Дмитро Степанович БОРТНЯНСЬКИЙ, Детальна інформація

Але його тривожила друга проблема: ніде було прикласти свої сили, працювати у великих жанрах.

Композитор час від часу приймає участь в музичних постанов-ках. В якості капельмейстера його мають за честь в урочистих випадках запросити вельми поважні особи. К. Кніппер запросив

- 19 -

Бортнянського для участі в оперних постановках свого камерного “Вольного театру”. Цілими днями Бортнянський пропадав у театрі. І все ж таки монотонно, в якомусь заповільненому ритмі проходили дні, роки…

В столиці і по всій країні виникали нові театри. З 1779 до 1787 року відкрились Вольний театр К. Кніппера, що давав вистави у приміщенні Дерев яного театру, новий театр Меддокса – Петровський театр у Москві, театри у Вологді, Тамбові, Рязані, Воронежі, Іркутську, московський Воксал на Рогожському полі, Великий або Кам яний театр в Петербурзі, театр при Московському виховному домі і, нарешті, знаменитий петербурзький Ермітажний театр.

Велику роль в становленні музичного мистецтва зіграли держав-ні міроприємства, проведені КатериноюІІ. 12 липня 1783р. вона підписала спеціальний указ про оперу. Указ по-справжньому регламентував всі діючі в столиці театральні трупи – по їх напрямку і по відповідному грошовому утриманню. По певному розпорядку вказувалось проводити музичні вечори.

Діставав в указі конкретні вказівки і музикант-композитор:”Ка-пельмейстер зобов язаний на кожний рік створювати по одній або по дві опери серйозних і по дві опери комічних з балетами”.

Особливістю нового указу було те, що “вихованню музичної зміни з вітчизняних талантів віддається нині перевага”.

Цим указом була відкрита широка вулиця для становлення російської опери. І саме головне – “ природні росіяни повинні користуватись в тому перевагою перед іноземцями”. Це була відчутна зміна для Бортнянського. Саме з цього часу розквітає його оперна творчість.

У 1784р. на період від їзду Паізієлло капельмейстером і клавеси-ністом “малого” двору призначили Дмитра Степановича Бортнян-ського. Він і раніше був в оточенні великокняжої родини, його музику

- 20 -

Добре знала і завжди захоплювалася нею Велика княгиня Марія Федорівна.

Бортнянський починає писати інструментальну музику для “потреб” малого двору, а також дає уроки Марії Федорівні.

Швидко минув рік. Настав січень1785-го року, але Паізієлло в Росію не повернувся. Дмитро Бортнянський залишається на посаді капельмейстера при “малому дворі”.

Навчаючи музиці Велику княгиню, Бортнянський повинен був заповнити прогалину в нотному матеріалі. І він з честю виходить з цього становища, підготовлює для Марії Федорівни цілий альбом сонат, призначених для виконання на фортепіано, клавесині і клаві-корді. Цей подарунок мав величезний успіх і у відповідь 30 квітня 1785-го року Дмитрові Бортнянському був наданий перший у його житті, поки що не високий, але все-таки, чин – колезького асессора, по армійському рахунку рівноцінний майорському.

Сонати з альбому Бортнянського приваблювали мелодійністю, особливо втих місцях, де серед музичних побудов типово італійського характеру з являлись мелодії і фрази з відомих російських або україн-ських пісень.

В цей період Бортнянський викладав музику також і у Смольно-му інституті шляхетних панночок, і у сухопутному Шляхетському корпусі. Обидва ці навчальні заклади мали великі традиції в галузі драматичного мистецтва. Все це сприяло тому, що музичний театр у Павловську був одним зведучих у Росії. Саме тут була написана Бортнянським на замовлення Марії Федорівни у 1786-му році коме-дійна опера “Свято сеньйора”.

Всі основні артистичні сили двору приймали участь у “Святі сеньйора”. Успіх цієї опери, вправна гра акторів, а головне – чудова музика викликали бажання випрбувати сили учасників у новій опері, більш об ємній і складній. Марія Федорівна замовила Лафермьєру лібретто. Вже в липні воно було готове. Тут же була написана і му-зика – Бортнянський не заставив себе чекати. Оперу назвали -

- 21 -

“Сокіл”. Композитору згодились де-не-де мотиви італійської опери

“Алкід”, яку він поставив в Модені.

Прем єра “Сокола” відбулась 11 жовтня 1786р. Постановка показала віртуозну майстерність російського маестро, що виписав окремі арії і балетні вставки витончено і професійно. Теплота музики, розкованість і навіть грайливість були легкі для сприйняття, а досконалість форми зробила “Сокіл” хрестоматійним твором. Ця опера ставилась в багатьох приватних театрах того часу.

Рівно через рік в стінах Павловського театру прозвучала нова і остання з “французьких” опер Дмитра Бортнянського – “Син – су-перник або Нова Стратоніка”. Це була, мабуть, єдина опера-серіа, написана російським автором, де одночасно помітні і елементи опери-буффа.

“Син-суперник” ставився надзвичайно пишно. Декорації вимальовувались довго і ретельно. Костюми були надзвичайно феше-небельні. Марія Федорівна зі згоди чоловіка розпорядилася видати акторам всі фамільні дорогоцінності. І все це сяяло зі сцени різноко-льоровими променями і прикрашало виставу. Не обійшлося і без кур-йозу. Іван Долгоруков, співаючи арію дона Карлоса, зробив різкий рух, нитка в погоні обірвалась і на підлогу посипалися дорогоцінні прикраси. Оркестр затих. Зал зачаїв подих. Великий князь Павло Петрович вчепився в бильця крісла. Але тут же махнув рукою на знак того, щоби виставу продовжували. Наступаючи на скарби, актори дограли третій акт.

“Син-суперник” став тріумфрм Бортнянського. Але це була і лебедина пісня композитора у оперному жанрі. Більше опер ство-рити йому не прийшлося.

Задумав Бортнянський написати оперу на популярний у ті роки сюжет “Поль і Вірджинія”. Але здійснити задумане було не-можливо. Служба знову ж таки заставляла відволікатись на різні дрібниці. На вимогу двору Дмитрові Степановичу прийшлося перекласти окремі номера з “Сокола”, які тепер повинен був вико-

- 22 -