Стан податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, Детальна інформація

В зв'язку зі значними регулятивними діями щодо тарифного оподаткування зовнішньоторговельних відносин, підвищується роль нетарифних заходів. Загальні масштаби нетарифного регулювання протягом останніх 60-80 років збільшились майже у двічі. У промислових розвинутих країнах, на які припадає 70% світової торгівлі, за допомогою нетарифних засобів регулюється до 20% імпорту. При цьому нетарифні методи в розвинутих країнах мають вирішальне значення у регулюванні окремих груп товарів, якими регулюється 60% імпорту одягу, 50% імпорту чорних металів, 40% продовольства, тканин, прядива, 20% взуття. До того ж нетарифні бар'єри промисловими розвинутими країнами застосовуються вибірково щодо різних груп країн: 17% імпорту регулюється з найбільш розвинутих країн, 20% - з тих, що розвиваються, 30% - з країн Східної Європи та СНД.

Насамперед посилені податкові засоби регулювання зовнішньоторговельних операцій застосовують країни, які не відносяться до числа економічно достатньо-розвинутих, тобто не мають достатнього для відкрито-економічної конкуренції розвитку національного ринку. Розвинуті країни, які мають високий якісний рівень продукції, менші витрати на її виробництво, вдаються до імпортних обмежень в основному в зв'язку з відвертою демпінговою інтервенцією.

Аналіз рівнів імпортного тарифу в розвинених відкрито-економічних країнах дає змогу констатувати диференціацію у підходах до його величини -в країнах ЄС та Японії спостерігається більш високий рівень імпортного протекціонізму, ніж в США. Взагалі такі підходи обумовлені стратегією країни щодо зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, зовнішньоекономічна політика Японії була спрямована на першочерговий розвиток експорту. Держава всіляко заохочує проведення експортних операцій різними засобами, в тому числі і за рахунок створення відповідного податкового режиму, спрямованого на зменшення податкового навантаження на експорт і одночасно підвищення імпортних тарифів.

В багатьох розвинутих країнах митом обкладається лише імпорт (в США експортне мито законодавчо заборонено), а експортне мито не застосовується. Однак в країнах, що розвиваються, експортні мита можуть широко використовуватись.

Для практичного використання при формуванні податкової економічної стратегії України щодо трансформації зовнішньоекономічної діяльності необхідно розглянути підходи, засоби та наслідки її здійснення в інших країнах.

Латиноамериканська модель трансформації економік країн, що розвиваються, характеризувалась різким скороченням середніх рівнів імпортних тарифів і ступенем їх диференціації. Така політика проводилась Чилі, Болівією, Мексикою. В Чилі відбулось різке скорочення імпортних тарифів з подальшим їх поступовим зниженням. Радикальна політика в цій сфері проводилась також Аргентиною, Бразилією, Венесуелою, Перу. Такі країни як Уругвай, Коста-Ріка частково зменшили свої імпортні тарифи. Наслідками такої політики став тиск закордонних конкурентів на вітчизняних товаровиробників та підвищення попиту на імпортні товари і послуги.

Східна азійська модель значно відрізнялась від латиноамериканської насамперед обережним підходом до імпортної політики, коли довгий час використовувався протекціонізм і тільки після досягнення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників поступово знижувались імпортні обмеження. Наприклад, Сінгапур та Філіппіни компенсували кількісні обмеження імпорту підвищенням імпортних тарифів. По такому шляху пішла і Корея, яка тільки в 80-х роках почала здійснювати поступове зниження рівня імпортних тарифів. Важливим для країн цього регіону був досвід Японії в вибірковому підході до оподаткування окремих категорій товару та галузей господарства в залежності від їх експортної спроможності (такий досвід найбільш повно використали Корея, Тайвань).

Суттєвою відмінністю трансформації економік африканських країн є висока залежність доходів національних бюджетів від митних доходів. Це не дає змоги проводити ефективно лібералізацію зовнішньоторговельної політики.

