Стан податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, Детальна інформація

Сучасні підходи до функціонування податкових систем в різних країнах спираються основною мірою на теоретичні постулати економіки пропонування, тобто боротьби з кризовими явищами шляхом радикального зниження податкових ставок. Однак необхідно відмітити, що існування в податкових системах пільг (підходи кейнсіанської теорії) говорить про синтез на практиці засобів і форм оподаткування, які запропоновані представниками альтернативних теоретичних концепцій. Оптимальною ставкою прибуткового податку у світовій практиці вважається податкова ставка в межах 20-40%. В процесі неоконсервативних реформ в середині 80-х - початку 90-х років ставки прибуткових податків були знижені та були встановлені в країнах ОЄСР в середньому на рівні 36% для податку на прибуток корпорацій та 47% для особистого прибуткового податку.

Лібералізація податкових ставок повинна бути розрахована на довгострокову дію даного механізму щодо збільшення податкових надходжень в бюджет, які на початку зменшаться. Внаслідок зменшення ставки податку прибутки громадян та підприємств зростуть, збільшаться заощадження та інвестиції . Однією з цілей податкової реформи стала відміна широкого кола пільг різним компаніям і окремим галузям економіки. Альтернативними були підходи щодо високих податків та великої кількості податкових пільг, або низькі податки та відміна податкових пільг.

Аналіз методологічних принципів проведення реформ національних податкових систем у розвинутих країнах дає можливість сформулювати деякі основні аспекти та наслідки їх здійснення. По-перше: успішними вважаються тільки ті податкові реформи, які призводять до змін в системі оподаткування відповідно до потреб соціально-економічного розвитку країни. По-друге: найкращих наслідків досягають ті реформи, що відбуваються у фазі економічного піднесення, коли інвестиційні рішення господарюючих суб'єктів доповнюються зменшенням рівня оподаткування. Так майже всі реформи у США, що мали на меті зниження податків, проводились на початку або на передодні циклічного піднесення. По-третє: початковим результатом зменшення податкових ставок є зменшення бюджетних надходжень, а тільки через певний час підвищення рівня бюджетних доходів за рахунок розширення податкової бази.

Виходячи з цього, на першій стадії реформи можливі негативні наслідки для економіки країни в результаті скорочення фінансування державних видатків, або зростання бюджетного дефіциту. Четверте: ймовірність позитивного чи негативного впливу податкової реформи на соціально-економічні процеси в країні залежатиме від узгодженості чи неузгодженості податкової політики з іншими соціально-економічними факторами. Тобто виникає необхідність комплексного реформування економічної політики, особливо якщо йдеться про переорієнтацію загальної економічної системи, як в країнах з перехідною або трансформаційною економікою. П'яте: засоби податкового стимулювання (податкові пільги) мають суперечливий вплив на економічний розвиток. З одного боку вони стимулюють інвестиційні процеси, структурні зміни, з іншого - впливають на умови конкуренції, відкривають можливості для зловживань та ухилення від податків. Практика свідчить, що найбільший ефект від їх запровадження досягається протягом перших років, тому необхідна гнучкість в застосуванні податкових пільг. Так США в 1996 році скасували податковий кредит, а в 1971 році відновили його дію. Шосте: високі податкові ставки не є самі по собі негативною характеристикою системи оподаткування (в Швеції ставка на прибуток з корпорацій становить зараз 28%, до 1991 року - 52%, ставка ПДВ - 25%). Рівень податкового навантаження залежить також від загального рівня добробуту в країні, традицій оподаткування, рівномірності розподілу податкового тягаря, характеру використання податкових надходжень. Сьоме: зниження податкового рівня повинно ґрунтуватись на такому зниженні державних видатків, яке позитивно вплине на соціально-економічні процеси.

Беручи до уваги відкритість економіки та свободу переміщення факторів виробництва, проблему внутрінаціонального оподаткування необхідно розглядати в глобальному масштабі. Дисбаланс у ставках оподаткування різних країн, призводить до переміщення капіталів та трудових ресурсів в країни з найбільш сприятливим податковим кліматом, що в свою чергу негативно відбивається на економіці країни, яка втрачає капітал та трудові ресурси.

Виходячи з цього першочерговим завданням податкових реформ на сучасному етапі економічної глобалізації постає податкова гармонізація, координація національних податкових політик, зближення рівнів оподаткування, засобів визначення податкової бази, характеру податкових пільг, які надаються. Активну роботу в цьому напрямку веде ЄС, намаганням якого є усунення податкових кордонів. Однак на практиці гармонізація здійснюється набагато повільніше, ніж передбачалось, оскільки країни-учасники не мають бажання поступатись суверенним правом стягувати і розпоряджатись податками. Тому в даному питанні не вдалось досягти певних результатів.

