Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби, Детальна інформація

Назад до Програми

Хамедова Ольга

(Донецьк)

Оповідання “Ваня” В. Підмогильного у світі психоаналітичної теорії З. Фройда.

В.Підмогильний — один з найяскравіших письменників української літератури ХХ століття. Він залишив по собі багату творчу спадщину, чільне місце у якій посідає проза малих форм. Його творчість відзначалася філософською глибиною, зображенням психологічно — рельєфних характерів [1, с.1]. В.Підмогильний художньо осмислював різноманітні філософські теорії. Сучасні літературознавці (В.Мельник, С.Павличко, Р.Мовчан) визнають незаперечним той факт, що на ранніх творах В.Підмогильного особливо і дуже специфічно позначився вплив психоаналітичної теорії австрійського вченого З.Фройда. [3, с.53].

У цьому творі письменник зображує процес пізнання дитиною світу і самого себе. В.Підмогильний майстерно відтворює незвичайний внутрішній світ Вані, зосереджуючи увагу на його поведінці у стані нервового збудження. У дитини спостерігається надмірна схильність до “реальних страхів” [5, с.404]: “Ваня боявся степу … “ [4, с.58]. Так само хлопчик лякається і рівчака, в якому знаходився город. В оповіданні ці страхи пояснюються безпорадністю дитини перед ворожою їй природою. З.Фройд твердить, що усвідомлення власної слабкості і безпорадності, меншовартості може виявлятися з дитинства і привести пізніше до неврозів. Не просто страх, а жах відчуває досить часто Ваня, його уява створює жахливі картини оточуючого світу, хлопчику здається, що його схопив у рівчаку людожер. Стан дитини не можна назвати нормальним: “Заходячись від диких покриків, котрі похмуро підхоплював рівчак, чуючи, що ззаду тупотить щось важке, він упав на розсипчасту землю, бився об неї головою, дряпав її руками з передсмертного жаху” [4, с.59]. Отже “невротичний страх з’являється інколи як супровід істеричного симптому” [5, с.404]. цей хворобливий стан дитячої душі проявляється і в нападах жорстокості: В.Мельник твердить, що оповідання “Ваня” — дослідження з’яви ірраціональних інстинктів, прихованих у незвіданих глибинах людського єства. [2, с.66].

Отже В.Підмогильний зосередив увагу на зображенні “психічного проекту” страху. Теорія психічної структури особистості дала можливість показати, як “Над-Я” виявляється у психіці дитини. У формуванні особистості як З.Фройд так і В.Підмогильний великого значення надавали сновидінням. В оповіданні “Ваня” сновидіння стають одним із виявів “Над-Я”. Письменник розкрив процес появи у дитини такого психічного афекту, як страх. Страх Вані можна охарактеризувати так:

Страх перед природою Страх перед Богом Страх перед карою

Вирішенням проблеми є дія морального цензора “Над-Я”. Ваня усвідомивши свою провину, вірив в обов’язкову відповідальність за свої вчинки. Але у цій дії “Над-Я” є позитивне, є негативне. До негативного слід віднести те, що заважкий моральний тягар, який накладає сумління за скоєну жорстокість, вразлива дитина не в силах витримати. Позитивним вплив сумління буде тоді, коли активну участь у вихованні дитини братимуть батьки. Отже розв’язуючи психологічні проблеми, В.Підмогильний знаходить таку відповідь: віра у вищу силу, в обов’язкову відповідальність потрібна дитині, але це тоді буде стрижнем формування людської моральності, благородної особистості, коли дитині допомагають пізнати світ дорослі, передусім батьки.

Лущій С. Художні моделі буття у романах В.Підмогильного. Автореф. дисерт.— К., 1999.—15 с.

Мельник В. Суворий аналітик доби Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст.— К., 1994.— С. 66.

Мовчан Р. Проза Валер’яна Підмогильного. Доля. Людина. Стиль. // Дивослово.— 2000.— №1.— С. 52–56.

Підмогильний В.Оповідання, повісті, романи.— К., 1991.— С.51–59.

Фройд З. Вступ до психоаналізу.— К., 1998.— 568 с.





