Боже слово, Детальна інформація

Дві тисячі років тому Ісус говорив до своїх учнів і його слова актуальні і по сьогоднішній день. Дві тисячі років лунають ті слова в наших храмах: "Прийдіть до мене всі обтяжені, струджені, а я вас скріплю, втішу, успокою" (Мт. 11,28).

Є така картина професора Реч, що називається "Боротьба за душу людську". Що ж там, на тій картині? Саркофаг, труна, а на ньому шахівниця. З однієї сторони — череп, а з другої — змій. З однієї сторони шахівниці розсівся сатана, а з другої — юнак, задуманий над ходом шахівниці. Від його ходу залежить доля його душі. Гра йде за його душу. Ангел-хоронитель аж затулив собі очі, так боїться за того хлопця. Той ще має останній шанс. Тремтить, щоби останній хід хлопця не став фатальним. Багато вже фігур тієї шахівниці здобув сатана. Здобув невинність, молитву, здобув любов. Тепер все має вирішити останній хід.

Мої любі, чи така гра за нашу душу не відбувається в кожному з нас? Скільки-то за останній лише рік здобув сатана фігур і з нашої шахівниці? Не одне здобуває у нашої молоді — невинність, молитву, почуття, а ще недавно все було добре. Здобув любов, здобув невірність подружню, не один аборт здобув для себе. А скільки тих своїх фігур ми самі, не опираючись, йому віддавали?

Часто говоримо про душу. Чим же ж є наша душа? Знаємо, що людина — це тіло і душа. Про тіло знаємо все. Дбаємо про нього, кормимо, а хлопці часто й поять його, бо воно так хоче! Наші кохані жіночки щоденно фарбують його, прикрашають. А всі разом докупи — лікуємо його, бо тих хворіб, не знати навіть яких скільки маємо. Лікуємо хвороби, бо кожному його життя миле, але знаємо, що кожне тіло раніше чи пізніше піде туди, звідки вийшло, до землі.

А душа? Мало ми згадуємо про душу, бо все зайняті тільки тілом. Душу спихаємо на сірий кінець. А вона є важливішою за тіло. Вона від Бога вийшла і до Бога має повернутися. Вона вічна, вже як заіснувала раз, то ніколи не перестане існувати. Навіть як не хочемо, вона жити буде вічно. Отже ж, чим є наша душа? Яка її вартість, що Ісус Христос сказав: "Хто б цілий світ здобув, а душу свою занапастив, то що йому це поможе" або "Що людина може дати взамін за свою душу" (Мр. 8,36-37).

В часі Великого посту часто співаємо в церкві "Під хрест твій стаю". То ж станьмо духом під тим хрестом і спитаймо: "Сину Божий, чого варта моя душа? Нащо був твій вертеп, твої ясла, нащо ти, як мала немічна дитина, прийшов до нас перед двома тисячами років? Нащо були твої трирічні мандрівки, нащо ти жив у Назареті, нащо були твої повчання, притчі? Про ту заблукану овечку, яку ти знайшов замотану десь у терні, як ніжно її виймаєш, кладеш собі на рамена, і тішишся нею, як мала дитина (Лк. 15,4-7). А нащо була така близька нам притча про блудного сина? Хто з нас не бачить себе самого в тій притчі? Чому так радієш, як той син заблуканий вертається? Ти не чекаєш, поки він прийде до тебе, але ти сам спішиш йому назустріч. Береш його у свої рамена... Обняв, поцілував, наказуєш бенкет робити: радійте, бо син мій любий віднайшовся! (Лк. 15,11-32). Нащо була твоя цілопальна жертва, страсті, твоє бичування і терням увінчання? Нащо спливала кров по твоєму тілі? Нащо твій хрест на Голгофті і ти, розтягнений, як струна на ньому закликаєш: "Прийдіть до мене всі" (Мт. 11, 28) і дивіться, як "Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав" (їв. З,16). А той син єдинородний полюбив нас аж до смерті, до гробу, мало того, аж поза гріб, бо залишився з нами навіки в куснику Євхаристійного Хліба. І нащо твої святі Тайни? Чи щоб люди їх часто безчестили? Бо вже і в нас, в Україні були випадки, що розбивали церкви, кивоти руйнували і святі Тайни зневажали. Нащо ти допустив ту зневагу, що в Нью-Йорку в часі служби Божої, яку відправляв кардинал О'Конор і розділяв святе Причастя, до храму святого Патрика впала група гомосексуалістів. Один з них замішався між вірними і прийняв Ісуса в святому Причастю. Тоді вийняв з уст того Агнця Божого, обернувся до людей і сказав: "О, дивіться, що я думаю про вашого Бога",— вкинув його на землю і подопкав своїми ногами.

Нащо, Ісусе те все, нащо ти те все допустив? І чуємо його відповідь: "Для душ людських, щоби не занапастили себе, щоби не загинули. На те моя кров, на те моя цілопальна жертва, щоби їх спасти. Дорого я заплатив за вас, бо хочу їх всіх спасти, хочу, щоб всі були зі мною там, де я є (їв. 14, 3). Це вічне призначення наше. Бог у своєму милосерді дає нам можливість це усвідомити. Це час святих реколекцій. У нашому щоденному житті не завжди про це пам'ятаємо, бо час біжить і ми з ним все чимось зайняті. "Ми за останні роки пішли так швидко вперед, що тепер мусимо затримуватись хоч трішки, щоб дати змогу нашим душам догнати нас",— каже Міхаель Енде. На реколекціях є нагода затриматись трохи, щоб збагнути, що багато маємо справ і то важливих, але найголовніша — це спасіння нашої душі. Інші справи можуть виконати за нас інші, може, й краще за нас, але тієї останньої ніхто, крім нас самих виконати не може. Зауважує святий Августин: "Створив, ти, нас, Боже, без нас, але спасти нас без нас не можеш". Ми самі мусимо приложити тут свою руку. Поможи нам у цьому, Всемогутній Боже! Амінь.

