Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби, Детальна інформація

Ульяненко О. Вогненне око. Роман.— К.: Український письменник, 1999.—229 с.

Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— 415 с.

Сартр Ж.-П. Зкзистенциализм — зто гуманизм // Сумерки богов.— М., 1994.—424 с.





Назад до Програми

Хвостова Ольга

(Дніпропетровськ)

Своєрідність вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка

«Шибениця для ніжності»

З авторського визначення повісти випливає, що: 1) твір афішує гранично відверту оповідь, 2) персонажем (і оповідачем) є сорокарічний чоловік. Ми побудуємо виклад на перетині понять «автор» і «оповідач». В такому ключі творчість Степана Процюка не аналізувалася, досі дослідники (Євген Баран [1], Петро Лот [2] та інші) обсервували загальні проблеми, тому детальна і конкретна студія бачиться новою й актуальною.

Поняття «автор» та «оповідач» засадничо нетотожні. Жива людина реалізує себе в ролі письменника як в одній із безлічі можливих. Автор твору, як одна з реалізацій амплуа письменника, в свою чергу має однією з інкарнацій роль оповідача. Тільки за умови, що розповідь ведеться від першої особи, голос автора і голос оповідача можуть збігатися. В повісти Степана Процюка «Шибениця для ніжності» вираження авторської позиції характеризується неконсеквентністю, але не парадоксальністю (вона як систематична, свідомо окреслена невідповідність у повісти відсутня). Авторська позиція має бінарну форму вияву — голос автора і голос оповідача.

Задекларована і винесена в жанрову ознаку «сповідь» підмінюється на практиці оповіддю. Така ситуація є результатом спроби писання сповіді, на противагу звичній усній формі. Сповідь у християнстві — це гранично відверта розповідь людини про свої гріхи, що призначена для одних вух і мислиться як таємниця. Голос оповідача формально і змістово суперечливий: порушено часову віднесеність, відсутні показники каяття, нечисленні звертання подані у множині, тож витворюється ілюзія сповіді на публіку. За змістом, головний персонаж Дем’ян — інженер, умови його життя (насамперед духовного) злиденні. Проте стиль викладу, приписуваний автором Дем’яну, виказує чималу освітню базу, широкий кругозір і начитаність. Головний герой сповідується в абстрактних провинах, радше суспільних і обставинних, ніж спричинених власною волею чи безвіллям. Його персональним гріхом можна вважати лише аборт коханої дівчини, на який він дав згоду. Але й тут неузгодженість часової форми дієслова і згадка про Бога як про об’єкт перешкоджають адекватній перцепції сповіді.

У розлогих філософських, публіцистичних відступах виявляється друга форма вираження авторської позиції — голос автора. З погляду стилістичного вони відзначаються патетичністю, пафосністю, експресивністю і дають максимум простору при мінімумі умовности, що дозволяє успішно приховувати слабке опанування Степаном Процюком техніки виходу з оболонки авторського «я». Ситуація згубно відбилася на сприйнятті твору: порушені серйозні проблеми, але їх позбавлено відповідного оформлення.

Отже, вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка «Шибениця для ніжності» відзначається двоїстістю. Втручання автора у хід сповіді можна розцінювати як похибку письменника, адже через це твір втрачає на правдивости та адекватности сприйняття. Але здається, перспективнішим є конструктивний підхід, бо за такої форми викладу матеріалу відкриваються можливості для полілогу, а відтак і нових підходів до структурування текстів.

Баран Є. Звичайний читач.— Львів, 2000.

Лот П. «Листочок білої берези на сміттю». Степан Процюк. Шибениця для ніжності // Література плюс.— №13–16.— Липень–серпень 1999.— С. 5.





Назад до Програми

Вострікова Валерія

(Донецьк)

Мотив роздвоєння особистості в концепції повістей В. Шевчука

(«Місяцева зозулька із ластів’ячого гнізда» і «Горбунка Зоя»)

Аналіз повістей В.Шевчука «Місяцева зозулька із ластів’ячого гнізда» і «Горбунка Зоя» здійснюється з метою виявлення особливостей художньої системи й концептуального значення опозицій Добро — Зло, життя — смерть, врода — потворність.

Мотив роздвоєння особистості відповідає характерним особливостям головних героїнь повістей, проектуючись і на інших героїв твору. Зовнішня химерність є для них стихійним порятунком від зоднаковіння, способом збереження своєї внутрішньої осібності.

Розуміння подвійної природи жінки призводить до усвідомлення сласної двоїстої суті.

Вибудовується складна схема внутрішніх зв’язків і засобів взаємодії категорій життя — смерть, добро — зло, вродливе — потворне, які висвітлюють концепцію людини в системі твору, зокрема в повісті «Горбунка Зоя». «…Людині не дано точного розуміння ні добра, ні зла, і ця пара між собою перемішується — зло є справжнє і позірне, як і добро» [1, 24].

Мотиви добра і зла, які, взаємообумовлюючись, співіснують в одному цілому, тісно пов’язані в повісті з поняттям життя і смерті.

Натомість у «Місяцевій зозульці…» моральні критерії відсутні у світі героїв, увага переноситься на проблему самотності людини, її місця і призначення. Не маючи змоги змінити світ, людина все ж таки повинна діяти, аби реалізувати свободу волі, не почувати себе рабом буденності.