Зусилля ЄС зосередились на двох головних напрямках: гармонізація ставок податку на додану вартість і запровадження акцизних зборів та уніфікація податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах.

Країнами ЄС також ведеться робота по укладанню міжнародних податкових угод з "третіми" країнами, що в 90-х роках стало важливим фактором стимулювання припливу іноземних інвестицій до Західної Європи.

Іноді непорозуміння між країнами виникають через невідповідність методів розрахунку обсягів прибутку, що підлягає оподаткуванню. Країни в своїх національних законодавствах по-різному трактують поняття амортизації, капіталізації доходів, збитків, резервів та запасів, оцінки активів та пасивів, що так чи інакше впливає на обсяг чистого прибутку.

В цілому стратегія ЄС у сфері податкової гармонізації має на меті такі цілі: сприяти підвищенню конкурентоспроможності європейських фірм на світовому ринку; забезпечити податковий нейтралітет на рівні ЄС та не допускати диспропорцій, які виникають в результаті тих чи інших дій країн-учасниць; удосконалити національні податкові законодавства з метою зробити їх більш відкритими, простішими і стабільнішими; посилити податковий контроль за діяльністю компаній.

Дані заходи повинні зміцнити сформовані спільні ринки капіталів, праці, товарів та послуг в межах ЄС, що забезпечить додаткові фактори економічного зростання. Однак не можна повністю уникнути конкуренції податкових політик, беручи, до уваги інші індустріальні розвинуті країни та країни, які розвиваються і всіляко будуть заохочувати надходження до національних економік закордонних інвестицій. Проблематичною на наш погляд є і швидка гармонізація прибуткового оподаткування в самих країнах ЄС, а також кардинальне зменшення переливу капіталу між країнами.

Підтвердженням цієї думки є безпосередній зв'язок прямих іноземних інвестицій і зовнішньої торгівлі, який має втілення в тому, що першими кроками на шляху інтернаціоналізації є товарний експорт, створення збутових філій за кордоном та інші; форми контрактних взаємовідносин з іноземним партнером, а потім здійснюється перехід до прямих інвестицій в закордонне виробництво. Тобто перелив капіталів в тій чи іншій формі має залишитись як об'єктивність економічної співпраці.

Тобто актуальною залишається різниця в оподаткуванні та привабливість іноземних інвесторів щодо розміщення капіталів в країні з порівняно низьким рівнем оподаткування. В даному випадку інструментами податкового стимулювання є зниження ставки податку, податкові угоди з іншими країнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний імпорт обладнання та сировини, прискорена амортизація, податкові кредити.

Отже, саме податок на прибуток в останні десятиріччя знаходиться в центрі уваги економістів як важливий стимул накопичення капіталу та його міжгалузевого переміщення (тобто інвестиційного процесу - основи економічного росту. Таке твердження в повній мірі можливо віднести і до міжнаціональної міграції капіталу. Так, проведене Комісією ЄС опитування 8 тис. багатонаціональних компаній показало, що 48% вважають вирішальним фактором при формуванні виробничих інвестиційних проектів проблеми оподаткування, а серед компаній в фінансовій сфері - 78%. Хоча необхідно зазначити, що вказане співвідношення слід сприймати з деякою долею умовності, особливо стосовно вибору здійснення інвестування в країни з нестабільними соціальними та політичними умовами розвитку чи в країни зі стабільною відповідною ситуацією. Однак для аналізу доцільно допустити позитивні неекономічні умови в країні - імпортері інвестицій.

Важливе значення податку на прибуток у визначенні інвестиційної та всієї господарської діяльності окреслює достатньо жорсткі рамки його фіскальної дії. Занадто високе оподаткування призводить до послаблення інвестиційної діяльності, що потребує відношення до цього податку як до стимулюючого фактора господарської діяльності. Тому в розвинених країнах доля податку на прибуток від корпорацій в загальних податкових надходженнях є незначною.

Підходи до оподаткування в розвинутих країнах характеризуються насамперед неупередженим ставленням до податкового навантаження національних та закордонних товаровиробників, пільгове відношення в окремих випадках однаково можуть отримати національні та закордонні інвестори.

Трансформація економік в країнах колишнього Радянського Союзу характеризувалась недостатньою внутрішньою інвестиційною базою для здійснення радикальних реформ. Тому іноземне інвестування має значення важливих альтернативних механізмів трансформаційного розвитку національних економік. Тому країни вдались на першому етапі "відкривання" економік до суттєвої лібералізації іноземного інвестування шляхом зменшення ставок та надання різноманітних пільг.

