Проблеми життя та смерті в духовному досвіді людства, Детальна інформація
Проблеми життя та смерті в духовному досвіді людства
r
t
‚
„
’
”
–
\x02DC
¶
E
I
I
U
a
e
i
o
oe
o
u
th
o(
\x2406\x1300\xF0A4\x1400\xF0A4\x3100$
Xоді говорять про нього як про загробне існування. Але безсмертне, вічне життя, не об’єктивоване і не натуралізоване, узяте зсередини, є життя принципово іншої якості, воно є життя духовне, у якому вічність настає вже у часі. Вічне життя може розкритися кожну мить, у глибині миті як вічне сьогодення. Вічне життя не є майбутнє життя, а життя сьогодення, життя в глибині миті. У цій глибині миті відбувається розрив часу. Тому етично помилкова та установка, що чекає вічності в майбутньому, як загробного існування, чекає смерті в часі, щоб прилучитися до вічного божественного життя. У майбутньому, по суті, ніколи не наступить вічності, у майбутньому є лише дурна нескінченність. Так можна уявити собі лише пекло. Вічність і вічне життя настає не в майбутньому, а в миті, тобто виході з часу, у перехрещенні вічної проекції життя в часі.
Смерть існує ззовні як деякий натуральний факт, що настає в майбутньому, і вона означає проекцію життя в майбутньому. Але подолання смерті і перемога над нею означає не забуття і не відсутність чутливості до неї, а прийняття її усередину духу, коли вона перестає вже бути натуральним фактом у часі і стає виявленням змісту, що йде з вічності. Смерть особиста і смерть світова, як і смерть націй і цивілізацій, як і смерть історичних форм держави, суспільства і побутового укладу, означає катастрофічне нагадування змісту і правди про те, що вони не виконані і перекручені. Смерть - не тільки торжество нісенітниці, результат гріха і перемога темних сил, але і торжество змісту, нагадування про божественну правду, недопущення неправди бути вічною.
ПРОБЛЕМА БЕЗСМЕРТЯ
Проблема безсмертя - основна, сама головна проблема людського життя, і лише по поверхні і легкодумству людина про це забуває. Іноді вона хоче переконати себе, що забула, не дозволяє собі думати про те, що важливіше всього. Усі релігії, починаючи з зародкових релігійних вірувань дикунів, будувалися у відношенні до смерті. Людина є істота, поставлена перед смертю протягом усього життя, а не тільки в останню годину життя. Людина веде подвійну боротьбу: за життя і за безсмертя. Смерть є явище ще усередині життя, а не по ту сторону, саме приголомшливе явище, прикордонне з трансцендентним.
Сильне страждання завжди порушує питання про смерть і безсмертя. Але і всяке поглиблення життя ставить ті самі питання. Було побудовано багато типів релігійних і філософських вчень про перемогу над жахом смерті і досягнення реального чи примарного безсмертя: спіритуалістичне навчання про безсмертя душі; навчання про перевтілення душ; містико-пантеїстичне навчання про злиття з Божеством; ідеалістичне навчання про безсмертя ідей і цінностей; християнське навчання про воскресіння цілісної людини; притуплення гостроти проблеми смерті через злиття з колективним життям на землі і через можливість земного щастя. Спіритуалістичне навчання про безсмертя душі обіцяє безсмертя лише частині людини, а не цілісній людині. Навчання про перевтілення ще менш дає безсмертя цілісній людині, вона припускає його розкладання на окремі елементи і ввергнення людини в космічний круговорот, залишає його у владі часу. Людина може перейти в нелюдський рід існування. Навчання про злиття з божеством не означає безсмертя особистості, а лише безсмертя безособових ідей і цінностей. Ідеалістичне навчання також не означає безсмертя особистості, а лише безсмертя безособових ідей і цінностей. Відвернення від теми про безсмертя через спрямованість до прийдешнього щастя людства говорить про нерозв'язність цієї теми і про ворожнечу до її постановки. Тільки християнське навчання про воскресіння цілісної людини відповідає на поставлене запитання, але з ним зв'язано багато труднощів.
Безсмертя душі.
