Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря, Детальна інформація

У зв’язку з критерієм розумності досить часто згадувалось, що прибережна держава повинна по меншій мірі мати право вживати захисних заходів за межами своїх територіальних кордонів у тих випадках, коли – як вказувалось у відомій заяві державного секретаря США Д.Вебстера, зробленій в 1841 р. з приводу інциденту із судном “Кароліна”, - необхідність в екстериторіальному використанні є “необхідною і такою, що не лишає ані вибору засобів, ні часу для роздумів”.

Стосовно проблеми охорони довкілля, дане Вебстером визначення можна віднести до інциденту, який відбувся в 1967 р. – посадці на мілину ліберійського танкера “Торрі Каньон” поблизу узбережжя Корнволля*.

Після безуспішних спроб порятунку судна, яке знаходилося поза межами територіального моря Великобританії, з якого вилилося в море значна кількість нафти, вона, нарешті, було піддане бомбардуванню, аби спалити нафту і запобігти подальшому забрудненню. Аварія танкера стала однією з причин скликання в травні 1967 р. надзвичайної сесії Ради ІМКО для обговорення заходів по боротьбі із загрозою забруднення. Основні умови здійснення втручання були відображені у конвенції і гласили: “Сторони Конвенції можуть “вживати у відкритому морі такі заходи, які можуть виявитися необхідними для запобігання, зменшення чи усунення серйозної та реально загрожуючої їхнім узбережжям чи пов’язаним з ними інтересам небезпеці забруднення нафтою моря внаслідок морських аварій, які, як розумно можна передбачити, потягнуть за собою шкідливі наслідки у великих розмірах”.

Це формулювання можна розділити на наступні складові частини: дія конвенції поширювалась лише на забруднення чи загрозу забруднення моря нафтою; заходи по втручанню могли бути вжитими лише у випадку морської аварії чи дій, пов’язаних з нею. Найбільш важливими поняттями були: “морська аварія”, “судно”; “нафта”; “небезпека”. “Морська аварія”, наявність якої була основною умовою здійснення прибережного державного права на втручання, означає “зіштовхнення суден, посадку та мілину, інший морський інцидент”. “Нафта” в розумінні Конвенції означає “сиру нафту, мазут, дизпаливо та мастила” (ст.ІІ, п.3). Як уявлялося, цим визначенням планувалось охопити як стійкі, так і нестійкі види нафти, а також суміші, які містять нафту*.

Застосовуючи втручання, прибережна держава зобов’язана з належною увагою відноситись до прав та інтересів інших держав, включаючи держави прапора, а також відповідних “фізичних та юридичних” осіб (ст.V, п.2). Конвенція не конкретизує заходів, які можуть бути вжиті прибережною державою при здійсненні права на втручання, але цілком очевидно, що такі заходи можуть включати проведення рятувальних операцій чи переміщення судна, а в незвичайних ситуаціях – навіть повне знищення судна чи його вантажу.*

За будь-яких обставин вжиті заходи повинні бути “...дійсно спричиненим чи потенційним збитком” прибережній державі (ст. V, п.1). Вони не повинні “виходити за розумні межі”, необхідні для запобігання, зменшення чи усунення небезпеки і повинні бути “припинені, як тільки ця мета буде досягнута” (ст. V, п.2).

Немає сумніву в тому, що буде потрібне подальше прийняття міжнародних норм для дійсно ефективного захисту морського середовища від забруднення. На це вказується також у Конвенції ООН, яка зобов’язує держави докладати зусиль як на національному, так і на міжнародному рівні для встановлення законів та правил, норм та стандартів по запобіганню забрудненню морського середовища з різних джерел. В той же час очевидно, що при цьому будуть братися до уваги і інші міркування, які не мають прямого стосунку до захисту довкілля. коли мова йде про забруднення, яке є типовим побічним продуктом економічної діяльності, то реалістичним видається його максимально можливе зменшення у порівнянні з повним усуненням. Особливо це стосується забруднення із суші, яке пов’язане безпосередньо із сучасним процесом індустріалізації та інтенсифікації сільського господарства, яке має життєво важливе значення для країни, що розвивається. Таке розуміння знайшло своє відбиття в обережних формулюваннях Конвенції ООН, яка зобов’язує держави лише намагатися встановлювати міжнародні норми та стандарти для запобігання забрудненню із суші і передбачає, що за умов вжиття відповідних заходів повинні братися до уваги “економічні можливості держав, які розвиваються та їхні потреби в економічному розвитку”. Подібним чином Конвенція передбачає, що держави, встановлюючи національні закони та правила по запобіганню забрудненню із суші, лише беруть до уваги відповідні міжнародні норми та стандарти, тоді як для більшої частини інших джерел забруднення національні вимоги повинні бути не менш ефективними, ніж міжнародні.

Враховуючи реальний стан справ, навряд чи можна вважати, що в найближчому майбутньому буде створена схема глобальних стандартів по запобіганню забруднення із суші. Основні міжнародні заходи по регулювання викидів із суші будуть, очевидно, і надалі вироблятися на регіональному рівні.

Що стосується забруднення із суден, то на відміну від забруднення із суші тут існують обширні договірні норми глобального характеру. Регулювання попередження забруднення із суден має давні традиції і вже протягом багатьох років питання, пов’язані з ним вирішуються в усталених міжнародних рамках.

Кульмінацією вжитих раніше на міжнародному рівні зусиль стала Конвенція МАРПОЛ 1973 року, включена згодом в протокол 1978 р. Проте навіть створені цими документами всеохоплюючі режими не влаштовують в повній мірі захисників довкілля. Слід визнати, що поки що ефективного виконання не досягнуто. Тому основна увага найближчим часом повинна бути звернута на ширшу участь держав в існуючих угодах, а не на встановлення строгіших правил. В ряді випадків певні стимули для подальшої ратифікації передбачені в самих угодах.



