ПОЕЗІЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ, Детальна інформація

як ремиґають сумирно

десь на стерні воли.

Перспективи вже нема, жук над ухом, сонце і воли — близьке й далеке — все переплуталося, бо й природа існує вже не сама по собі, а для поета (сонце колисає поета), появилися цілком ірраціональні образи (сизокрила юга літнього дня) — і все це виправдане тим, що елементи об'єктивного опису, поскільки вони тут є, цікавлять поета не самі по собі, а як знаки його внутрішнього стану, його зростання з землею, його розчинення в зануреному в спеку всесвіті. В поезії запанувало суб'єктивне, вона живе вже не пластикою світовідтворення, а збудженням знаків невидимого й душевного в видимому й зовнішньому.

З цим пов'язана й кількапляновість більшости поезій Драй-Хмари, така типова для символізму:

Під блакиттю весняною

сушить березень поля,

і співає підо мною

очервонена земля.

Чому очервонена? Це можна розуміти і як характеристику освітлення, і як образ землі, по якій пройшла революція. І так вся ця поезія написана, що не скажеш достоту, що ж описує в ній поет: весну чи революцію. Ще многозначніші, приміром, кінцівки поезій «Ще губи кам'яні» або «Серпневий прохолонув вар». Остання поезія — ніби опис серпневого вечора, але кінцівка:

Вдягає ніч жалобне рам'я.

О, хто це ранить утлу пам'ять?

День одгорів. Давно.—

раптом переводить читача у внутрішній світ поета. Ми не можемо сказати, про що пам'ятає поет і що нагадав йому серпневий вечір, ми не можемо розкрити конкретного змісту і причинової зумовлености його переживань, але ми відчуваємо в цих лаконічних бліках поетичного слова якісь таємничі для нас, а може, й для самого поета, його переживання.

Є багато цілих поезій, які годі розшифрувати логічно. Ось один з багатьох можливих прикладів:

Стогнала ніч. Вже гострі глиці

проколювали більма дня,

і синьо-золоті грімниці

дражнили відгульня-коня.

Розбурхалася хмар армада,

а ти, опалена, в огні,

ти, вся любов і вічна зрада,

летіла охляп на коні.

Під копитом тріщали ребра,

впивались очі в образи,—

а ти розпліскувала цебра

передсвітанної грози.

Із бур, о молода гонице,

ти пролила своє дання —

і світом гомін і стрілиці

дзвінкокопитого коня.