Боже слово, Детальна інформація

Боже слово
Тип документу: Лекція
Сторінок: 7
Предмет: Релігієзнавство
Автор:
Розмір: 36.1
Скачувань: 2604
Про гріх

Дорогі Браття і Сестри! Під час цих місій пригадуємо основні правди святої нашої віри. Ми питаємо себе, звідки прийшли, для чого і куди прямуємо. А йдемо ми до того, звідки ми вийшли, тобто до Бога.

Ось сьогодні дзвони знову звістили, що хтось уже закінчив свою земну мандрівку. І так є всюди. Кожен чоловік приходить на світ і з нього відходить скоріше чи пізніше. Отже ж, ми від Бога вийшли і колись, покидаючи цей світ, маємо відійти до нього. Біда в тому, що на нашій поворотній дорозі до того, від кого ми вийшли, зустрічаємо перешкоду, яка нас стримує, яка нам не дозволяє повернутися до Бога. Тією перешкодою і є гріх. Але йдеться про це, щоб наше повернення до Бога було гідним, щоб нам осягнути життя вічне і щасливе. Знаємо ж, що життя вічне призначене кожній людині і осягнемо його, незважаючи, хочемо ми того чи не хочемо. Виходячи з основних учень нашої віри, будемо роздумувати про вічність щасливу.

o

o

\x2403\x1101\x3784\x1202\x6864\x0101\x3100$\x2437\x3800$\x2448\x6000\x3784\x6102\x0124\x6467\x2AED'\x1700 чуємо. Навчаючи дітей, повторюємо їм часто те слово "гріх": Того не роби, бо "гріх", там не слухай, бо "гріх", а такого навіть не думай, бо також "гріх". Ну, а діти, як і старші, або послухають, або не послухають, особливо тоді, коли стануть перед "гріхом", який обіцяє щось приємне. Отже, що таке "гріх", у чому він полягає? Чому, не знаючи, що це поняття означає, часто говоримо про нього. І чому не маємо іноді сили противитися гріхові, коли добре розуміємо його суть. Та найчастіше ми кажемо, що не знаємо, що таке гріх.

Отже ж, щоб ми знали і щоб могли стерегтися його, дозволю собі це розважання посвятити темі гріха. Лише тоді, коли добре збагнемо, чим є гріх, зможемо його зненавидіти і так легковажно не будемо на нього зважуватися.

Чим є гріх?... Мій гріх, твій гріх, брате, сестро?...

Розказують, що до св. Альфонса Лігорі прийшов один чоловік, який був легковажним і розпусним. Жодні нагадування до нього не доходили, бо пив собі і легким серцем доповняв гріхи. Так, як воду п'ється, так він тими гріхами кормив свою душу. Св. Альфонс Лігорі закликав його до себе. Думав той чоловік, що святий має для нього якусь роботу, бо сам був художником. Йде він до єпископа з тим наміром, що буде мати свіжий заробок. Приходить, застукав до його кімнати і чує: "Прошу". Відчиняє двері і до середини не може ввійти. Чому?! Бо на підлозі лежить велике розп'яття-хрест. І щоб увійти до кімнати, обов'язково мусив ступити на той хрест. Завагався якось той грішник, як буде ступати по хресті, як буде наступати на розп'яття... Святий Альфонс це зауважив, і каже до нього так: "Ну, сміло, брате, сміло, не бійся, чого боїшся! Скільки разів ти топтав по хресті і не боявся, а тепер боїшся? Ступай, топчи!"... І цього було достатньо! Вже не ступив, не потоптав більше Хреста, але, зворушений цією Божою благодаттю, попросив єпископа про сповідь. Довго тривала сповідь, але відійшов уже іншою людиною, бо зрозумів, що гріх - це ніщо інше, як тільки топтання хреста.

Отже, мусимо знати, що робимо, на що йдемо, коли чинимо свій власний гріх. Не згадуємо сьогодні того гріха, що ми його приволокли зі собою, гріха Адама і Єви: він перейшов на всіх нащадків, і ми його позбулися на святому хрещенні. Але про той гріх роздумуємо, який ми вже самі зробили, на який не раз так легко йдемо. Коли приходить спокуса, то як маємо діяти, щоб до нас дійшло, що ми тим самим топчемо закон Господній. Його воля свята, його воля -то Він сам, а грішник каже: "Не Твоя, Боже, воля, але моя буде воля, я так хочу". Отже, щоб гріх був дійсно потоптанням хреста, мусить він бути в повній мірі свідомий і добровільно сподіяний.

