Аналіз прямих витрат ( матервальних та на оплату праці), Детальна інформація

Відрахування на обов`язкове медичне страхування ;

; Затрати на утримання і експлуатацію машин і

обладнання;

Загальновиробничі затрати ;

Загальногосподарські затрати ;

Втрати від браку ;

Інші виробничі затрати ;

Позавиробничі затрати .

У деяких галузях відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі статей калькуляції значне . За свом складом статті калькуляції можутьбути одноелементними або комплексними ,які складаються з кількох елементів затрат .Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу , визначення факторів ,які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку .

За способом перенесення вартості на продукцію витрат поділяються на прямі інепрямі . До прямих витрат належать витрати , пов`язані з виробництвом окремих видів продукції , які можуть бути безпосередньо включені дот їх собівартості . Іншими словами , це вартість усього , що надаються .[3] До них входять:

--матеріальні затрати ,тобто вартість сировини і деталей кінцевого продукту;

--трудові затрати ,тобто витрати на заробітну плату робітникам виробникам за час , затрачений ними на виробництво продукції .

До непрямих витрат належать витрати , пов‘язані з виробництвом кількох видів продукції , вони включають до собівартості шляхом розподілення пропорційно відповідній базі. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях , інструкціях . Ними можуть бути : маса сировини або матеріалів, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці ,технологічна собівартість ) . Непрямі витрати називають також накладними , до них включають оренду приміщень і обладнання ,витрати на електроенергію і опалення ,виплату зарплати персоналу ,безпосередньо не зайнятому у виробництві продукції ,витрати на утримання офісу (плата за телефон , поштові послуги , канцелярське обладнання ), затрати на реалізацію продукції , відсоткові ставки по кредитам .Розподіл затрат на прямі і непрямі дозволяє управляти собівартістю продукції . Знизити собівартість можна як за рахунок зниження непрямих затрат , так і за рахунок збільшення обігу виробництва і реалізації продукції .

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні . До умовно-змінних належать витрати , абсолютна величина яких зростає із збільшенням обігу виробництва і зменшується із його зниженням . До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали , покупні комплектуючі вироби , напівфабрикати , технологічне паливо і енергію , на оплату праці робітникам ,зайнятим у виробництві продукції тощо . Їх “поведінку “ в залежності від обсягу виробництва можна представити графічно [5] (див. Графік 1 ) :

Умовно-постійні –це витрати , абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням )випуском продукції істотно не змінюється . До умовно-постійних належать витрати , пов‘язані з обслуговуванням і управлінням виробничої діяльності цехів , а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва .

На графіку 2 зображені разом крива постійних затрат ( Fixed Cost ) , крива змінних затрат VC (variable Cost ) та загальні затрати ТС ( Total Cost ) [7]

ТС=VС+FС

Графік 2 . “Поведінка” змінних , постійних і загальних затрат .

Слід пам‘ятати , що постійні затрати є незмінними тільки в межах певного діапазону обсягу виробництва . Тому їх часто називають умовно-постійними . Діапазон , у межах якого “поведінка “ постійних затрат не змінюється , називається областю релевантності . [5] При обсягу виробництва столів , наприклад , від 500 до 5000 шт. , постійні затрати – 36000 грн. за рік . Якщо обсяг виробництва буде більше релевантного діапазону , ( тобто більше 5000 шт. ) , то будуть потрібні додаткові затрати на оренду і постійні затрати збільшаться . Тому і у деяких джерелах наведена класифікація витрат за ступенем залежності від прийняття рішень – релевантні і нерелевантні .

В ринковій економіці затрати ще класифікують на бухгалтерські (явні ) і альтернативні (неявні ) [1] , [2] .

Бухгалтерські затрати – це фактичні затрати на виробництво певної кількості продукції , затрати факторів виробництва за цінами їх придбання .

Неявні затрати – це альтернативні суми грошей , які можна було б стримати при іншому використанні ресурсів .

Для виміру затрат на одиницю продукції використовують категорії середніх загальних затрат (АTC=TC/Q ) ,середніх постіцйних затрат (AFC=TFC/Q) ,середніх змінних затрат (АVC=TVC/Q ) . Середні затрати важливі для визначення прибутковості фірми : якщо ціна дорівнює середнім затратам , то фірма має кульовий ефект , прибуток відсутній . Якщо ціна менше середніх затрат , то фірма несе збитки і навпаки .[1]

З метою встановити максимальний обсяг виробництва , на який може розраховувати фірма , розраховують маржінальні затрати . Маржінальні затрати (МС = ТС/ Q) – це додаткові затрати на виробництво кожної додаткової одиниці у порівнянні з існуючим обсягом випуску . Вони дуже важливі для стратегії фірми .

Дуже важливою ознакою класифікації затрат є розмежування їх за собівартістю. Існують затрати, які включаються до собівартості і які не включаються до собівартості. Склад затрат, які включаються або не включаються до собівартості продукції, визначається законодавчо.

2. Аналіз загальної суми затрат на виробництво.

Підприємство, затрати якого аналізуються, називається " Шик". Воно випускає і реалізує ковдри і подушки з гусиного пуху. Продукція дуже дорога, бо використовується дорогі матеріали: гусиний пух , атлас , шовкові нитки. Закупівля пуху відбувається у трьох , так званих , приймальних пунктах у селах, які створима , сама фірма з метою забезпечення себе матеріалом. Пух приймається у селян за ціною 40 гривен за кілограм.

Основні засоби і технологія виробництва:

У наявності є два вантажних автомобіля для забезпечення рітмічного постачання виробництва матеріалами і розвозки готових виробів до пунктів реалізації ( Кожний автомобіль коштує 22 500 гривень. Ці цифри необхідні для розрахунку суми амортизації):

машина по очистці пуху та вдуванню його в подушки та ковдри (коштує 4 500 грн.) , очищує пух від пилу та під натиском повітря вдуває його в потрібній кількості в вироби.