Назад до Програми

Василик Ірина

(Кам’янець-Подільський)

ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТИЛІСТИЧНОГО ОДИВНЕННЯ У ЗБІРЦІ СЕРГІЯ ПАНТЮКА

"ХРАМ ХАРАКТЕРНИКІВ"

Прийом одивнення (увиразнення образів, картин, характерів, деталей; опис об’єкту як перший раз побаченого [1, 188-189]) реалізується у літературному творі на різноманітних структурних рівнях. Це дає підстави для класифікації одивнення як звукового, стилістичного, синтаксичного, композиційного, структурного та одивнення засобів поетики.

Стилістичні фігури у буквальному розумінні є початково одивненими, але не можна розуміти будь-яку стилістичну фігуру як одивнення. Так анафора у чистому вигляді втратила ефект одивненості. Але Сергій Пантюк у своїй поезії відновив експресивну своєрідність цієї фігури при взаємодії з одивненими засобами поетики, що надало їй нових емоційних забарвлень: "зорі відриваються від землі / і летять у нічну безодню / як ваші відтяті голови / як ваші підрубані душі" ("Інструкція до інтродукції") [3, 4]. Подібна деавтоматизація стилістичних фігур та наділення їх одивненістю визначають поезії С.Пантюка як твори, в яких одивнення на даному рівні є абсолютним. Аналогічні процеси відбуваються при введенні у текст одивнених паралелізмів. При втраті фігурою індивідуальної експресії художня умовність або має бути відновлена, або винайдена у художньому потенціалі нових стилістичних фігур. Зазначимо, що С.Пантюк розширює діапазон випадків стилістичного одивнення, задіюючи обидва шляхи.

На сьогоднішній день маємо реципієнта, незвиклого до алітерації, амфіболії, а особливо до відлунювання, що ними оперує С.Пантюк у збірці "Храм характерників". Стилістичні фігури, поширюючи на загальну картину ефект "дивності", по-перше, гальмують процес сприйняття, а по-друге, створюють певні вимоги щодо художніх засобів, які включають у себе. Таким чином, алітераційність у словах "хвилі хурделиці / мов хрускіт хрящів" ("Трепанація душі") [3, 14] є певною авторською метою, тобто вона зумовлює вибір засобів поетики, їхню семантичну та емоційну наповненість. Саме алітерація як зразок стилістичного одивнення є найбільш застосованою у збірці. Нагромадження одивненої алітераційності у поезіях характеризується рисами градації, виразність якої при такому застосуванні посилюється.

Одивнені стилістичні конструкції у вірші "Астрологічний екстаз" творить мелодію твору, носієм такої одивненості є, зокрема відлунювання: "Покровителю мій, / Водолію, / волію, / олію…" [3, 11]. У своїй манері побудови фігури відлунювання C.Пантюк подібний до В.Маяковського з його футуристичними експериментами.

Але найбільшою виразністю та нетрадиційністю у поезіях Пантюка володіє одивнена амфіболія: "Під загрозою деформації / Все сприймається у проекції — / Від кремації й ексгумації / До реакції та ерекції" ("Ремінісценції з власного і не зовсім") [3, 6]. Нагромадження подібних однорідних елементів відбувається у кульмінаційних частинах твору, що підвищує напруженість емоційного тла та оновлює його. Потрібно зазначити, що, послуговуючись стилістичним одивненням, С.Пантюк у певній мірі наслідує традиції футуризму.

Властивою є взаємна деавтоматизація між одивненими стилістичними фігурами та художніми засобами, тобто одивненість одного елемента динамічно переходить в одивненість іншого.

Важливу виражальну роль в одивненні стилістичних конструкцій відіграють звукові асоціації. Це особливо стосується фігур, що створюють однорідні цілісні звукові системи (алітерація, звуконаслідування). Тобто у С.Пантюка відбувається зіткнення двох різновидів одивнення: стилістичного та звукового.

Отож, ступінь одивненості у поезіях Пантюка при стилістичному вияві визначається її впливом на загальну художню картину, але найчастіше — ефективністю взаємодії з іншими одивненими елементами системи твору.