Експортну політику Китаю характеризував жорсткий державний контроль, в результаті якого по 40 категоріям товару (станом на 1993 р.) застосовувалось оподаткування експортним тарифом. Імпортна політика також була регулюючою та поступовою до лібералізації, імпортні мита становили значну частину доходу національного бюджету (наприклад, в 1993 р. їх доля сягала 25,37%). Для Китайської моделі було характерним широке використання інструментів тарифного протекціонізму. Так, на початку 90-х років рівень середнього імпортного тарифу досягав 40% по готових виробах і 32% - по сировині (середні зважені показники досягали 37% і 18% відповідно) при великій кількості тарифних позицій.

Тенденція до зниження тарифів (в кінці 1992 р.) мала розповсюдження перш за все на сировину, технічно досконалі товари, що не виготовлялись в країні, на вироби, у виготовленні яких Китай досяг конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Водночас тарифи на готові споживчі товари були встановлені на рівні 60-80%.

Іншою фазою реформи (1994 р.) є початок переговорів з Всесвітньою торговою організацією (ВТО) щодо повноправного членства в ній Китаю. Основним завданням є зниження протягом 3-5 років максимальних рівнів тарифів на несільськогосподарські товари до 35%, зниження тарифів на сільськогосподарські продукти до 40% протягом 10 років, по інших товарах зменшення тарифів хоча б на 10%. В результаті вже в 1994 році питома вага імпортних тарифів в доходах бюджету знизилась до 9,16% .

В країнах Центральної та Східної Європи податкова політика в сфері зовнішньоторговельних відносин була спрямована на експортну активність спочатку невисокотехнологічних та науково-містких виробництв, а потім і технологічних виробів. Для цього країни застосовують податкові пільги для експортерів та інші методи стимулювання. Так, в Польщі експортерам надаються податкові та митні пільги (повернення ПДВ, акцизів, митних тарифів на імпортні матеріали та комплектуючі). Наприклад, експортерам було дозволено зменшувати до 50% оподатковуваний доход на вартість більшості видів засобів виробництва, якщо їх експорт складав не менш 50% сукупного доходу, або перевищував 10 млн. ЄКЮ в рік придбання капітальних активів .

Словаччина і Чехія з 1997 року проводила пільгове коригування оподаткування доходів експортерів.

Імпортна податкова політика країн Центральної та Східної Європи пов'язана з членством Угорщини, Польщі, Румунії, Чехії, Словаччини в ГАТТ. Так, ці країни (окрім Румунії) в середньому зменшили величину свого середнього зваженого імпортного тарифу по структурі торгівлі на 30%. Середні зважені тарифні рівні склали для Чехії і Словаччини 3,8% (проти попередніх 4,9%), Угорщини - 6,9% (замість 9,6%), Польщі - 9,9%. Румунія, як країна зі статусом такої що розвивається, отримала право на підвищення свого середнього зваженого імпортного тарифу з 11,7% до 33,9% [ ]. Тут необхідно зазначити, що на початку лібералізації Польща підвищила рівень тарифного захисту і на січень 1990 р. середній зважений імпортний тариф становив 18,3%, що в два рази перевищувало показник попереднього року, і остаточне зменшення його рівня відбулось в 1994 році. Угорщина середній рівень імпортного тарифу зменшила з 1997 року .

Спроба одночасно здійснити лібералізацію в сфері тарифного і нетарифного регулювання призвела в більшості країн цього регіону до значного від'ємного сальдо платіжного балансу по поточних операціях і створила загрозу конкурентоспроможності вітчизняних виробників в наслідок значного росту імпорту. Це призвело до непослідовності в здійсненні зовнішньоекономічної політики. Зокрема Болгарія вимушена була вводити додатковий імпортний збір. Польща протягом 1991 року 15 разів змінювала митний тариф, в результаті був прийнятий вибірковий підхід митно-тарифного захисту національних товаровиробників що знаходились в стадії реконструкції, а також сільськогосподарських товаровиробників. Вводились додаткові податки на імпорт автомобілів і виробів електроніки, застосовуються заходи захисту вітчизняної металургійної продукції.

