Проблеми життя та смерті в духовному досвіді людства, Детальна інформація

Трагедію смерті можна усвідомити лише при гострій свідомості особистості. Трагедія смерті відчутна лише тому, що особистість розуміється як безсмертна і вічна. Трагічна лише смерть безсмертного, вічного за своїм значенням і призначенням. Смерть смертного, тимчасового зовсім не трагічна. Трагічна смерть особистості в людині, тому що особистість є вічна Божа ідея, вічний Божий задум про людину. Особистість не народжується від батька і матері, особистість діється Богом. Людина в цьому світі є смертна істота. Але вона усвідомлює у собі образ і подобу Божу, особистість, усвідомлює себе приналежним не тільки до природного, але і до духовного світу. І тому людина рахує себе приналежною не тільки до природного, але і духовного світу. І тому людина рахує себе приналежною до вічності і прагне вічності. Людина безсмертна і вічна, як духовна істота, що належить до нетлінного світу, але вона є духовною істотою, коли вона відчуває себе духовною істотою, коли в ній перемагає дух і духовність, опановує її природними елементами. Безсмертним виявляється вид, рід, а не індивід. Наприклад, Гегель не знає особистого людського безсмертя. Людська особистість і її вічна доля приносяться в жертву ідеї, цінності, світовому духу, світовому розуму і т.п.

Матеріалізм, позитивізм і т.п. навчання примиряються зі смертю, узаконюють смерть і разом з тим намагаються забути про неї, влаштовуючи життя на могилах небіжчиків. Відношення до смерті стоїчне чи буддійське безсиле перед нею й означає перемогу смерті, але воно шляхетніше родових теорій, що зовсім забувають про смерть. Щиросердечне, а не духовне відношення до смерті завжди сумно і меланхолічно, у ньому завжди є сум спогаду, що не має сили воскрешати. Тільки духовне відношення до смерті переможне. Християнство знає перемогу над смертю. Християнство навчає не стільки про природне безсмертя, що не припускає ніякої боротьби, скільки про воскресіння, що припускає боротьбу духовних, благодатних сил із силами смертоносними. Навчання про відродження виходить із трагічного факту смерті й означає перемогу над ним, чого немає ні в яких навчаннях про безсмертя, ні у Платона, ні в теософії. Тільки християнство прямо дивиться в очі смерті, визнає і трагізм смерті, і зміст смерті, і разом з тим не примиряється зі смертю і перемагає її. Людина і смертна і безсмертна, вона належить і смертоносному часу і вічності, вона і духовна істота, і істота природна. Смерть є страшна трагедія, і смерть через смерть перемагається воскресінням. Але смерть перемагається не природними, а надприродними силами.

Жах смерті є не тільки жах смерті особистості, але і жах смерті світу. Є особистий Апокаліпсис і Апокаліпсис світовий. Апокаліпсис - є одкровення про смерть світу, хоча смерть у ньому не останнє слово. Смертна не тільки людина, не тільки народи і культури, але і все людство в цілому, і весь світ. Апокаліпсис є парадоксом часу і вічності. Кінець нашого світу настає в часі, ще в нашому часі. Але він також є кінцем нашого часу, і тому він за його межами. Для кожного з нас і для всього світу настає катастрофа, стрибок через безодню, незбагненний вихід з часу, у самому часі що відбувається. Якби наш гріховний світ у нашому гріховному часі був нескінченним, не знав кінця, то це був би такий же злий кошмар, як і нескінченне продовження в часі життя окремої людини. Це було б торжеством нісенітниці. Страшний суд над особистістю і світом у внутрішньому своєму розумінні є не що інше, як знаходження змісту, як установка цінностей і якостей.

2

\x2406\x1300\xF0A4\x1400\xF0A4\x3100$

(

*

,

.

0

2

Ae

AE

E

ue

th





(

*

8

<

L

N

\

`

f

h

l

p