ПОЕЗІЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ, Детальна інформація

то плюскоталися, то плавали вони,

і шиї гнулися у них, як буйні лози.

Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози

і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни,—

плавці ламали враз ті крижані лани,

і не страшні для них були зими погрози.

О гроно п'ятірне нездоланих співців,

крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття

\x2403\x0F03\xA084\x1105\xD084\x1202\xE064\x0101\x3100$\x2437\x3800$\x2448\x5E00\xA084\x6005\xD084\x6102\x0324\x1400веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,

де пінить океан кипучого життя.

1928

* * *

Я світ увесь сприймаю оком,

бо лінію і цвіт люблю,

бо рала промінні глибоко

урізались в мою ріллю.

Люблю слова ще повнодзвонні,

як мед, пахучі та п'янкі,

слова, що в глибині бездонній

пролежали глухі віки.

Епітет серед них — як напасть:

уродиться, де й не чекав,

і тільки ямби та анапест

потроху бережуть устав.

Я славлю злотокосу осінь,

де смуток мій — немов рубін,

у перстень вправлений; ще й досі

не випав з мого серця він.