Угорщина проводила політику вибіркового протекціонізму, в березні 1995 році для виправлення значного негативного сольдо платіжного балансу було введено тимчасовий додатковий імпортний тариф в розмірі 8% на всі види товарів, що імпортуються, за виключенням енергоносіїв та окремих категорій машин та обладнання. Розмір даного мита поступово знижувався і досяг нульового значення в липні 1997 р.

В Чехії та Словаччині застосовувався додатковий податок на імпорт споживчих товарів в розмірі 20%. В Словаччині з березня 1994 до кінця 1996 року діяв додатковий податок на імпорт споживчих товарів в зв'язку з погіршенням платіжного балансу, який з середини 1996 року було зменшено до 7,5%. На зміну йому прийшли квоти та імпортні депозити, які були замінені на додатковий імпортний збір в розмірі 7%, що розповсюджувався на три чверті імпорту країни і був до середині 1998 року зменшений до 3%. Неважко побачити в даному випадку пошук оптимальної податкової моделі контролю за обсягом імпорту яких привів до вибору тарифних засобів регулювання. При чому розмір додаткового імпортного збору перевищував на початку розмір середнього зваженого імпортного тарифу (4,9% та 3,8% після домовленостей з ГАТТ).

Для країн колишнього Радянського Союзу податкова зовнішньоторговельна політика початку економічної трансформації проводилась на підставі прагнення активного розширення імпорту. Особливістю торгівельної політики даних країн була її антиекспортна орієнтація, яка мала за мету утримати товари в країні, а дійові обмеження імпорту, що мали захистити вітчизняних товаровиробників, були відсутні.

Експортне оподаткування в Росії було зумовлено насамперед характеристикою основних експортних товарів - оподаткуванню піддавались енергоносії та природні ресурси (також окремі напівфабрикати), які займали значну долю в експорті країни (80% складають паливні і сировинні ресурси). Слід зазначити, що з початку 1996 року в Росії були відмінені експортні мита на всі товари (крім нафти та газу). Але з початку 1992 року експортні мита розповсюджувались на 75% російського експорту, що також говорить про антиекспортну зовнішньоекономічну політику.

Підсумовуючи експортну податкову політику країн колишнього СРСР, що приблизно з середини 90-х років (за виключенням країн, які застосовують переважно адміністративні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Узбекистан, Туркменистан, Білорусь), намічаються тенденції лібералізації підходів до експортного оподаткування. Це дозволило значно змінити кількісну та якісну складову експорту. Наприклад, завдяки зниженню податкового навантаження поряд з експортом сировини, Росія поновила свої позиції в галузі військово-промислового комплексу, космічній галузі. Імпортна політика країн СНГ, як вже зазначалось, на початку переходу до ринкової економіки всіляко заохочувала наповнення внутрішнього ринку країн закордонними товарами та послугами.

Середня зважена ставка імпортного тарифу Росії протягом 1993-1995рр. становила приблизно 12%, та підвищилась до 14% на початку 1996 року. Високі ставки було запроваджено на зброю, електронні вироби, автомобілі, продукти харчування - тобто простежується спроба захисту окремих вітчизняних галузей виробництва. Аналіз структури бюджетних надходжень Росії від стягнення митних платежів в 1997 р. свідчить про значну долю (39,87%) в цих надходженнях імпортних тарифів та майже повну відсутність (0,18%) експортних мит, надходження по яких зумовлені лише боргами експортерів, що виникли до 1996 року. Інші бюджетні надходження (59,95%) складають податок на додану вартість та акцизні збори [ ].

На відміну від країн Балтії, які орієнтувались на радикальні та швидкі перетворення при трансформації економік, в країнах СНГ виявилась структурна негнучкість економіки, затяжний характер має неконкурентоспроможність національних товаровиробників і як результат відбувається активізація протекціоністських підходів для захисту вітчизняного товаровиробника. Наприклад, окрім підвищення загального рівня тарифу на початку 1996 року до 14%, Росія приймала протекціоністські заходи для захисту і окремих груп товарів: в січні 1994 р. і в серпні 1998 р. товари оподатковувались спеціальним 3% податком, з лютого 1993 р. вводились ставки акцизного збору на імпорт алкоголю, тютюнових виробів, легкових автомобілів, ювелірних виробів, алмазів, одягу з натуральної шкіри та хутра, які відрізнялись від ставок збору на вироби національного виробництва (від 10% на моторне паливо до 400% - на алкоголь.

