Стан податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, Детальна інформація

Згідно податкової концепції А.Лаффера, яка обґрунтовує пряму залежність прогресивного оподаткування, доходів бюджету і оподатковуваної частини національного виробництва, доводиться, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету ( "крива Лаффера" ). За цим рівнем збільшення податкових відрахувань призводить до значного падіння бюджетних надходжень (пригнічується підприємницька ініціатива, нагромадження та інвестиції скорочуються, знижується виробництво продукції) [ ].

На сучасному етапі розвитку концепцій економічного втручання держави в господарські стосунки та ролі і механізмів податкової політики спостерігається поєднання ідей кейнсианства та неокласицизму. Постає потреба критичного аналізу економічною науковою думкою, зокрема в Україні, принципових положень провідних західних шкіл щодо проблематики створення та функціонування в окремій країні податкової моделі відкритої економіки. Досить актуальним є це положення зважаючи на сучасний етап розвитку економіки України, його складні соціально-політичні умови, а також той дисбаланс у розвитку економічних відносин (на внутрішньому і зовнішньому ринках), який існує в нашій країні на відміну від провідних розвинених країн світу. Такі умови знаходяться за межами традиційних уявлень та запропонованих схем. Причому, комплексна реалізація довгострокових завдань, які стоять перед зовнішньоекономічною політикою України, значною своєю мірою стосується потенційних сприятливих умов, які повинні розглядатись в динамічному ракурсі та постати результатом цілеспрямованої, централізовано-стимульованої стратегії розвитку.

Під податком розуміють обов'язковий платіж, який встановлений вищим органом державної влади та сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.

Загальний підхід до податків на сучасному етапі можна визначити класифікацією їх на групи: за об'єктом оподаткування прийнято поділяти податки на прямі та непрямі; в залежності від органу, який стягує податок - на державні та місцеві; в залежності від використання - на загальні та цільові. Саме прямі та непрямі податки доцільно охарактеризувати в контексті їх впливу на зовнішньоекономічну діяльність. Хоча якщо характеризувати зовнішньоекономічний аспект оподаткування, необхідно зазначити, що в останні роки з'явився новий вид наднаціональних податків - міждержавні податки. Йдеться про існуючий в країнах Європейського Союзу (ЄС) податок на імпортну сільськогосподарську продукцію, кошти від сплати якого надходять в бюджет ЄС.

В цілому, якщо характеризувати країни з ринковою економікою, структура податкових надходжень має такий вигляд : 37,4% складають податки на доходи і прибуток; 31,3% - непрямі податки; 22,2% - платежі в фонд соціального страхування; 9,1% - інші податки. У більшості країн (США, Великобританія, Японія, Канада та інші) переважають прямі податки. Класична вимога до системи прямого та непрямого оподаткування, взагалі, полягає в тому, що фіскальну функцію виконують переважно непрямі податки, а регулюючу -прямі. З точки зору впливу на зовнішньоекономічну діяльність необхідно ще відмітити такі податкові платежі, як митні збори [ ].

Відмітимо, що найзначущим елементом податку є податкова ставка. Застосування її базується на різних підходах до суб'єкту та об'єкту оподаткування. Так базові ставки мають узагальнений підхід до стягнення податків. Наприклад в Україні базова ставка податку на прибуток складає 30%, податку на додану вартість - 20%. Базові ставки оподаткування, щодо акцизного збору та мита, встановлюються в залежності від виду продукції, товару. Знижена ставка є по своїй суті пільгою і встановлюється по відношенню до платників з врахуванням особливостей господарської діяльності (наприклад, в Україні застосовується нульова ставка ПДВ до експортерів). Підвищені ставки також враховують специфіку діяльності платника. Формування податкових ставок є найбільш проблемною стороною у підходах до їх застосування. На даний час застосування того чи іншого підходу залежить від виду податку, податкової політики та її принципів, конкретної економічної та соціально-політичної ситуації в країні та інших чинників. Загальний підхід характеризується поділом податкових ставок при формуванні на слідуючи типи: пропорційне оподаткування - характеризується стабільною податковою ставкою незалежно від збільшення (зменшення) об'єкту оподаткування (наприклад, при нарахуванні ПДВ). Прогресивне оподаткування передбачає збільшення податкової ставки в зв'язку із збільшенням суми доходу, або вартості. Регресивне оподаткування передбачає, відповідно, зниження податкової ставки при зростанні розміру доходу, або майна. Змішане оподаткування передбачає застосування для однієї частини доходу прогресивне оподаткування, а для іншої - пропорційне майна (наприклад, при нарахуванні прибуткового податку з громадян).

