз-витія, зв'язані зі специфічними видами соціальної діяльності. Групи першого різновиду можна позначити як ті , що становляться".

Baрто також докладно зупинитися на питаннях загальних якостей групи і проблемі розвитку груп.

Безпосередньо загальні якості групи:

1. Інтегративність - міра єдності, злитості, спільності членів групи один з одним, (відсутність інтегративності - роз'єднаність, дезинтеграця).

2. Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній.

3. Референтність - ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

4. Лідерство - ступінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових задач.

5. Інтрагрупова активність - міра активізації групових складників її особистостей.

6. Інтергрупова активність - ступінь впливу даної групи на інші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще і такі:

" спрямованість групи - соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних ориентаций і групових норм;

" організованість - реальна здатність групи до самоврядування;

" емоційність - міжособистісні зв'язки емоційного характеру, що переважає емоційний настрой групи;

" інтелектуальна коммунікативність - характер міжособистісного сприйняття і установлення взаєморозуміння, перебування загальної мови;

" вольова коммунікативність - здатність групи протистояти труднощям і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.

Проблема розвитку групи ніколи не ставилася з метою з'ясувати різні рівні цього розвитку, і, далі, розкрити специфіку різних параметрів групової діяльності на кожнім з цих рівнів. Разом з тим без такого підходу картина розвитку групи не може бути повної. Цілісне представлення про розвиток групи по характеристиці групових процесів допускає і більш дробовий аналіз, коли окремо досліджується розвиток групових норм, цінностей система міжособистісних відносин і т.д. З погляду соціальної психології дослідження характеристик великих соціальних груп наштовхується на цілий ряд труднощів. Багатство методик вивчення різних процесів у малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного вигляду класів, націй і інших груп такого роду. Звідси іноді народжується переконання, що спільність психології великих груп не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такім дослідженні ще більш зміцнює такі погляди. Разом з тим, соціальна психологія в точному значенні цього слова, без розділу про психологію великих соціальних груп, узагалі не може претендувати на успіх [8]. За твердженням Дилигенского Г.Г., розгляд психології великих груп не може вважатися правомірним, тому що це не одна з проблем даної дисципліни, а найважливіша її проблема. "Як би ні була велика роль малих груп і безпосередньо міжособистісного спілкування в процесах формування особистості самі по собі ці групи не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок". Усі ці й інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду. Посилаючись на Дилигенского Г.Г. "цей досвід лише "доведе" до індивіда за посередництвом малої групи і міжособистісного спілкування". Тому соціально - психологічний аналіз великих груп можна розглядати як "ключ" до пізнання змісту психіки індивіда.

Соціальна колективність. Відносини між індивідом і групою.

Як уже було сказано раніше, колектив - вища форма розвитку малої групи. Але сам колектив не виникає раптово. Існують різні форми колективних відносин, що проходять визначені етапи свого розвитку. Розвиток колективу проходить через наступний ряд етапів: номінальна група, група-асоціація, група-кооперація.

Від кооперації до колективу група проходить рівень автономізації, для якого характерно досить висока внутрішня єдність по всіх загальних якостях, крім інтергрупової активності. Саме на цьому рівні члени групи ідентифікують себе з нею(моя група). Однак група-автономія може піти убік від колективу. Можливий розвиток групи в негативному напрямку, коли розвиток групи приводить її до положення замкнутої з поза групою, але внутрішньогруповою антипатією, що відрізняється, міжособистісним егоцентризмом і егоїзмом, агресивністю.

Соціальна колективність полягає в тім, що, поєднуючи людей загальними соціальними і виробничими інтересами, вона ставить вищою своєю метою створення умов для розкриття індивідуальності кожного члена суспільства і відповідає за реалізацію повноцінного розвитку особистості. Термін " Соціальна психологія" так позначена Виготськ Л.С.: Психологія, що досліджує соціальну обумовленість психіки ділової людини", "Колективна" психологія в його понятті, збігається з традиційним "Усіх у нас соціально, але це не означає, що усі властивості психіки окремої людини присутнє всім іншим членам даної групи" [6]. Тільки деяка частина особистої психології може вважатися придатком даної людини, і от цю частину особистої психології в умовах її колективного прояву і вивчає колективна психологія (психологія війни і т.п. ). У результаті розвитку своїх членів розвивається і сам колектив: чим яскравіше і багаче індивідуальність, вище рівень розвитку кожного члена колективу, тим більше дієздатним, людяним в своїй якості є і колектив у цілому. Суть соціального колективізму не зводиться до спільної діяльності для досягнення об-щей мети. І навіть не зводиться до уміння жити спільно, разом вирішуючи усі во-просы. Стан і зрілість соціальної колективності визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим, індивідуальним інтересом.

Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальній їхній кількості, починається з розподілу функцій. Без цього не можливо існування групи як єдиного цілого. Група може бути зрозуміла через особистість, тому що людська особистість є головним матеріалом для її створення. А.В. Петровский [20]вважає при класифікації груп визначати ступінь їхнього розвитку, з огляду на характер міжособистісних відносин, формуючихся в залежності від цінностно-орійентаціоного єдності групи (оптимальний збіг цілей, що зв'язують особистість, групу, суспільство).

Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена в такий спосіб:

1. Дифузійна група - у ній взаємини опосередковуються не змістом групової діяльності, а тільки симпатіями й антипатіями.

2. Асоціація - група, у якій взаємини опосередковуються тільки особисто значимими цілями.

3. Корпорація - взаємини опосередковуються особисто значимими, але асоціальним по своїх установках змістом груповий діяльність.

4. Колектив - взаємодії опосередковуються особистозначимим і суспільно коштовним змістом групової діяльності (бригада, екіпаж, розрахунок).

У них оптимально можуть сполучатися особисті, колективні й суспільні цілі і цінності.

Дотепер ми виходили з того, що група в цілому ставить своєю задачею досягнення максимального зближення в поглядах і виборах, намагаючись виробити загальну позицію. Однак нам відомо, що це лише пропозиція вірно лише від частини. У дійсності при безлічі різних обставин і особливо, якщо потрібно зміна, відбувається зворотне: переважає напругу і розбіжність у думках. Значне число соціальних установок людини має відношення до одній чи декільком соціальним чи групам зв'язані з ними. Характер цього зв'язку не є простим, ясним. З одного боку - установки людини зв'язані із соціальними установками, що звичайно виявляються в групах, до яких він пре-належить. З іншого боку - зміна впливу престижу, лідерства мне-ний, відкидання членських груп тими хто займає в них низький статус, а також вплив зовнішніх груп на рівень домагань показує, що соціальні установки часто бувають зв'язані з нечленськими групами.

Як визнання цього факту - термін "референтна група", вперше ужитий Хаймоном, став використовуватися для позначення будь-якої групи, з яким індивід співвідносить установки. Одночасно стала розвиватися загальна теорія референтних груп. Це поняття використовується для позначення двох видів відносин між індивідом і групою [14].

Замічено закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку груп-па знаходиться до колективу, тим більше сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпроти, чим далі група за рівнем свого розвитку стоїть від колективу, (а ближче до корпорації), тим більше можливості вона представляє для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих устремлінь.