1)Теоретичні і практичні задачі сучасної вікової психології і їх значення для теорії і практики виховання підроcтаючого покоління.2)Соціальний розвиток школяра.3)Психологічні аспекти самовиховання в підлітковому і ранньому юнацькому віці. 4)Діяльність вчи, Детальна інформація

Д.И. Фельдштейн розглядаючи генезис розвитку підлітка відзначав, що в цьому віці значна увага варто приділяти емоційній сфері, тому що саме вона визначає багато моментів поводження й спілкування підлітків. Хоча більшість організованих підліткових груп носить моногамний характер, разом з тим у середовищі однолітків виникають такі якості і форми спілкування, що починають визначати перші спроби юнацької дружби і любові.

Міжособистісні відносини дитини з однолітками, що виникають стихійно чи організовані дорослими, мають чітко виражені вікові соціально - психологічні характеристики.

Фаза індивідуалізації, що відносно переважає в підлітковому віці над власне адаптаційними процесами, характеризується уточненням і розвитком представлень про самого себе - активним формуванням образа "Я". У порівнянні з початковою школою в дітей інтенсивно розвивається самосвідомість, розширюються контакти з однолітками. Участь в роботі різних громадських організацій, кружків по інтересам, спортивних секцій виводить підлітка на орбіту широких соціальних зв'язків. Розвиток рольових відносин сполучається з інтенсивним формуванням особистісних взаємин, що з цього часу здобувають особливо важливе значення.

Взаємини з однолітками стають більш виборчими і стабільними. При збереженні високо оцінених властивостей "гарного товарища" підвищується роль морального компонента у взаємооцінках. Морально - вольові характеристики партнера стають найважливішою основою переваг. Статус особистості найбільше зв'язаний з вольовими і інтелектуальними властивостями учня. Високо оцінюються однолітки, яких відрізняють готовність і уміння бути гарним товаришем. Доброта, як і в початковій школі, залишається одним з ведучих основ міжособистого вибору.

Виявлено, що "вибирає" і "знедолені" підлітки в клас-сі відрізняються різними системами оріентацій. "Вибирає" у болів-ший ступеня орієнтовані на спільну діяльність. Коли вони усвідомлюють погрозу втрати статусу, їхня стратегія поводження ставати активної і діяльність здобуває більш інтенсивний, цілеспрямований, організований характер. Учні з несприятливим положенням у класі фіксовані головним чином на взаєминах з однолітками. У випадку погрози їх і без того неблагополучному положенню в групі вони аффективно реагують на ситуацію і навіть готові зовсім розірвати відносини з однолітками [9]. Значимість емоційних зв'язків у групах однолітків настільки велика, що їхнього порушення, що супроводжуються стійкими з-стояннями тривоги і психологічного дискомфорту, можуть виявитися причиною неврозів.

Як популярні, так і непопулярні школярі відрізняються за рівнем соціального розвитку особистості. Перші демонструють більш зрілі підходи до аналізу конфліктів. Вони аналізують ситуації досить об'єктивно і розглядають їх навіть трохи отстраненно. Сприйняття подій у непопулярних обмежено рамками конкретної конфліктний ситуації. Вони або ідуть від рішення, або, орієнтуючись на сиюминутный результат, не задумуються про наслідки початих ними дій.

Загострена потреба в індивідуалізації особистості в сполученні з максималізмом в оцінках навколишніх, котрі теж прагнуть знайти і продемонструвати свою індивідуальність, може ускладнювати процеси групового розвитку. "Індивідуалізація народжує напружену потребність, що була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого"[19].

Рівень розвитку колективних відносин визначає специфіку процесів індивідуалізації. У класах, де взаємини засновані на довірі, взаємодопомозі, відповідальності, прояву самобутності, незалежно від статусу членів групи, зустрічають підтримку і сприяють інтеграції особистості в групі. Збагаченої виявляється не тільки особистість, що виявляє творчу ініціативу, сміливість у відмовленні від негативних традицій, але і колектив. У групах з низьким рівнем коллективних відносин прояву індивідуальності припиняються без обліку їхнього морального змісту. Незвичайність однокласника сприймається як небажаний фактор і несе в собі погрозу для персоналізації решти. У класах з подібним типом міжособистісних відносин індивідуалізації одного відбувається за рахунок деиндивидуализации інших.

Кожен підліток психологічно належить до декількох групам: родини, шкільному класу, дружнім компаніям і т.п. Якщо мети і цінності груп не суперечать один одному, формування особистості під-паростка проходить в однотипних соціальних умовах. Суперечливість норм і цінностей різних груп ставить підлітка в позицію вибору. Моральний вибір може супроводжуватися міжособистісними й усередині-особистісними конфліктами.

З безлічі сфер спілкування підлітком виділяється референтна група однолітків, з вимогами якої він вважається і на думку до-торою орієнтується в значимих для себе ситуаціях.

Поняття "самооцінка".

Самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка відноситься до фундаментальних утворень особистості. Вона в значній мірі визначає її активність, відношення до себе й інших людей .

Розрізняють загальну і приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, чи глобальній самооцінці відбивається схвалення чи несхвалення, що переживає людину стосовно самого себе .

Людина може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високої і низкою, розрізнятися по ступені стійкості, самостійності, критичності.

Процес формування глобальної самооцінки суперечливий і нерівномірний. Це обумовлено тим, що приватні оцінки, на основі яких формується глобальна самооцінка, можуть знаходиться на різних рівнях стійкості й адекватності. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути погодженими, взаємно доповнювати один одного чи суперечливими, конфліктними. У глобальній самооцінці відбивається сутність особистості.

Підсумковим виміром Я, формою існування глобальної сам-оцінки є самоповага особистості. Самоповага - стійка особистісна риса, і підтримка його на визначеному рівні складає важливу турботу особистості. Самоповага особистості визначається відношенням її дійсних досягнень до тому, на що людина претендують які мети перед собою ставить.

Сукупність таких цілей утворить рівень домагань особистості. У його основі лежить така самооцінка, збереження якої стало для особистості потребою . Рівень домагань - це той практичний результат, якого суб'єкт розраховує досягти в роботі. У своєї практичний діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які погодяться з його самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Як фактор, що визначає чи задоволеність незадовле-ність діяльністю, рівень домагань має велике значення для облич, орієнтованих на запобігання невдач, а не на досягнення успіхів. Істотні зміни в самооцінці з'являються в тому випадку, коли самі чи успіхи невдачі зв'язуються суб'єктом діяльності з чи наявністю відсутністю в нього необхідних здібностей.

Отже, функції самооцінки і самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступаю внутрішніми умовами регуляції поводження і діяльності людини. Завдяки включенню сам-оцінки в структуру мотивації діяльності особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси з цілями і засобами діяльності.

Знання, накопичені людиною про самого себе, а також глобальна сам-оцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається Я - концепцією і складає ядро особистості. Я - концепція - це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система представлень людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію свого поводження і діяльності.

Таким чином, найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості, яким є самооцінка, виступає необхідною умовою гармонійних відношенні людини як із самим собою, так і з іншими людьми, з якими він вступає в спілкування і взаємодію.

Самооцінка-відношення людини до своїх здібностей, можливостям, особистісним якостям, а також до зовнішнього вигляду. Вона може бути правильної (адекватної), коли думка людини про себе збігається з тим, що він у дійсності собою представляє. У тих же випадках, коли людин оцінює себе не об'єктивно, коли його думка про себе різко розходиться з тим, яким його вважають інші, самооцінка найчастіше буває неправильною тобто неадекватної.

Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, що він у дійсності є, то в нього самооцінка занижена. У тих же випадках, коли він переоцінює свої можливості, результати діяльності особистісні якості, зовнішність, характерної для нього є завищена самооцінка.

Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тих, кому вона властива, але і навколишніх, тих людей, що, у різних ситуаціях - виробничих, побутових і інших - спілкуються з ними. Конфліктні ситуації яких виявляється людина, дуже часто є наслідком його неправильної самооцінки.

Знати самооцінку людини дуже важливо для установлення відносин з ним, для нормального спілкування, у яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються.

Самооцінка є складним особистісним утворенням. У ній відображається, що людина довідається про себе від інших, і його власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.

Особливості розвитку самооцінки дітей молодшого підросткового віку.

Один з найважливіших моментів у розвитку особистості підлітка - формування в нього самосвідомості, потреби усвідомити себе як особистість. У підлітка виникає інтерес до себе, свого внутрішнього життя, якостям власної особистості, потреба в самооцінці, зіставленні себе з іншими людьми. Він починає вдивлятися в самого себе, прагне пізнати сильні і слабкі сторони своєї особистості Потреба свідомості виникає з життя, практичної діяльності, визначається зростаючими вимогами дорослих колектива. У підлітка виникає потреба оцінити свої можливості, для того щоб знайти своє місце в колективі.

Спочатку в основі самосвідомості підлітка лежать судження про нього інших- дорослих (вчителів і батьку), колективу, товарищей. Молодший підліток немов дивиться на себе очима оточуючих. З віком, крім цього, починає позначатися тенденція самостійно аналізувати й оцінювати власну особистість. Але оскільки підліток ще не має достатнє уміння правильно аналізувати власні особистісні прояви, то на цієї ос-нове можливі конфлікти, породжувані протиріччям між рівнем домагань підлітка, його думкою про себе і його реальним положенням у колективі, відношенням до нього з боку дорослих і то-варишей.

Соціометричний експеримент. Метод соціометрії.

Для того щоб використовувати кількісні характеристики при вивчені соціальних взаємодій у групі застосовується так називана соціометрична процедура, чи соціометрія (уперше запропонована в 30-х роках Д. Морено) .