Дмитро Степанович БОРТНЯНСЬКИЙ, Детальна інформація

нувати духовий секстет. Вцей час композитор працював над знаменитим в майбутньому Квінтетом, концертом для чембало з оркестром, трьохчастинною Концертною симфонією. Навсіх придворних святах звучить музика Бортнянського. Часу на написання “Поля і Вірджінії” немає. Прийшлося обмежитися рядом романсів на французькі тексти. Романси Бортнянського стають його новою візитною карткою для входу в кращі салони Петербурга. “Збірник романсів і пісень” побачив світ у 1793р.

В зв язку з постійними сварками між Марією Федорівною і Павлом Петровичем плин музичного життя у Павловську було пору-шено. Уже ніхто не замовляв композитору опер. Павло з головою поринув у воєнну справу. Але і на цьому поприщі музика Бортнян-ського зіграла свою роль. Найпопулярніший воєнний марш того часу “Гатчинський” був написаний саме Бортнянським.

Марія Федорівна подарувала Бортнянському у власність ділян-ку землі у Пваловську. Так він став власником “дачі”. Композитору в той час було 45 років. Він був постійно зайнятий придворною служ-бою. Часу на творчість не вистачало. Грошей не вистачало на утримання господарства. Крім того, він відчував деяку творчу кризу. Це його дуже пригнічувало. Адже пройшло майже двадцять років після повернення його з Італії, а він до сих пір залишився на найниж-чій музичній посаді при “малому” дворі.

Але скоро настали великі зміни. 6 листопада 1796р. померла цариця КатеринаІІ. Буквально в наступні дні – не роки – друзі і на-ближені Павла Петровича (нового імператора) отримали важливі державні посади і великі винагороди.

ПавлоІ доручив своїм підданим привезти з Москви з Успен-ського собору Кремля всі регалії для вінчання на царство. Такого ще не бувало. Вінчання завжди проходило у Москві.

Але Павло мав свій план. Він збирався здійснити обряд покла-дання імператорської корони на прах свого батька, вбитого трид-

- 23 -





цять з дишнім років тому і не встигнувшого коронуватися – ПетраІІІ. Цим він ніби демонстрував справедливість.

Задумане дійство повинно було вразити всіх. Павло одразу згадав про Придворну хорову капелу. Співати під час покладання царських регалій повинен найкращий в імперії хор.

ПавлоІ викликав до себе директора капели. Йому доповіли, що після смерті Марка Федоровича Півторацького ось уже півтора року на цій посаді нікого немає. Павло вирішив справу миттєво. На п ятий день свого правління він підписав указ, в якому призначив Бортнян-ського управляючим капели і дав йому новий чин – колезький радник, що відповідало полковнику. Це було 11 листопада.

18 листопада на цвинтарі Олександро-Невської Лаври була роз-крита могила з якої були вилучені останки ПетраІІІ. 25 листопада, приведені до ладу, вони були перекладені в труну і поставлені в мона-стирському соборі. В урочистій обстановці був здійснений обряд по-кладання імператорської корони на череп мерця. І ще через тиждень труна з уже вінчаним імператором ПетромІІІ була перевезена до Зимового палацу і поставлена біля труни, де вже майже місяць лежало тіло КатериниІІ. Так вони зустрілись знов – бувший чоловік і дружина, імператор і імператриця, жертва і вбивця.

5 грудня відбулась церемонія відспівування покійних. Хор При-дворної співочої капели співав “Панахиду”, створену Бортнянським спеціально для цієї події. Це стало першим екзаменом композитора на новій посаді.

Бортнянський повернувся в капелу, як в рідний дім. Але уже для того, щоб самому бути відповідальним за теперішнє і за майбутнє головного хору держави, за долі його кращих вихованців.

Перша ж зустріч з хором була дуже теплою. Хористи з захоп-ленням дивились на відомого композитора. Багатьох з них Бортнян-ський знав. Тут зібрався весь цвіт російської музики. Хвилювання охопило композитора при першій зустрічі з хором Придворної співо-чої капели. На його плечі лягала колосальна відповідальність. Не

- 24 -





можна було починати свою діяльність, тільки повторюючи своїх попередників. Але в той же час не слід було і прийматися за які-не-будь суттєві зміни.

Століттями складались традиції російського хорового співу і дуже нелегко було визначити – куди і як розвивати хорову справу? Що внести нового? Що зберегти в тому вигляді який є, ачому по-вернути древнє істинне обличчя? Всі ці питання повинен був вирі-шувати новий керуючий головним хором Російської держави – Дмитро Степанович Бортнянський.

ПавлоІ, наводячи свої порядки при дворі, наказав скоротити чисельність Придворної співочої капели в чотири рази. Бортнянський у письмовій формі обгрунтував неможливість виконання цього наказу. В той час це могло би прозвучати як підписання вироку про власне розжалування, якщо не гірше. Але, на диво, результат був фантасти-чним. ПавлоІ, напевно, не міг відказати прославленому композитору. Склад Придворної співочої капели залишився таким, яким його подав Бортнянський.

Хор для Бортнянського був однією великою родиною. Він сам виріс в цій родині. І тепер створював всі умови для нормального побуту і життя своїх підопічних. Він особисто прослуховував всіх кандидатів в капелу. Як і раніше, привозили багато співаків з Украї-ни. Бортнянський розмовляв з кандидатами, перевіряв в першу чергу їх голоси, а потім уважно вивчав здібності до інших наук.

В перші ж місяці капела під управлінням Бортнянського співає у Ермітажному театрі хорові концерти. Дмитро Степанович наре-шті добився відділення основного хору від хору, призначеного для теа-тральних вистав. Залежність придворної капели від оперних поста-новок закінчилась, але залишалась друга залежність – від непрогнозованих забаганок імператора.

5 квітня 1797р. у Москві на урочистому прийомі на честь коронації Павла хор співав “Песнословие”, автором якого був Борт-нянський. Імператор був задоволений.

- 25 -



28 квітня 1797р. Бортнянський отримує новий чин – стат-ський радник, що відповідає армійському бригадиру(генералу).

Дуже багато було у Бортнянського адміністративних і папе-рових справ. Приходилось допомагати співакам із житлом. А влітку, коли імператор виїжджав у Павловськ, співаків приходилось поселя-ти на своїй дачі. Втаких умовах потрібно ще і музику писати, і служ-бу виконувати – керувати співочою справою. А більше всього – дбати про майбутнє російського хорового концерту.