Скаже Господь уже в старому завіті: "Поставив Я перед тобою огонь і воду, благословення і прокляття, до чого хочеш, протягуй свою руку" (Втр 11, 26-28). Коли людина обирає гріх, то протягає руку до прокляття, вогню. То мусить бути добровільна і свідома дія.

З історії перших християн довідуємось, що вони могли лишень посипати кадила на вогонь перед поганським божком і були б вільні від тортур, але знали, що тим самим відречуться правдивого Бога. Тому ми маємо такі моменти в історії нашої Святої Церкви, з історії мучеництва, коли вороги примушували ісповідника тримати руку з кадилом над вогнем перед поганським жертовником, проти волі пустити те кадило на вогонь поганському божкові, але він стиснув руку і тримав міцно, що рука згоріла і кадило в цій руці згоріло, а Божого закону не було переступлено. Бачите, що то значить сильна воля, коли мученик свідомо знав, що йде на терпіння і випробовування, щоб не зрадити Господа і Бога свого. Тому погодився, щоб краще рука згоріла, ніж мав він горіти вогнем пекельним цілу вічність. З історії перших християн бачимо, як добре вони розуміли, що то значить гріх свідомий і добровільний. А як легко в наш час декотрі відрікаються святої правдивої віри, віри своїх батьків. Часто ніхто їх до цього і не змушував, отак легко ніби рукавиці стягнув, замінив свою прадідівську віру, Володимирову тисячолітню віру, на віру іншу, може, легшу, може, чимось цікавішу чи вигіднішу. Ми знаємо добре історію своєї Церкви і історію правдивої віри і знаємо також, хто і коли позакладав інші секти чи релігії, до яких нас постійно перетягають. Не маємо іноді відваги і сили рішуче випросити їх з хати, прилюдно заперечити їх вчення. В таких ситуаціях треба бути рішучим. Мусимо собі добре усвідомити, чим є гріх відступництва від віри, свідомий і добровільний.

Гріхи ще ділимо на важкі і легкі. Які ж гріхи відносимо до важких? Це ті, що виступають проти Божих законів, проти Божих заповідей. "Не будеш мати інших богів, крім мене, - каже Господь вже в Старому Завіті. - Я є Господь, Бог твій".

- Не правда, я сам для себе є паном, - каже грішник.

- Отже ж, не Твоя воля, Боже, але моя буде, і не Твою буду волю чинити, але свою власну. Так, як мені хочеться.

Це і є важкий гріх проти першої заповіді.

Каже Господь: "Моє ім'я святе, і не будеш взивати імени Господа Бога твого надармо". Та грішник в імені Божому присягає вірність і любов своїй жінці на те, щоб дослівно за 2-3 тижні щонайбільше місяць зламати дану присягу, зневажаючи тим самим другу Божу заповідь.

Каже Господь: "Пам'ятай день святий святкувати". І ще додатково заповідь церковна каже, щоб вислухати набожно службу Божу в той день. А грішник каже не раз: "А я, напевне, не буду того виконувати. Я прийшов пізно з дискотеки, чи був там десь на іменинах, чи на якійсь іншій забаві, а потім ще й фільм цікавий затягнувся далеко за північ. Я, напевно, не буду на Службі Божій, бо мушу виспатися".

Четверта заповідь Божа вчить: "Шануй батька і матір твою". Як часто чуємо: "Та що тих старих слухати, я мудріший, а вони, може, читати і писати не вміють. Чому їх маю слухати, коли маю свій розум". Не одну гірку сльозу витисне з очей батька, матері такий син чи доня. Не раз і таке може трапитись, коли стареньких батьків рідні діти з хати викидають, голодом морять. Та згадана заповідь Божа звертається не тільки до дітей. Коли батьки занедбують християнське виховання своїх дітей, коли дають згіршення своєю поведінкою, недорослим дітям чи онукам, то також є важким гріхом і переступленням четвертої Божої заповіді.

"Не убий"- каже Господь у п'ятій заповіді. А як часто відбирається життя за тих марних кілька копійок. Знаєте самі, бо у Верховній Раді говорилося, що вчетверо зросла злочинність у самому Києві і в Київській області з минулого року. Дуже дешево в модерному світі ціниться людське життя. Та п'ята Божа заповідь стоїть в обороні не тільки нашого ближнього, але й нас самих. Не вбивай себе, свого здоров'я через алкоголь, наркотики. Є ще одне страшне вбивство - вбивство ненароджених дітей, світла Божого. Життя, яке зачалося в лоні, появилося не випадково, бо Бог є дателем життя. Він і тільки Він має право його дати і забрати. І коли простягаємо руку по чуже життя, то це дуже важкий злочин.