Однак занадто рішучі протекціоністські заходи призвели до переходу значної кількості імпортних операцій в "тіньовий" сектор економіки, тобто реального захисту національного товаровиробника не відбулось поряд з втратою бюджетних надходжень. Так, в Росії незареєстрований імпорт оцінювався в 1993 р. сумою 6 млрд. дол. США, в 1994 р. - 8 млрд. дол. США , в 1996 р. - 24% від загального обсягу російського імпорту, тобто 14,7 млрд. дол. США (загальний обсяг російського імпорту складав 61,2 млрд. дол. США разом з бартером та "човниковою" торгівлею) [ ].

Якщо проаналізувати попередньо наведені приклади та механізми дії митного тарифу, слід зауважити, що дана ситуація призвела насамперед до негативних наслідків щодо надходження коштів до бюджету країни. Погіршення фінансових результатів відчули і легальні імпортери. Щодо споживачів, то їх попит на імпортні товари та послуги був задоволений нелегальним імпортом, хоча про задоволення попиту необхідно говорити з поправкою на якість товарів (послуг).

Таким чином, виникає необхідність пошуку компромісу між протекціонізмом та лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності. До цього країни які розвиваються підштовхує бажання інтегруватись до діючих міжнародних економічних союзів, що в свою чергу потребує загально прийнятого в світовому співтоваристві рівня відкритості національної економіки. Це обумовлює постійні зміни рівня протекціонізму на користь тенденцій лібералізації. Наприклад, Киргистан при підготовці до входження в СОТ, різко зменшив митні збори та повністю їх відмінив на ряд товарів.

Необхідно зазначити, що підходи до застосування податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в значній мірі залежать від участі країни в тому чи іншому економічному угрупованні, або бажання стати членом такого угруповання. Проте в багатьох випадках досить значні відмінності в рівнях митного оподаткування різних країн не є перешкодою до їх участі в економічних союзах. Тобто, дана економічна характеристика країни не є вирішальною при здійсненні міждержавних економічних стосунків. За умови не входження країни в якійсь економічний союз, до цієї країни члени союзу можуть застосовувати підвищені ставки митних тарифів. Якщо країна не захищає свої економічні інтереси відповідним чином (до того ж якщо вона економічно слабше розвинута), то в даному випадку митно-тарифна політика не виконує своєї основної функції - захисту національних інтересів держави. Прикладом можуть бути Угорщина, Польща, Чехословаччина - лідери реформ, які на початковому етапі процесу переходу від централізованої планової до ринкової економіки активно лібералізували зовнішньоторговельну діяльність. Однак через певний час виявилось, що країни Заходу скоріше прихильні до декларування ідей вільної торгівлі, ніж до дотримання їх.

В результаті, непередбачені бар'єри при виході на ринки західних країн та внутрішні проблеми, змусили ці країни дещо відступити в процесі лібералізації і повернутись в деякій мірі до політики протекціонізму.

Насамперед для країн, що розвиваються, в тому числі для України, корисною є політика митно-тарифного регулювання, спрямована на прискорення економічної трансформації та зміцнення позиції національної економіки. В даному випадку йдеться про необхідність підтримки пріоритетних галузей господарства, які неконкурентноспроможні на цей час. До того ж, аналіз трансформаційних процесів в багатьох країнах з перехідною економікою свідчить про попередній, досить жорсткий захист вітчизняного ринку від зовнішньої конкуренції з подальшими процесами лібералізації. Доцільним є твердження У. Ківікарі про необхідність заміни квот та ліцензій ефективними тарифами при розвитку процесів лібералізації економіки .



2.2. Вплив внутрішнього оподаткування на зовнішньоекономічні відносини