Микола Вінграновський - поет, прозаїк - Божий дар для української літератури, Детальна інформація

“Самі собі шкідники” – “Чи не від того наші птахи й тварини дикі, що дехто з нас сам “дикий” – захист до охорони чарівної природи

пейзажі – поетична паралель до настрою ліричного героя –оповідача

-сміх добродушний, лагідний

герої – люди широкої натури, благородні , кмітливі, закохані в рідні краї, люблять дотепне слово, мислити вигадки.

“Вальдмени” , “Як варити і їсти суп з дикої кучки”, “Сом”.

“Зенітка”

26 лютого 1944 р. газета “Радянська Україна” друкує “Зенітку” – цією гуморескою розпочинається другий період творчості Остапа Вишні. Письменник – патріот підносить тему мужності і нескореності народу в роки другої світової війни, утверджує його героїзм. Усі люди стала на захист Вітчизни. У боротьбі з кривавим фашизмом брали активну участь навіть старі діди й підлітки.

“Я хотів у тяжкі, грізні часи написати щось дуже веселе…щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому розсміялися, та не засміялися, а просто таки зареготали. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказать би, мобілізаційну, підбадьорювальну роль”.(О.Вишня)

головний герой “Зенітки” – мудрий, життєрадісний, винахідливий і дотепливий. Людина мужня і скромна. Про всій героїчний подвиг у роки війни дід Свирид розповідає із стриманим гумором. У загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників він вносить і свій носильний вклад.

Гумореска – це діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: “Та хто зна! Чи сімдесят дев’ять, чи вісімдесят дев’ять? Хіба їх полічим?” Цією деталлю підкреслено всенародну війну з окупантами.

Складається з двох частин: “соприкосновеніє” діда Свирида з фашистами і побутові “стражелія” з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід “так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку”.

У першій частині О.Вишня застосовує засоби сатири:

бурлескну лексику: “загребли трьох отам на вигоні”(замість поважного “поховали”);

лайливі, принизливі слова: погань, несиголовці, ім’я старости “Панько Нужник”;

вживання середнього роду замість чоловічого: “Воно сопливе виплакало, щоб його в колгосп прийняли”;

Варваризм: “Вас іст дас?”, “діла-гут”.

Вила-трійчати, якими Свирид, “як щурят подавив” гітлерівців виростають у гіперболізований образ народної “зенітки”. Ось як розповідає дід про своє генеральне “соприкосновеніє з фашистами, що спали на горищі:

“Чую – хропочуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. У руках у мене вила трійчата залізні. Я розмахнувсь та крізь лісу вилами – раз, два, три!

Як заверещать вони там, як закричать:

Вас іст дас?

А Нужник:

О, рятуйте! Хтось із землі з зенітки б’є!

Ага, думаю, сукині ви сини, уже мої вила вам на зенітку здаються, почекайте, ще не те буде”.

У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий



Засоби комічного:

Застосування військової термінології у розповіді про бабу Лукерку:

“… Вийде на ганок та як стрельне:

-Свириде!…

сокира “як на теперішню техніку, так чиста тобі “Катюша” “стратегію” й “тактику” своєї покійниці дід Свирид добре вивчив, тому й передбачливо готував “позиції” для “оборони”.