Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби, Детальна інформація

Живучи за кордоном, письменник видав у 1971 р. в Мюнхені книгу "З літопису літературного життя в діаспорі", в якій аналізує розвиток літератури в середовищі українських письменників, які емігрували за кордон і творчо працювали за межами батьківщини. Також у 1987 році в Едмонтоні вийшла книга спогадів Григорія Костюка "Зустрічі і прощання" (Книга перша), в якій згадується літературний процес на Україні 20-30-х рр. та сумна доля політв’язня в сталінських сибірських концтаборах. Автор подає цікаві нариси про Воркуту, з деякими спогадами про голодомор 1933 р. та терор 1938 року, розповідає про своїх товаришів та про нові знайомства. У створенні цих спогадів постійним і беззмінним помічником була дружина Григорія Костюка Раїса Олександрівна. А у 1989 році ця книга відзначена премією фундації Т.О.Антоничів (США) [2, c. 689-692].

Отже, бачимо, що письменника все життя хвилювала Україна, її доля, рідна мова. Його творчість заслуговує на увагу сучасних науковців, дослідників Луганщини, адже деякий час вчений плідно працював у Луганському педінституті й листувався з літературознавцями нашого вузу. На жаль, поки що широкому колу українців Григорій Костюк мало відомий або ще й зовсім не відомий. Але будемо сподіватися, що його постать літературознавця неодмінно розквітне на українській землі і ми ще немало зможемо почути про Григорія Костюка як невтомного популяризатора української літератури за рубежем.

Костюк Г. О. Зустрічі і прощання.Спогади.— Кн. 1.— Едмонтон, 1987.

Міхно О. А. Пам’ятний для мене Луганський педінститут // Бахмутський шлях.— 1998.— № 5.— С. 15–18.





Назад до Програми

Смітюх Тетяна

(Луцьк)

ТЕМАТИКА ДІЛОВИХ ЛИСТІВ-ПОСЛАНЬ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Андрей Шептицький, як відомо, залишив по собі величезну творчу спадщину, вагоме місце в якій належить листам-посланням. З огляду на стильову різноманітність вирізняємо дві групи послань: 1) власне пастирські листи; 2) твори, написані митрополитом від імені Митрополичого Ординаріяту. Останні займають важливе місце серед ділової кореспонденції керівництва УГКЦ та вирізняються своєрідною побудовою (подібні до ділових записок, повідомлень, розпоряджень). Сам автор називає їх «зарядження та оповістки».

Однією з особливостей таких текстів є тип адресата. Всі вони призначені духовенству, а саме: «Отцям-Душпастирям», «богословам», «Священикам», «Всеч. Духовенству», «Деканальним урядам», «Парохіяльним Урядам Архиепархії». Залежно від мети написання розглядувані листи можна поділити на листи-повідомлення, листи-нагадування, листи-прохання, листи-накази, листи-оголошення. Щодо тематики ділових листів, то можемо вирізнити такі основні групи: листи, тематика яких зумовлена літургійним роком («В справі Евхаристійного Тижня» [296], «У справі культу Найсол. Серця Христового» [392], «Диспенза відправляти Службу Божу Св. Йо. Золотоустого в середи і п’ятниці Вел. Посту» [326]); листи про літургійне життя священиків і дяків («В справі обняття душп. посади» [39], «В справі особового стану ОО. Душпастирів і дяків» [259], «В справі дяків» [214]).

Із попередньою групою пов’язана група листів, темою яких є богословська освіта пастирів («В справі свячень» [90], «В справі свячень питомців після ІV.р. богословії» [164], «В справі кваліфікацій священиків» [259], «У справі передординаційних і передконкурсових іспитів» [326], «У справі провірки докторських дипломів» [328]).

Особливо турбувало митрополита питання освіти молоді. Вивчення релігії велося не тільки у богословських навчальних закладах, а й у світських поряд з іншими науками («В справі навчання релігії» [30], «В справі духовних вправ у школах» [90], «В справі фахової освіти ремісн.— промисл. молоді» [117]).

Наступна група листів присвячена церковно-адміністративним справам («В справі даних до нового Шематизму» [40]).

Особливо багато листів містять вказівки щодо видачі різних довідок, копій, виписів із свідоцтв про народження («В справі метрикальних книг у парохії" [89], «В справі метри кальних копій» [89], «В справі посвідок» [89], «Пошукування за актами уродження і хрещення» [328], «У справі метрикальних посвідок для робітників» [359]).

Темою листів від Митрополитчого Ординаріяту ставали і господарські справи церкви («В справі муки на просфори» [213], «В справі церковного світла» [258], «В справі церковних дзвонів» [327]).

У багатьох листах вміщені зауваження щодо передплати періодичних видань або виходу у світ нових книг («В справі передплати «АЕпарх. Відомостей» [39], «В справі Служебника» [213], «Нові книжки» [214]).

Численною є група листів про добровільні грошові і матеріальні пожертвування, створення і діяльність різних фондів та товариств, опіку над певними групами населення («В справі збіркової акції для шкільної молоді» [259], «В справі Вдовчо-Сиротинського Фонду» [221], «В справі опіки над полоненими українцями» [27], «В справі опіки над студентством» [164]).

Кількісно невелика група листів, у яких йдеться про впорядкування окремих проблем християнського побуту («В справі пільних робіт у святочні дні» [117], «В справі вінчань за більш. влади" [211]).

Як бачимо, тематично ділові листи-послання Андрея Шептицького стосувалися передусім поточних церковних справ (літургійних відправ, праці священиків та дяків), впорядкування певних проблем християнського побуту та принагідних господарських і соціальних питань.

Шептицький Андрей. Письма-послання.— Львів, 1991.— 458 с.





Назад до Програми

УДК 821. 161. 2–2.09 (092) І.Багряний 1/7]. 08

Муравель Софія

(Львів)

Філософсько-символічний зміст образів дзвона і серця в історичній поемі І. Багряного "Скелька"

Художня майстерність поеми І.Багряного "Скелька" проявляється у багатогранній і продумано використаній символіці. Автор вживає широке коло символів з української міфології. Хочемо відзначити два чи не основні символи — це образи дзвона і серця, які постійно переплітаються у сюжеті поеми. Кожен з названих образів виявляє в собі два філософські начала: світло і темряву, добро і зло. За допомогою таких символів чіткіше відчуваємо психологічну трагедію скельчан, у повному вияві бачимо обставини, серед яких триває їхнє існування. Детальніше зупинюсь на образі дзвона. На жаль, жоден із словників символів не фіксує його. Тому дефініцію цього справді символічного образу окреслю, даючи власну інтерпретацію. При самій згадці цього слова відразу чомусь уявляється величний соборний дзвін, який скликає людей на молитву до храму, щоб зблизити їх у ній з Богом. З іншого боку, згадаймо Київську Русь: дзвін скликає людей на пожежу, символізує нещастя. У "Скельці" образ дзвона, проходячи через всю поему, показаний багатоаспектно. Оптимістичні і песимістичні відгомони дзвона чергуються у ній. // Ударив дзвін чотиристапудовий / гойднув скривавленим на сонці язиком…// [1, с. 13]. Образ дзвона відтворює стан тривоги, неспокою, в якому перебуває кожен, хто іде в монастир. В іншому аспекті образ дзвона — це символ непокори, боротьби. І справді, могутній велетень пробуджує в скельчан "дух батьків", стає у їх руках зброєю. Нової модифікації набирає дзвін у поєднанні ще з одним символічним образом — серцем. У фольклорі серце трактується як символ радості і смутку, розуміння, сміливості і чистоти [2, с. 111-112]. У "Скельці" воно теж постає у двох іпостасях: гаряче, любляче, і темне, крижане. Бій дзвона дістає свій багатоголосий відгомін у серцях людей. І кожного разу серце б’ється з різним ритмом. Сміливе серце юнака Данила стає крижаним від болю і страждання за несміливість селян, які бояться повстати проти монастирської верхівки. Світла кольористика різко змінюється на темну: червона кров у серці стає білою кригою. З іронією і болем автор говорить про серця "слабких" рабів, які скоряються волі ігумена. // І хтось у розпачу під браму серце кинув // [1, с. 31]. Як контраст до світлого постає чорне серце ігумена Ієремії. //Молитва на устах і серце у руці…// [1, с. 43]. Те, що мало б бути високим і священним, трактується автором як низьке. Божі посланці не мають серця взагалі. У народі кажуть, що лише серце має здатність відчувати і наскрізь бачити людину. Лише любляче серце Мар’яни відчуває нещастя на віддалі. Її чисте серце готове пожертвувати собою заради односельців. Воно пульсує під "ридання дзвона", протистоїть "серцю з вицвілим нутром" отця Ієремії. Але врешті-решт добре і світле серце дівчини приноситься у жертву. Воно продовжує світити і після смерті, стає тим вогником, що піднімає скельчан на боротьбу проти чернечого ярма.