2. Для чого живу

Дорога людська душа, вона більша, ніж небо і земля, ніж всесвіт цілий. Твоя душа витворена найвеличнішим художником, самим Господом Богом на образ і подобу Божу. Не знищи того образу. Така є твоя душа. Це — твоя вартість.

А коли хочемо знати більше, чого варта душа, слухаймо, що каже про неї церква. Вона вам буде постійно нагадувати про ваші душі. Для того працюють місіонери і священики. Спитаймо їх, скільки варта ваша душа?

Святий Франциск Ксаверій, найбільший після апостола Павла місіонер світу, який перейшов через Індію, Пакистан, станув на границі розлогого Китаю, а там більше мільярда населення і сказав: "Боже, дай мені ті всі душі."

Дивіться, який захланний місіонер! А наш святий Йосафат, душехватом його називали. І він подібно просив: "Боже, дай мені ласку, щоб я всі душі запровадив до неба."

Знаєш, кого ще можна запитати про вартість своєї душі? Сатани, найбільшого ворога Божого і твого. Він також добре знає, чого варта твоя душа. Тому він працює день і ніч. Він не спить, коли ми спимо, він гарує день і ніч, щоб твою душу здобути. А часами і він не має що робити. В одній місцевості зауважили чорта, що сидів собі на паркані, заложивши ногу на ногу ще й підсвистував. Це викликало здивування:

— Що ти тут робиш?

— А нічого.

— Як нічого, чому тут сидиш.

— Мені сказали, щоби стягав людей до пекла, але тут люди самі йдуть до пекла. Я тут не маю що робити.

Знаємо вже, чого вартує наша душа, вона більша, ніж всесвіт цілий. А всесвіт незміримий. Ще в 1977 році американці вислали свій космічний супутник "Вояжер І". За той час віддалився він від землі десь на 10 мільярдів кілометрів. Ця величезна дистанція навіть важко вкладається в нашу свідомість. Особливо, якщо врахувати, що радіосигнал з цього рукотворного апарата доходить до землі лише через 10 годин. Він літає вже 22 роки. Який же незміримий є Божий світ. А душа моя, душа людська більша, як цілий той Божий світ. Вона від Бога вийшла, Бог її створив, тому вона така важлива.

Ми дорого куплені. Тепер розуміємо журбу святої Церкви за наші душі. Для чого молитви, Служби Божі, постійні нагадування про найважніше — спасіння душі? І тільки її одну, ту мою душу мушу спасти! Знаємо, яке наше призначення, яке наше завдання — що до неба маємо прийти, та це часто сприймаємо як забаву в небо і пекло замість наполегливої праці над спасінням своєї душі. Дитина плаче над зіпсутою забавкою, закохані — над загубленою любов'ю, вдова тужить, що втратила чоловіка, хтось побивається за викраденими грошами... А хто плаче над безсмертною душею?

Один священик зауважив чоловіка, що прийшов до церкви з песиком. Не витримав бідний священик, підійшов до нього і каже: "Пане, маєте дуже гарного песика. Миле Боже сотворіння. Але, пане чи така сама гарна ваша душа, чи так дбаєте про свою душу як про свого песика?"

Одного разу святого Івана Боска запитали:

— Слухай, святий, скажи, які нам поставити номери, щоб виграти в лотереї?

— Поставте 2, 6, 10,14 і виграєте.

— А що ці номери означають?

— 2 — дві найважливіші заповіді любові. Будеш любити Бога свого всією душею, всім серцем своїм, всіма силами і думками своїми. Друга, подібна до першої — будеш любити ближнього свого, як самого себе (Мт. 22,37-40). Як себе самого любити ми знаємо, не треба пригадувати. Такою любов'ю маємо любити ближнього.

— 6 — то заповіді церковні. Знаємо ті церковні заповіді. Одна з них, знаєте напам'ять, в неділі і свята Службу Божу набожно слухати.

— 10 — то 10 заповідей Божих. Заповіді Божі також знаємо напам'ять — є один Бог і його ім'я святе. Невільно присягати фальшиво. Маємо шанувати батьків своїх. Але і батьки мають обов'язки супроти дітей. Є все в тій десятці.

— 14 — то найважливіші діла милосердя: 7 діл милосердя для душі і 7 діл милосердя для тіла.

І коли ми те все виконаємо — вистачить, сповнимо волю Божу, святість осягнемо. Тому поставте в лотереї нашого щоденного життя на номери 2, 6, 10, 14 — заповіді любові, заповіді Божі й церковні, діла милосердя, а виграєте лотерею велику — щасливу вічність.

Не покладайся на приятелів чи рідних, ні не відкладай спасіння своєї душі на майбутнє, бо люди забудуть про тебе скоріше, ніж думаєш. Коли сам про себе тепер не подумаєш, то хто про тебе подумає? Сказав святий Августин: "Створив ти нас, Боже, без нас, але спасти нас без нас не можеш". Мусимо самі до цього приложити свою руку, витягнути її по готове наше спасіння. Але й ти, Боже, поможи нам у цьому важливому ділі. Мати Божа, заступнице наша перед Богом, спомагай нас. Амінь.