Розділ ІІ. Міжнародна космічна екологічна безпека

Діяльність людини по дослідженню та використанню космічного простору (включаючи природні небесні тіла позаземного походження) отримала назву космічної. Перша офіційна згадка про космічну діяльність (outer space activities) в міжнародному документі зустрічається в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1721 (XVII від 20 грудня 1961 р.). В міжнародному договорі вона вперше використана в преамбулі Конвенції про запровадження Європейської організації по проектуванню та створенню ракет-насіїв (ЕЛДО) від 29 березня 1962 р.)*.

Використання терміну “космічна діяльність” дає підстави вважати, що держави не обмежують його діяльністю винятково в космічному просторі, але відносять до нього і діяльність на Землі, якщо вона пов’язана з діяльністю в космічному просторі. З цього витікає і Договір 1967 р., який встановлює принципи діяльності держав і на Землі, якщо вона стосується дослідження та використання космічного простору (наприклад, ст. VII Угоди).

Звідси витікає необхідність визначення поняття космічного простору, так як тільки через нього можна перейти до точного визначення поняття космічної діяльності. Останнє є дуже важливим для отримання відповіді на запитання про те, на яку діяльність поширюються норми та принципи космічного права.

Наміри держав визначити поняття “космічний простір” та “використання космічного простору” зафіксовані в п.4 “в” резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2222 (ХХІІ від 19 грудня 1966 р.).

Зараз поняття космічної діяльності залежить від підходу до цього питання з боку тієї чи іншої держави. Тим не менше можна вважати, що під космічною діяльністю мається на увазі розміщення створених людиною предметів на довколоземних орбітах (в довколоземному просторі), в між планетарному просторі (за межами сфери земного тяжіння), на поверхні Місяця та інших небесних тіл. Іноді до поняття космічної діяльності відносять також вертикальний запуск предметів на великі висоти за допомогою ракетної техніки з їхнім наступним поверненням на Землю без виходу на довколоземну орбіту. Такі предмети отримали назву космічних об’єктів.

До поняття “космічна діяльність” відносять також дії людей (космонавтів) та робота автоматичних (автономних чи керованих по радіо із Землі) апаратів та приладів на борту космічних об’єктів, включаючи вихід людей на виніс приладів у відкритий космос чи на поверхню небесних тіл.

Таким чином, поняття “космічної діяльності” пов’язується з діяльністю в космічному середовищі, включаючи операції, які здійснюються на Землі у зв’язку із запуском космічного об’єкту, його керуванням та повернення на Землю. Тим самим до визначення поняття космічної діяльності застосований функціональний підхід. Але це не означає, що територіальний підхід відкидається: він необхідний при встановленні режиму космічного простору і при закріпленні його відмінності від режиму повітряного простору.

i

\x00F0

X

\x00D0

O

Jою. У випадку часткової демілітаризації забороняються суворо визначені в міжнародній угоді види військової космічної діяльності держав, а у випадку повної демілітаризації забороняється будь-яка діяльність, яка переслідує в мирний час військові цілі. Принцип часткової демілітаризації космічного простору та повної демілітаризації небесних тіл формулюється в ст. IV Угоди про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Договір накладає на його учасників обов’язок не виводити на орбіту навколо Землі будь-які об’єкти з ядерною зброєю чи будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати таку зброю на небесних тілах і не розміщувати таку зброю в космічному просторі якимось-небудь іншим способом.

Договір закріпляє в даному випадку аналогічне положення резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII) про невивід на орбіту довкола землі будь-яких об’єктів ядерного враження, не встановлювати таку зброю на небесних тілах. Резолюція була схвалена 17 жовтня 1963 року. Таке договірне закріплення резолюції Генеральної Асамблеї ООН є виправданим у зв’язку з різними тлумаченнями її обов’язкової юридичної сили.

Так, до прикладу, англійський юрист В.Дженкс вважає, що резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII) не може служити підтвердженням існування норми звичайного права, і не створює нового обов’язку. Ця резолюція, на його думку, може розглядатися в ролі простого звичаю, який з часом може обернутися в норму звичайного права.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII) заборонила розміщувати в космічному просторі та на небесних тілах будь-які об’єкти із зброєю масового пораження, перш за все з ядерною зброєю. Договір 1967 р. закріпив цю заборону у вигляді писаної норми міжнародного права, поширивши сферу її дії на всі держави. Таким чином, ця норм набула загальновизнаного характеру. Договором 1967 року встановлювався для Місяця та інших небесних тіл режим повної демілітаризації. Договір передбачає, що Місяць та інші небесні тіла використовуються всіма його учасниками виключно в мирних цілях. Відповідно на небесних тілах забороняється створення військових баз, споруд та укріплень, використання та випробування будь-яких типів озброєнь та проведення військових маневрів. Разом з тим допускається використання військового персоналу для наукових досліджень чи будь-яких інших мирних цілей, а також використання будь-якого обладнання, необхідного для мирного дослідження Місяця та інших небесних тіл.

В майбутньому, на випадок досягнення угоди стосовно повної демілітаризації цього космічного простору, а не лише Місяця та інших небесних тіл, в Угоду про принципи діяльності держав з дослідженням космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, буде включено принцип використання цього простору у винятково в мирних цілях. Цей принцип замінить собою принцип часткової демілітаризації космічного простору та повної демілітаризації небесних тіл*.

На даний час такої угоди ще немає, і тому в міжнародних документах говориться про винятково мирне дослідження та використання космічного простору як мети, до якої слід прямувати.