Соціальні варіанти мови та їх термінологічне окреслення, Детальна інформація

Тарас Ілик

СОЦІАЛЬНІ ВАРІАНТИ МОВИ ТА ЇХ ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ОКРЕСЛЕННЯ

УДК 413.166

Всю лексику української мови з погляду на сферу її вживання можна поділити на дві великі групи. До першої належать слова загальновживані, зрозумілі більшості людей. До другої - слова, обмежені у вжитку певним середовищем, зумовленим спільністю територіального проживання, спільністю занять та інших інтересів.

У межах другої групи загальнонародної лексики більшість мовознавців виділяє три підгрупи:

- професіоналізми;

- діалектизми;

- жаргонізми та арготизми / СУЛМ 1973:179-182; Фомина 1990: 210; Шанский 1972: 116/.

Деякі лінгвісти на позначення лексики останньої підгрупи користуються терміном "соціальні діалекти" (соціолекти) / Жирмунский 1969: 23; Степанов 1975: 198/. На наш погляд, слушним є зауваження Б.О.Серебреникова, який професійні мови, жаргони та арго називає не соціальними діалектами, а "соціальними варіантами мови" або "мовними стилями" . Підставою для відмови цим "варіантам мови" в статусі діалекту служить те, що "вони не мають специфічної фонетичної системи, специфічної граматичної будови й існують на базі звичайної мови" /ОЯ 1970: 496/.

Ми пропонуємо вживати термін "соціальні варіанти мови". Проте слід сказати, що виникає потреба з'ясувати питання: які ж групи лексики належать до соціальних варіантів мови?

До соціальних варіантів мови слід зараховувати:

1. Арго (франц. аrgot) — особлива мова певної обмеженої професійної або соціальної групи, що складається з довільно обраних видозмінених елементів однієї або кількох мов. Арго використовується, як правило, з метою приховування предмета комунікації, а також як засіб відокремлення групи від решти суспільства. Термін "арго" частіше використовується у вузькому значенні, позначаючи засіб спілкування декласованих елементів, розповсюджений у середовищі бандитського світу / ЛЭС 1990: 43 /.

Таке визначення не зовсім точне й повне.

По-перше, суперечливим є питання про статус арго. В цьому визначенні сказано, що це особлива мова. Не можна говорити, що арго функціонує як окрема мова, оскільки воно існує тільки на базі певної мови, як вже зазначалось вище. Правильніше вважати арго особливими словниками, особливими системами слів /Леонтьев 1977; Стойков 1957/.

По-друге, в поданій словниковій статті зазначається, що арго використовується з метою приховування обговорюваного, а також як засіб відокремлення від решти суспільства, але таке визначення також не зовсім правильне. Науковці не прийшли до єдиного висновку, однак можна виділити три основні думки:

а) У зв'язку з тим, що міському суспільству доводилось зустрічатись у першу чергу з арго правопорушників, то склалась думка, що метою арго є обдурювання чесних людей ( Сенеан Л., Ягич В.).

б) Теорія боротьби класів, сформульована радянським вченим В.М.Жирмунським. Суть цієї теорії полягає в тому, що арго, яким користуються бідняки, злодії, мандрівні продавці і ремісники, служить зброєю їх професійної діяльності, самозахисту і боротьби проти решти суспільства.

в) Теорія ідентифікації (Горбач О., Лихачов Д.С.). О. Горбач, досліджуючи лірницьке арго, зазначає: "Йдеться тут єдино про арґо як про зовнішню признаку групової приналежности до лірницької професійно-соціяльної спільноти – до цеху лірників ... відсутність цієї зовнішньої признаки – незнання арґотичного звичаю – зраджує непричасність іншої зустрітої особи лірника до власної соціяльної (цехової) групи" /Горбач 1993: 11/. Заперечуючи попередні погляди лінгвіст писав, що в такому випадку в лихих намірах можна запідозрити лірників, школярів тощо.

Ми зважаємо правильним погляд Горбача О., проте слід додати, що арго використовують і з метою конспірації мовлення.

Узагальнюючи вищеподане, можна зробити такі висновки:

- арго — це особлива лексично-семантично-словотвірна система;

- арго використовують з метою ідентифікації групової належності співбесідника та конспірації мовлення;

- арготизми мають особливе емоційно-експресивне забарвлення.

У наш час арго, як система, зникло (немає арго лірників, прасолів, офень та ін.), вести мову можна тільки про арготичні підсистеми в межах жаргонів, тому що кількість власне арготичних слів (відомих обмеженому колу людей) дуже мала. Примітивна форма арго ще збереглась у шкільному жаргоні.

Наприклад, мова на "ку" (до кожного складу звичайного слова в препозиції додається цей склад): кухлокупець - хлопець;

кукукупикути — купити.

Частково ще збереглось злодійське арго ( "блатна музика", "стук по блату" ), але знову ж таки як підсистема кримінального жаргону:

бер - будинок, квартира;

дурка - жіноча сумочка;

орел — серце та ін.