Микола Вінграновський - поет, прозаїк - Божий дар для української літератури, Детальна інформація

“Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилося мені щодня”

“Кум і льотчик кріпкий був . Ас!”

“Держись, - кажу, - куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку!”

-Русизми: “У соприкосновенії з ворогом був”, “війна – це ж моє рідне дєло”, “ошибка організаційна вийшла!

-Комізм ситуацій, так, що вони нагадують військові повідомлення:

“Ось дід Свирид з кумом трусили кислиці, та на дереві вирішили й запалити.

“Коли це знову як бахне: Знову за люльки!

Так ми з кумом, як стій, з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке – в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберком води. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дєйствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі”

Отже, в гуморесці “Зенітка” О.Вишня через художній образ мужнього партизана розкриває патріотичну ідею вірності Вітчизні.

“Чухраїнці”

Особливо нещадно викривав Вишня слабість українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій.



“Гонів із сотню за Атлантидою, трошки вбік, праворуч” розташувалась така давня країна Чукрен, назва якої походить від того, “що її населення, люд тобто Божий, завжди чухався.

Дитина маленька, як тільки починало було спинатися на нього і коли його чи запитають про що-небудь, чи загадаються, що зробити, зразу воно лізе до потилиці і починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже…”



Сатирично відгукується Вишня не тільки на лінь, а й на процеси малоросійства, недбальства у ставленні до рідної мови й культури, розчинення їх у союзному “кориті”.



“Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено “Всечухраїнський день музики”, почали співати “Корито”.

Ой корито, корито,

Повне води налито.

Там дівчонки руки мили

А мальчики воду пили,

Не хочу я чаю пить,

Не хочу заваривать,

Не хочу тібє любить,

З тобой разгаваривать”.

Таке ж “зачухане” керівництво в Чукрен. Все співи – Європа дивуватись перестала, просто відгородилась.

“Сусіди-атлантидяни оті самі, аж вікна було позачиняють:

-Співають чухраїнці! От народ!? А коли це вони вже за індустріалізацію візьмуться?”

Актуальність цього твору очевидна.