ПОЕЗІЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ, Детальна інформація

лежить у полі нерухомо?

І навіть коли епітет здається спрямованим справді на змалювання зовнішности предмета, фактично в ньому часто заховується в Драй-Хмари зовсім інший поетичніш підтекст:

Струнка, немов порожній колос,

під ліхтарем співа сліпа.

(«Сліпа»)

Чому саме порожній колос? З першого погляду ідеться про зоровість, речевість: адже повний колос хилиться, порожній — стоїть струнко. Але чи не важливіша для поета тут внутрішня, емоційна схожість: це ж сліпу, спустошену людину порівнюється з колосом — саме звідси ірраціонально йде образ порожнього, спустошеного колоса.

Звичайно, хибно було б цілком відкидати елементи неоклясицизму в поезіях М. Драй-Хмари. Ці елементи є, їх не могло не бути в людини, особисто зв'язаної з таким впливовим літератором, як Мик. Зеров. Є в М. Драй-Хмари деякі суто споглядальні образи («Я пам'ятаю вечір тьмяний над Петербургом голубим. Морозний блиск... І над Ісаком — сизий дим» — «Пам'яті С. Єсєніна») або й цілі поезії — «І знов, як перший чоловік», що цілком вкладається в традицію пушкінсько-лермонтовських «Пророків» (пор. культ Пушкіна, проголошений Мик. Зеровим), описові пейзажі: «На прю стає холодний ранок» і «Бреду обніжками й житами». Але характеристично, що ці поезії датовані 1920—22 рр., а в пізніших елементи неоклясичні занепадають, а символістичні цілком запановують. Особливо яскраво це видно з зіставлення щойно названої поезії «Бреду обніжками й житами» (1920) з написаною на ту ж саму тему, але вже 1926 р., поезією «Мені сниться: я знову в Поділах», вміщеною в збірці (може, не випадково) якраз поруч, на сусідній сторінці. Перша з них цілком об'єктивно-пластична:

Бреду обніжками й житами.

Кругом волошки, дикий мак,

загони вбік — біжать ланами,

переливається байрак.

Не диха вітер, сонце — в плечі.

По межах, де збуяв пирій,

стрибають коники й щебече

десь жайворонок угорі.

І в сяйві все палає й мліє,

а вдалині, де небосхил

з землею злився, бовваніють

горби смарагдових могил.

Цілком об'єктивний малюнок — автор хоч і присутній, але його настрій не окреслений; а сама картина подається в суворій перспективі від близького (волошки, мак під ногами) до дальшого (байрак, загони) і найдальшого (горби на обрії). І та ж картина поля в гарячий літній день у поезії 1926 р.:

Мені сниться: я знову в Поділах,

на гарячій землі лежу.

Голубіє юга сизокрила,

і дзвенить над ухом жук.

А кругом молоко гречки,

наче море яке запашне...

Сонце спустило вервечки

і колисає мене.

Я з землею зрісся — не вирну,

тільки чую під спів бджоли,