Не менш суттєвою щодо обсягу сплачуваних платежів є і система податкових пільг, яка будується окремо для кожного податку в залежності від пріоритетів національної фіскальної політики.

В цілому система побудови окремих видів податків формується, як правило, з урахуванням уникнення подвійного оподаткування на різних рівнях адміністративного управління, заохочення до розвитку пріоритетних для держави напрямків економічної діяльності. Особливо важливим дане питання постає з огляду на все більшу "відкритість" економіки України, а отже і необхідність врахування зовнішньоекономічного чинника при здійсненні своєї податкової політики.

Беручи до уваги нерівномірність в економічному розвитку, виникає необхідність наукового пошуку теоретичних моделей побудови податкової системи та податкового регулювання в умовах розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема України, які б дала змогу вважати їх ефективним стимулом розвитку національного господарства та розширення інтеграції національної економіки в світове господарство.

1.2. Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Сучасний підхід до організації зовнішньоекономічної діяльності все більше уваги віддає економічним інструментам регулювання даного виду господарських стосунків країни. Очевидною є потреба такого регулювання і насамперед це стосується держав з так званою "трансформаційною" або "транзитивною" економікою (такий стан економіки є нестабільним).Розглянемо вплив таких економічних регуляторів, як податок та податкова політика.

Формування податкових систем є компетенцією регулятивних органів відповідних держав. Однак в умовах глобалізації економік різних країн, відбувається і співробітництво в галузі податкової політики. Так, конкурентноздатність товарів та послуг, що експортуються, можливість тої чи іншої країни вивозити капітал за кордон, залежать не тільки від ефективності національного господарства, а і від ступеню оподаткування, державного стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, наприклад за допомогою пільг.

З точки зору ефективності задач податкової системи необхідно дотримуватись неупереджених норм в оподаткуванні, тобто таких, які б не діяли ні проти ні на користь будь-якого виду діяльності та суб'єкту господарювання.

Перше правило концепції неупередженості в оподаткуванні полягає в безпристрасності по відношенню до експорту капіталу. В умовах ідеальної конкуренції це призводить до ефективного розподілу капіталу. Друге правило - це безпристрасність до імпорту капіталу, коли всі діючи на ринку суб'єкти оподатковуються за одною ставкою. Третє правило (національна неупередженість) розуміє однаковий розподіл прибутку від капіталу між державою та платником незалежно від того, де цей капітал інвестований. Найбільшого застосування дані правила знаходять в національних економіках розвинених країн, які мають потужний конкурентний потенціал та не мають потреби в жорсткому податковому регулюванні для забезпечення власних національних інтересів.

Оподаткування, як складова економічної системи, може бути розвиненим і таким, що розвивається. Розвиток податкового регулювання сьогодні змушує брати до уваги зовнішні аспекти податкової політики, а конкретніше - той вплив, який здійснюють податки на конкурентоспроможність країни на світовому ринку.

Наприклад, ріст податків відбивається на кількості робочих місць та вартості робочої сили. Так середня вартість робочої сили в промислових розвинених країнах Західної Європи досягає 32 тис.дол. на рік (від 40 тис.дол. у Німеччині до 10 тис.дол в Португалії). При таких умовах (та відносної рівності в інших) звичайно західноєвропейські підприємці все більшу увагу звертають на ринки Східної Європи.

З метою залучення іноземного капіталу загострюється конкуренція між країнами в застосуванні податкових пільг (тут можна згадати і дії України щодо надання пільг іноземним інвесторам по податку па прибуток з юридичних осіб до останньої редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 1995 року). Але даний податковий стимул не можна вважати суттєвим фактором залучення інвестицій. Так за результатами інвестиційної політики крупних транснаціональних компаній, найбільші інвестиційні потоки в Європу спрямовані до Німеччини, Великобританії, Франції, а країни, відомі своїми податковими стимулами для іноземних інвесторів (Ірландія, Фінляндія, Греція), вважаються несприятливими для іноземних інвесторів.

Окрім цього, слід відмітити також таку сторону податкового впливу на зовнішньоекономічну діяльність, як митно-тарифна політика держави. Даний інструментарій може здійснювати суттєвий вплив на експортно-імпортні потоки окремої країни. Дані механізми регулювання перш за все несуть в собі протекціоністські тенденції окремої національної господарської системи, або економічного угруповання та складають порівняно малу долю в загальних податкових надходженнях до бюджету. Саме вони є ефективним засобом захисту вітчизняних товаровиробників від сильної конкуренції ззовні.

