Податкове навантаження і податковий тягар, Детальна інформація

Оподатковувати треба тільки прибуток, саме ж майно треба щадити;

Податкова система повинна по можливості уникати прямого втручання ва діяльність окремих господарств, щоб не зашкодити в цілому джерелу одержання суспільних доходів.

Всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті, всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сисмонді: “Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу”. Це фактично головний макро-економічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обгрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає:

Системність;

Встановлення визначальної бази цієї системи;

Формування правової основи і вихідних принципів.

Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов’язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності. Вихідні принципи побудови податкової системи передбачають: формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу, створеного в суспільстві валового національного продукту; становлення рівноцінних прав і обов’язків перед бюджетом для платників усіх форм власності; застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників.

Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідностями з сьогодення.

Розділ 1

1.1. Податкове навантаження і податковий тягар, як наслідки застосування податків

Визначення оптимального розподілу податкового навантаження між різними групами платників податків пов’язане з великими труднощами.

Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників. Так, не можна макрорівні його визначає доля податкових внесків П1, в бюджет в ВВП:

П1=ПБ:ВВП*100%

Де ПБ – податкові внески в бюджет і ВВП – валовий внутрішній продукт.

Для України цей показник в 1998 році без врахування прибутку Пенсійного фонду дорівнював 28,0%, з врахуванням – 32,7%. Для порівняння, в США цей показник складає 30%, в Франції і Швеції – ще вищий.

Для характеристики податкового навантаження на підприємство використовується слідуючі показники:

Долю податкових виплат підприємства П2 в загальній сумі прибутку

П2=ПВ:ВП*100%

Де ПВ - податкові виплати підприємства

БП – балансовий прибуток

Долю податкових виплат підприємства

П3 в об’ємі продаж:

П3=ПВ:Пр*100%

Де Пр – об’єм продаж підприємства

З врахуванням того, що базова ставка податку на прибуток в Україні складає 30%. І крім податку на прибуток підприємства платить і інші податки, показник П2 для підприємств України складає 30% і більше.

Оскільки підприємство не завжди працювало прибутково (наприклад в 1998 році питома вага збиткових підприємств в Україні складала 60%). Показник П3 являється більш надійним для характеристики податкового навантаження на підприємство. Він показує, яку частину з виручених засобів продавець сплачує в якості податків. Межі цього показника можуть мінятися від 20 до 60% в залежності від сфери діяльності підприємства. Так, якщо підприємство ввожить в Україну і реалізує товар, який складається в’їздним митом, акцизним збором і НДС, показник П3 буде більш високим; якщо ж воно реалізує вироблений в Україні непідакцизний товар, то цей показник буде складати біля 20%.

Можна сказати, що податкове навантаження – це ніщо інше, як частина прибутку фізичних і юридичних осіб, яка перерозподіляється через державний бюджет.

Такий перерозподіл не може не впливати на поведінку платників податків, які хочуть, по-перше, перекласти податковий тягар на інших, по-друге, уникнути податків.

Перекладання податків відбувається шляхом підвищення цін на величину податку, в результаті чого реальним платником податку стає покупець товару. Перекласти податок в ціну дається не завжди. Це буває, коли товар монопольний, чи попит на нього не еластичний. Якщо попит на товар еластичний, то незначне зменшення ціни викликає значне збільшення об’єму продаж. В такій ситуації перекладання податків на покупців неможливе. При розробці мір податкової політики необхідно враховувати дію „податкового клину”, цщо являє собою різницю між сумами прибутку до і після сплати податку.