Питання про смерть і безсмертя нерозривно зв'язано зі свідомістю особистості, з особистою долею. Якщо втратити гостру свідомість особистості і забути про її єдину і вічну долю, то можна утішити себе тим, що життя в природі, у роді вічно відроджується і безсмертне. Людина, як особистість, бореться зі смертю в ім'я безсмертя.
t
‚
„
’
”
–
\x02DC
¶
E
I
I
U
a
e
i
o
oe
o
u
th
o(
\x2406\x1300\xF0A4\x1400\xF0A4\x3100$
Xоді говорять про нього як про загробне існування. Але безсмертне, вічне життя, не об’єктивоване і не натуралізоване, узяте зсередини, є життя принципово іншої якості, воно є життя духовне, у якому вічність настає вже у часі. Вічне життя може розкритися кожну мить, у глибині миті як вічне сьогодення. Вічне життя не є майбутнє життя, а життя сьогодення, життя в глибині миті. У цій глибині миті відбувається розрив часу. Тому етично помилкова та установка, що чекає вічності в майбутньому, як загробного існування, чекає смерті в часі, щоб прилучитися до вічного божественного життя. У майбутньому, по суті, ніколи не наступить вічності, у майбутньому є лише дурна нескінченність. Так можна уявити собі лише пекло. Вічність і вічне життя настає не в майбутньому, а в миті, тобто виході з часу, у перехрещенні вічної проекції життя в часі.
Смерть існує ззовні як деякий натуральний факт, що настає в майбутньому, і вона означає проекцію життя в майбутньому. Але подолання смерті і перемога над нею означає не забуття і не відсутність чутливості до неї, а прийняття її усередину духу, коли вона перестає вже бути натуральним фактом у часі і стає виявленням змісту, що йде з вічності. Смерть особиста і смерть світова, як і смерть націй і цивілізацій, як і смерть історичних форм держави, суспільства і побутового укладу, означає катастрофічне нагадування змісту і правди про те, що вони не виконані і перекручені. Смерть - не тільки торжество нісенітниці, результат гріха і перемога темних сил, але і торжество змісту, нагадування про божественну правду, недопущення неправди бути вічною.
ПРОБЛЕМА БЕЗСМЕРТЯ
Проблема безсмертя - основна, сама головна проблема людського життя, і лише по поверхні і легкодумству людина про це забуває. Іноді вона хоче переконати себе, що забула, не дозволяє собі думати про те, що важливіше всього. Усі релігії, починаючи з зародкових релігійних вірувань дикунів, будувалися у відношенні до смерті. Людина є істота, поставлена перед смертю протягом усього життя, а не тільки в останню годину життя. Людина веде подвійну боротьбу: за життя і за безсмертя. Смерть є явище ще усередині життя, а не по ту сторону, саме приголомшливе явище, прикордонне з трансцендентним.
Сильне страждання завжди порушує питання про смерть і безсмертя. Але і всяке поглиблення життя ставить ті самі питання. Було побудовано багато типів релігійних і філософських вчень про перемогу над жахом смерті і досягнення реального чи примарного безсмертя: спіритуалістичне навчання про безсмертя душі; навчання про перевтілення душ; містико-пантеїстичне навчання про злиття з Божеством; ідеалістичне навчання про безсмертя ідей і цінностей; християнське навчання про воскресіння цілісної людини; притуплення гостроти проблеми смерті через злиття з колективним життям на землі і через можливість земного щастя. Спіритуалістичне навчання про безсмертя душі обіцяє безсмертя лише частині людини, а не цілісній людині. Навчання про перевтілення ще менш дає безсмертя цілісній людині, вона припускає його розкладання на окремі елементи і ввергнення людини в космічний круговорот, залишає його у владі часу. Людина може перейти в нелюдський рід існування. Навчання про злиття з божеством не означає безсмертя особистості, а лише безсмертя безособових ідей і цінностей. Ідеалістичне навчання також не означає безсмертя особистості, а лише безсмертя безособових ідей і цінностей. Відвернення від теми про безсмертя через спрямованість до прийдешнього щастя людства говорить про нерозв'язність цієї теми і про ворожнечу до її постановки. Тільки християнське навчання про воскресіння цілісної людини відповідає на поставлене запитання, але з ним зв'язано багато труднощів.
Безсмертя душі.
Питання про смерть і безсмертя нерозривно зв'язано зі свідомістю особистості, з особистою долею. Якщо втратити гостру свідомість особистості і забути про її єдину і вічну долю, то можна утішити себе тим, що життя в природі, у роді вічно відроджується і безсмертне. Людина, як особистість, бореться зі смертю в ім'я безсмертя.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021