Окресливши підходи до оподаткування прибутку, доцільно також зазначити, до в багатьох державах засобами внутрішнього оподаткування, а саме непрямого, здійснюється підтримка експортерів. Так, доволі розповсюдженим є механізм повернення податку на додану вартість при експорті продукції (товарів, послуг), що робить продукцію більш конкурентноспроможною на зовнішньому ринку.

Отже, підсумовуючи вплив національних податкових систем на здійснення зовнішньоекономічних зв'язків, необхідно відмітити доволі різні підходи щодо оподаткування, які обумовлені історичним розвитком податкових систем, необхідністю в той чи іншої мірі участі держави в світових господарських стосунках, сучасним рівнем конкурентоспроможності національної економіки по відношенню до зовнішніх факторів впливе на неї.

В розвинутих країнах простежується загальне неупереджене оподаткування до іноземного капіталу, застосовується головним чином єдиний підхід до національних та іноземних підприємств. Але мають місце пільгові податкові підходи щодо вкладення інвестицій в окремі сектори економіки та порівняно менш розвинені райони країни.

Зменшення податкового тиску, як правило, відбувається завдяки зниженню податкових ставок або встановленню диференційованого підходу в їх застосуванні. Іншим розповсюдженим заходом є застосування різноманітних пільг щодо зниження прибутку, який оподатковується внаслідок спрямування коштів створених фондів, що є в деякій мірі реінвестуванням отриманого прибутку.

Більшість розвинутих країн підходить до прибуткового оподаткування як до засобу преш за все регулюючому і відводить йому незначну фіскальну роль. Незначна питома вага в надходженнях бюджетів від прибуткового оподаткування підприємств надає широкий маневр цим країнам до пошуку оптимального оподаткування для сприяння вкладенням капіталу.

Досвід країн з перехідною економікою, що мають зазвичай дефіцит власних коштів для здійснення трансформаційних перетворень, засвідчує про намагання залучити іноземний капітал шляхом надання пільг в оподаткуванні аж до встановлення на визначений термін податкових канікул. В багатьох країнах дана політика принесла успіх саме на перших етапах лібералізації. Уповільнення потоків іноземного капіталу, а то і відтік в послідуючі періоди були викликані нестабільністю та негативною тенденцією розвитку інших економічних, соціальних, політичних показників, які зменшили позитивні моменти податкової лібералізації першого періоду та додали певних труднощів щодо розвитку та наближення податкових систем до умов існування у відкритій економіці.РОЗДІЛ 3.

ПОДАТКОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1. Перспективи створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій

Однією із найбільш прогресуючих форм сучасних міжнародних економічних відносин є міждержавний рух інвестицій, який служить, з одного боку, матеріальною основою глобалізації підприємницької діяльності, а з другого, - фактором економічного зростання національних економік та їх залучення до світового господарства. Упродовж двох останніх десятиріч темпи зростання обсягів іноземного інвестування суттєво перевищували темпи зростання сукупного валового внутрішнього продукту, сукупних національних (внутрішніх) інвестицій та товарного експорту, хоча попит на міжнародні інвестиційні ресурси далеко не задовольняється наявною їх пропозицією.

Згідно існуючих даних загальні зарубіжні активи лише американських промислових ТНК становлять понад 1500 млрд. доларів, валова балансова вартість фондів їх філій за кордоном понад 500 млрд. доларів.

Світова практика свідчить, що для стабільного економічного зростання країни інвестиції повинні становити не менше як 19 - 25 % обсягу її ВВП. А в Україні за останнє десятиріччя розладнався механізм акумуляції внутрішніх інвестиційних ресурсів, дефіцит фінансових коштів для здійснення широкомасштабних програм структурної перебудови економіки посилився затяжною економічною кризою, скороченням бюджетних асигнувань, падінням ВВП, зниженням норми нагромадження капіталу. Як наслідок цього, обсяг внутрішніх капітальних вкладень в економіку України скоротився порівняно з 1991 р. приблизно в 10 разів.

Різко уповільнився процес оновлення основного капіталу - машин, устаткування, обладнання, виробничих приміщень тощо. Випуск продукції машинобудування, призначеної для заміни застарілої, зношеної техніки, порівняно з 1990 р. скоротився на 75 - 97%. Як відмічає академік В.Горбулін, сьогодні "ледь животіє більшість з колишніх виробничих гігантів, які виготовляли високотехнологічну продукцію, їх виробничі потужності нині або простоюють у законсервованому стані, або нещадно руйнуються" [ ].

Для виходу економіки України з кризового становища, відродження її базових галузей і здійснення структурних трансформацій, нарощування науково-технічного потенціалу, підготовки сучасних кадрів, розвитку власної ресурсної бази необхідно вкласти в народне господарство протягом найближчих 10-15 років, за оцінками експертів, інвестицій у розмірі 50 - 70 мільярдів доларів, тобто не менше 4-5 мільярдів щорічно.