Отже можна зробити висновок, що сучасний етап економічного розвитку України потребує переважно жорсткого податкового регулювання, спрямованого на становлення національного господарства.

З огляду на це розглянемо методологічні аспекти застосування податкового механізму та наслідки цього застосування в зовнішньоекономічній діяльності. Якщо вплив митних зборів на торгівлю оцінити доволі просто, то для оцінки фінансових наслідків застосування таких непрямих податків як ПДВ потрібен більш детальний аналіз. Це відноситься також і до оцінки впливу прямих податків (на доход, майно), які входять до загальної суми витрат при визначенні ціни товару, або вартості угоди.

При цьому об'єктом оподаткування зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати угода, торгова операція, угода про позику, імпорт або експорт товару, майно (капітал), що використовується в торговому обороті. Крім того ввіз та вивіз товарів оподатковується специфічним видом непрямого податку - імпортними та експортними зборами.

При розробці механізмів оподаткування в сучасній практиці використовується два підходи. Перший полягає в територіальній прив'язці, тобто країна оподатковує тільки ті доходи, які отримані на її території. Другий підхід бере за основу резиденство ("національність") території. На практиці більшість країн використовує поєднання обох підходів з метою максимального захисту своїх фінансових інтересів та формування міцної бази для врегулювання податкових спорів з іншими країнами.

В сучасній практиці залучення іноземних осіб та компаній до оподаткування використовуються два підходи: або за основу приймається критерій наявності (відсутності) на території даної держави постійної ділової установи чи ділової бази, за допомогою яких іноземці здійснюють свою діяльність, або безпосередня орієнтація на факт існування (неіснування) діяльності в даній країні. Критерій "діяльності" та "ділової установи" мають застосування тільки для визначення режиму оподаткування прибутків від торгівлі, промислової та інших видів діяльності.

Щодо прибутків від інвестицій, тут має застосування критерій "джерело доходу", вирішальну роль в якому відіграє місце походження доходу. Такі доходи частіше оподатковуються за ставкою 20-30% з кожної суми, що спрямовується за кордон як винагорода за використання того чи іншого виду інвестиції.

В умовах міжнародного економічного співробітництва виникає проблема подвійного оподаткування, яку зумовлює мобільність об'єктів та суб'єктів оподаткування. При застосуванні країнами одного з принципів оподаткування (резиденства), проблема подвійного оподаткування перестала б існувати. Однак через нерівномірність розвитку економічних систем, країни не в змозі взагалі відмовитись від принципу територіальності.

Тому в сучасній податковій практиці існує два способи врегулювання міжнародного подвійного оподаткування. Перший полягає в прийнятті державою внутрішніх законодавчих заходів в односторонньому порядку. Другий врегульовує дану проблему шляхом укладання міжнародних податкових договорів(угод).

З точки зору зовнішньоторговельної політики, регулятивні інструменти прийнято поділяти на три великі групи: імпортні тарифи, податки на експорт, експортні й імпортні субсидії та інструменти нетарифного характеру. Слід підкреслити, що застосування імпортних тарифів та експортних податків безпосередньо пов'язані з впливом на ціну товару і носять очевидний протекціоністський характер.

Митний тариф на практиці набуває двох форм - специфічного (являє собою фіксований податок на імпортовані товари, яким обкладається кожна фізична одиниця товару) та адвалерного (величина якого визначається як фіксована частка вартості імпортованого товару) мита.

Рис. 1.1. Механізм дії специфічного мита.

На рисунку криві імпортного попиту та пропозиції позначені відповідно D(m) та S(m). Точка їх перетину Е відповідає стану рівноваги ( Р(е) - ціна, Q(е) - кількість товару в стані рівноваги). Внаслідок введення країною специфічного тарифу, крива імпортної пропозиції буде змінювати своє положення з S(m) на S'(m), тобто зміщуватись вгору паралельно вихідного положення. Тоді ринкова рівновага буде встановлюватись в точці Е'. В результаті цього споживачі будуть сплачувати за імпортований товар більшу ціну Р(m1) купуючи меншу кількість товару Q(m1). Іноземний імпортер при цьому отримуватиме меншу ціну Р(m2), ніж раніше, в результаті зменшення кількості товару, який купують національні споживачі. Отже специфічний тариф в даному випадку буде мати величину Р(m1)-Р(m2). Доход від такого тарифу, який отримує країна - імпортер, характеризуватиметься площею прямокутника Р(m2) Р(m1) Е' А. Очевидно при цьому, що частину цього доходу сплачуватиме бюджету споживачі (Р(е) Р(m1) Е' В), а частину -імпортери-виробники (Р(m2) Р(е) В А).