Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби, Детальна інформація

Експресіоністичні тенденції у прозі М. Хвильвого.

Погляди сучасних дослідників мають деякі розбіжності щодо наявності експресіоністичниих елементів у творчості М. Хвильового. Це пояснюється своєрідністю літературного процесу 20-х років в Україні. Літературознавець

В. Агеєва зазначає: "В творчості багатьох визначних майстрів часто співіснують елементи різних стильових систем. На початку століття таке взаємопроникнення було особливо активним. Навіть і в прозі одного автора могли ужитися поряд елементи таких несхожих стилів, як імпресіонізм та експресіонізм чи імпресіонізм і неоромантизм" [98 с., 1].

Дійсно, на ряді творів Хвильового позначились імпресіоністичні впливи, але при пильному прочитанні можна помітити експресіоністичні елементи. Так, наприклад. Хвильовий не намагається відтворити потік свідомості персонажа, як це притаманно для імпресіоністів. Тому в оповіданні "Редактор Карк" можна побачити авторські підказки, коментарі.

Певною особливістю експресіоністичних творів були нервова дисгармонія, неспіввіднесеність пропорцій. Своєрідна хаотичність розповіді наявна у згаданому вже творі. Підтверженням цього можуть бути уривчасті спогади героя, які торкаються різних боків його життя. Але, на відміну від імпресіоністів. Хвильовий не нотує зміни настрою персонажа, а активно втручається в розповідь: "Мої любі читачі! — простий і зрозумілий лист. -Я боюсь ви мою новелу не дочитаєте до кінця" [49 с., 5]. Автор у такий спосіб намагається допомогти читачу зрозуміти хаотичність свого твору, пояснити, "навіщо стільки розділів", чому він пише "агітаційного листка".

Треба додати, що вже сам "агітаційний листок" підкреслює належність твору до експресіоністичної літератури, якій взагалі була властива агітація. Її елементи можна поміти в таких творах, як "Редактор Карк", "Легенда" та інших, у яких автор коментує, звертається до читача з закликами і роздумами тощо: "Я шукаю, і ви шукайте. Спершу від новаторів — і я теж — це нічого: від них, щоб далі можна" [49с.,5].

Експесіонізму властиве було раптове піднесення звичайної людини в незвичайних обставинах, тому ^сю складність внутрішнього світу героя письменники висвітлювали у момент його найвищого духовного злету. Внутрішній світ героїні оповідання "Кіт у чоботях" розкривається у момент здійснення нею невеличкого подвигу, про який нам оповідає сам автор: "В цьому розділі я оповідаю про невеличкий подвиг" [65 с., 5].

Але не тільки це характеризує М. Хвильового як експресіоніста. Тут треба відзначити, що загалом експресіоністичне мистецтво носило бунтарський характер, де дійсність характеризувалася нестабільністю, бурхливістю, тому, щоб посилити винятковість своїх персонажів, експресіоністи часто обмежували свою розповідь певним відрізком часу, що характеризувався якимись драматичними подіями. Коли драматизм ситуації починав спадати, а життя переходило у звичайні рамки, герої починали губитися в часі або просто зникали. Прикладом цього буде закінчення розповіді про редактора Карка:

"Карк пішов у свою кімнату, сів біля столу, в якому був браунінг. Так просидів до трьох годин ночі. … Близько вікна пролетіла пташина, гасли зорі. На міській башті загорівся циферблат" [61 с., 5], а в новелі “Кіт у чоботях" є такі рядки:

"Зник "кіт у чоботях" у глухих нетрях республіки. Зник товариш Жучок" [74 с, 5].

Експресіоністичні тенденції виявились також у своєрідності мови творів, тематиці ( наприклад, наявність урбаністичної теми).

Таким чином, наведені у статті факти доводять нам, що у творчості М. Хвильового наявні експресіоністичні тенденції.

Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза.— К.: Віпол, 1994.— С. 97–106.

История немецкой литературьт в 5 т. / ред. Н. Й. Балашова, В. М. Жирмунский и др.— М.: Наука, 1976.— Т. 4.— С. 536–588.

Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін.— К.: ВЦ "Академія", 1997.— С. 229–230.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія / 2-ге вид., переробл. і доп.— К.: Либідь, 1999.— C. 167–279.

Хвильовий М. Новели, оповідання.— К.: Наук. думка, 1995.– C. 46–201.





Назад до Програми

Цапліна Ірина

(Запоріжжя)

Роман О. Ульяненка “Вогненне око” крізь призму ідей французького літературного екзистенціоналізму.

Як відомо, базисною ідеєю екзистенціалізму є ідея абсурдності всього існуючого [1, 38]. У досліджуваному романі О.Ульяненка цинічний і жорстокий абсурд сучасної української дійсності розкритий із вражаючою повнотою. Зокрема, яскравим уособленням всепереможності безглуздя і жорстокості є образи злочинців братів Роздайбідів, не менш злочинного міліціонера Гільмедова, представника корумпованої верхівки полковника Кравченка. Але "нечистота та розклад людського буття" є у "Вогненному оці" не основою художнього змісту [2, 175], а, як і нудотність реальності навколо Рокантена у Ж.-П. Сартра, жахливе свавілля й розбещеність Калігули в А. Камю, — своєрідним запитанням, що потребує відповіді.

Проте якщо А. Камю впевнений, що сенс буття абсурдна людина може віднайти у вічному бунті [1, 15], а Ж.-П. Сартр у "Нудоті" відкриває для свого героя цінність творчості, то персонажі роману О.Ульяненка губляться у лабіринтах існування без смислу. Для екзистенціалістів стан самотності, відчуженості та чітке усвідомлення і розуміння дійсності — шлях до віднайдення автентичності. Родик і Віталій у "Вогненному оці" несвідомі у своєму виборі. Самота викликає у них страждання й страх. Саме тому свобода раптово розбагатілого Родика ілюзорна, звідси й, далекий від об'єктивної для екзистенціалізму істини, парадокс: "Удача — це свобода, а свобода — це гроші, котрі неволять" [3, 199.]

Бунт Віталія, за класифікацією А.Камю, — метафізичний, спрямований проти самої природи людини і світоустрою [4, 157]. Шляхи Калігули й Віталія майже ідентичні.

У досліджуваному романі філософію абсурдного бунтаря сповідує лише один персонаж — Шмулєвич. За його показним цинізмом ховається ясність і мужність мислення, якої не вистачає Родику і Віталію.

Екзистенційна проблематика тісно пов'язана в романі з осмисленням феномену любові до батьківщини. В романному підтексті ця любов, користуючись категоріями екзистенціалізму, — це той камінь, що має раз у раз піднімати на гору Сізіф, це та сама сартрівська трансцендентна мета, якою людина самостверджується [5, 343-344], це та сама свобода посеред безглуздя, за збереження якої людина несе відповідальність перед собою і світом [5, 299].

Руткевич А. Философия А. Камю // Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— С. 5–42

3боровська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків.— Львів: Літопис, 1999.— 366 с.