Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби, Детальна інформація

У поемі образ серця постає і як символ кохання. Чудові, але короткі хвилини переживають два люблячі серця Данила і Мар’яни. Весільний дзвін змушує їх тривожно битися, відчувати неспокій і розлуку. По-іншому трактується образ серця у другій частині поеми. Тут воно символізує розум. Колись гаряче серце юнака Данила з роками поневірянь на каторзі починає думати над тим, як безпечніше розпочати новий бій з ченцями і покарати їх. І кара ця приходить, а сповіщає про неї плач дзвона.

Майже кожен з розділів "Скельки" розпочинається і закінчується однією і тією ж строфою, яка містить у собі символічні образи дзвона і серця. Така велика кількість повторюваних епізодів сповільнює темп розповіді у довгоочікувані моменти розв’язки. Але це лише один із незначних недоліків у роботі автора над текстом, бо саме така будова "Скельки" допомагає глибше зрозуміти нам трагізм конкретної події.

Багряний І. Скелька.— Харків: Книгоспілка, 1930.— 153 с.

Словник символів / за заг. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка.— К., 1997.

Костомаров Н. И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества / Собр. соч. Н. И.Костомарова.— Кн. 8.— Т. 21.— С-Пб., 1905.

Потебня А. А. О некоторых символах в словянской народной поэзии.— Харьков, 1860.





Назад до Програми

Мінченко Тетяна

(Запоріжжя)

ДОЛЯ ЛЮДИНИ В ТОТАЛІТАРНІЙ СИСТЕМІ

(на матеріалі романістики Івана Багряного)

На диктаторський характер радянської влади ще у 1918 році вказував Микола Бердяєв: "Абстрактний демократизм завжди є формалізм, він не бажає знати змісту народної волі, народного серця, народної думки, для нього важливе лише формальне народовладдя" [3, с.32]. І жахливі картини червоного терору, що постають зі сторінок романів Івана Багряного, є переконливим доказом згубного впливу на суспільство ідеї більшовицького абстрактного демократизму.

Система комуністичної диктатури побудована на приниженні людини. Для неї народ — сіра безлика маса, що у звітах називається "общєє чісло". На задньому дворі Холодногірської тюрми, привізши в’язнів, молодий офіцер НКВС гучно викрикує: "Приймай людішек!.. Людішек привіз!.." [1, с.292]. Так, ніби здавав худобу чи крам. Автор вказує на невипадковість цієї формули. Взята з часів опричнини Івана Грозного, вона яскраво характеризує становище, до якого зведена людина в тоталітарній системі. Цим словом замикається ланцюг історії між двома епохами насильства.

Виразником антилюдяної філософії сталінського режиму виступає в романі "Людина біжить над прірвою" премудрий Соломон — Віктор Феоктистович Смірнов — "професор діамату, доктор матеріалістичної філософії". З маніакальною впевненістю він проголошує свою злочинну теорію: "Людина є мразь, порох, ніщо. Ніщо!.. Людина — худобина, хам, безхребетний хробак…" [2, с.20].

Результатом комуністичного революційного бунту в ім’я людської невинності стає поняття загальної провини. І найтяжча провина людини перед імперією полягає у безвір’ї, у відсутності віри в її ідеологічні постулати. "В буржуазному суспільстві, — зазначає Альбер Камю, — передбачається, що кожен громадянин підтримує його закони. В суспільстві об’єктивної провини вважається, що він повинен їх заперечувати. Провина полягає там не в діях, а у відсутності віри" [4, с.88].

Більшовики втілили в життя абстрактно-релігійну ідею пекла, побудувавши його в "отдєльно взятой странє". Але це не біблійне пекло. Голгофа Христа — це шлях до неба, до слави, безсмертя. Голгофа героїв романів Івана Багряного інша: вона нагадує дантівське пекло. Творцями цього модерного пекла є співробітники НКВС, яких народ називає "архангелами".

Девізом епохи стала фраза: "Бітіє опрєдєляєт сознаніє" [1, с.236]. Цей геніально змінений афоризм відобразив модерну філософію радянської держави. З усіх боків людину оточувало зло, цинічне й тотальне в своїй безглуздості. І протистояти йому дуже важко, насамперед через внутрішнє роздвоєння: "Людина робила революцію й будувала новий порядок речей, нове життя…, і от тепер та людина є, з одного боку, в’язнем системи й її мучеником, а з другого — організатором і будівничим тієї системи" [1, с.137].

Найпершими ж ворогами тоталітаризму були люди, що ніколи й ні за яких обставин не почували себе рабами, мали стійкий імунітет до вірусу рабства. Особистість за своєю сутністю є ворожою імперії, бо справжня особистість не може жити лише інтересами імперії, від неї не доводиться чекати абсолютної вірності.

Багряний І. Сад Гетсиманський: Роман.— К.: Час, 1991.— 512 с.

Багряний І. Людина біжить над прірвою: Роман.— К.: Укр. письмен., 1992.— 320 с.

Бердяєв Н. Судьба России.— М.: МГУ, 1990.— 256 с.

Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— 415 с.





Назад до Програми

УДК 81 — 1:82.09

Абакумова Вікторія

(Херсон)