"Не чужолож"- застерігає шоста заповідь. Скільки ж то людей сьогодні топиться в розпусті, легковажить собі з легким серцем строгу Божу заборону. Той гріх обіцяє людині багато приємностей, але за нього треба платити часто вже тут, у сьогоднішньому житті. Дев'ята Божа заповідь також забороняє навіть і думати про чужу жінку чи чужого чоловіка. Як часто ті заповіді зневажаються і висміюються людьми, так часто ми маємо розбиті подружжя, понівечені долі, покинуті осиротілі діти при живих батьках, венеричні хвороби, СНІД.

Сьома заповідь наказує: "Не кради", а десята навіть не дозволяє пожадати чужого майна, бо чужа власність - то свята власність. Навчив нас комунізм розкрадати, і ми так робили, вважаючи, що робимо добре і відбираємо своє. Але то минулося, маємо вже свою власну Українську державу, і тепер, коли так далі чинимо, то це вже є крадіж нашого власного українського майна. Не вільно нікому розкрадати свою власну державу, тому мусить зникнути той свідомий і добровільний гріх. Маємо обов'язок чесно працювати для добра своєї батьківщини, бо чужа власність завжди кличе до свого власника.

Восьмою заповіддю ніби спеціальним муром обгородив Господь Бог те, що найцінніше і найдорожче людині, - добре ім'я.

Правда, як часто цей мур ламає грішник, обкидає брудом добре ім'я свого ближнього. Стається, що люди не можуть знести тієї зневаги очорнення і обкиданого свого доброго імени неправдою. Зламана рука зростається, незданий екзамен складеться іншим разом, але доброго імені людині дуже важко або й неможливо повернути.

Гріх - це насмішка з Бога і з його страждальної Матері. Вона терпіла і страждала під хрестом, дивлячись на смерть свого Сина. "Я ж собі по-своєму все розумію і по-своєму живу, бо так мені подобається", - каже грішник. Це є гріх свідомий і добровільний. Твій гріх - мій гріх, брате, сестро. Щоб зрозуміти нарешті, чим же є гріх, погляньте на розіп'ятого на хресті Спасителя. Аж такої треба було ціни як смерть Сина Божого, щоб заплатити за наші гріхи. Його терном увінчували, понижували, катували. Вмираючи на хресті, Він оправдує нас перед своїм Небесним Отцем: "Відпусти їм, бо вони не знають що роблять" (Лк 29, 39). Хоча добре знали, що розпинали Сина Божого, Його безмежну любов до нас. І сьогодні багато хто з нас продовжує зневажати Господа своїми свідомими добровільними гріхами.

Ми всі в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися, і маємо обов'язок відтворити життя Христа в своєму житті. Ми - діти Божі, а рівночасно собі брати і сестри. Тому нехай гріх, а саме гріх важкий, свідомий і добровільний, буде далеким від нашого життя. Яким тоді виглядатиме наше життя, коли, замість прокляття через гріх, Бог благословитиме нас миром і любов'ю? Нехай Господь благословить нам наше нове з висот народження в часі тих місій, але вже життя без гріха, життя в повноті Христа. Амінь.

Про сповідь

Христос як серцевідець, що диявол, злий дух, як той "лев рикаючий, - як каже апостол св.Петро, - кружлятиме коло душ людських, щоб їх пожерти, звести" (1 Пт 5, 8). На молитві в Оливному Городі перед своїми Страстями кривавило його серце. Стільки ж то душ людських, які він створив, піде за дияволом, а в розвалених храмах Божих сатана сидітеме, мов на троні.

Тому постановив рятувати людство. Перші овочі його відкуплення бачимо, коли по Воскресінні з'являється Син Божий серед своїх учнів-апостолів. Вони спершу не повірили, думали, що духа бачать. "Мир вам. Не бійтесь, то я". Дихнув на них і сказав: "Прийміть Святого Духа. Кому відпустите гріхи - будуть відпущені, а кому затримаєте - будуть затримані" (їв 20,21-23). Пекло затряслося в своїх основах від тих слів, бо ними Бог дає власть людям відпускати наші гріхи, виривати з пекла душі.

Чи нас треба переконувати в правдивості тих слів? Скільки ж то разів, обтяжені гріхами, ми не спокійні, поки не почули від священика: "Відпускаються тобі гріхи твої". Як тоді легко стає на душі.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes