Харчова промисловість України, Детальна інформація

За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовано технологічні лінії на пив-комбінаті "Дніпро", олієекстракційному заводі, молочному комбінаті "Придніпровський", макаронній фабриці, крохмале-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів — у Вінницькій, Волинській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів — в Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій і Чернігівській;

маргаринової продукції — у Львівській, Одеській і Харківській областях.

Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості освоєно значну кількість нових видів продуктів. Так, на Вінниччині розроблено й впроваджено 149 нових виробів, на Волині — 209, у Дніпропетровській і Сумській областях — майже по 100, в Одеській — 50. Колектив Одеського НВО "Консервпромкомплекс" розробив технологію 10 найменувань консервів лікувально-профілактичного призначення для дітей раннього віку.

Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіоски, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — консервною продукцією.

Фінансова скрута, недосконалість податково-кредитної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогосподарської сировини на давальницьких умовах, використовувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділенню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тваринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома вага бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промисловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона залишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %.

Давальницька схема переробки сировини та бартерний обмін товарів створюють умови для порушення податкового законодавства, пов'язаного з несплатою податку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що поглиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах необхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.

Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродуктів. Аби відчути це, досить поглянути на показники роботи заготівельних та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробництво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробництва, лібералізація цін на сировину, матеріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисловості. Водночас калорійність харчування Заселення зменшилася на 26,4 відсотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фруктів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродукти, питома вага яких у структурі харчування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комплексу галузь хлібопродуктів — пріоритетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвитку галузі — сертифікація сільськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефективно визначити якість продукції, забезпечити ретельний контроль за дотриманням економічних вимог, підвищити конкурентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.

Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі — активне формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровадження сучасних технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі — поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівельних і зернопереробних підприємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фінансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормальний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з урахуванням наявного інвестиційного та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і споруд у структурі основних фондів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зернопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях народного господарства вона становить лише ЗО відсотків вартості основних фондів. Це зумовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнання. Торік його частка в загальній вартості виробничих фондів дещо перевищувала 17 відсотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіталу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створенні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але робити це широкомасштабне доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фондів нагромадження і споживання, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічного переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прискореній амортизації — головному напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна спрямувати на технічне й технологічне оновлення виробництва. І, нарешті, доцільно залучити гроші комерційних банків, а також населення та приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок структурної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб зменшення негативного впливу на економіку — відновлення на виробництвах випуску споживчих товарів через модернізацію відповідних цехів.

Одне слово, в умовах ринкової економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, працьовитість.

2.1.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті. Її підприємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних культур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшому розвитку та вдосконаленні. По відношенню до 1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за середньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбасних виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто переважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному відношенні продукти харчування.

Основною причиною спаду стало в останні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголів'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало фактором зниження обсягів продажу худоби та птиці всіма категоріями господарств заготівельним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза.

Останніми роками здійснення заходів щодо дальшого реформування економіки призвело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господарства.

На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях господарств налічувалося 15,3 млн голів великої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней —на 11,2 млн голів (або на 15%), овець і кіз—на 3 млн голів (або на 26%), птиці всіх видів — на 130,6 млн голів (або на 13% менше). Господарствами всіх категорій у 1996 р. одержано 2,1 млн т м'яса в забійній масі, що на 8% менше, ніж у 1995 р., 15,8 млн т молока, або на 8,4% менше. Значний спад кількості худоби й виробництва продукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 15,6%, свиней — на 22,6, овець і кіз — на 36, птиці всіх видів — на 36,7%. На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержано відповідно на 3,4 та 4,2% більше. Низькою залишається продуктивність тварин.

Негативна тенденція скорочення виробництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу підприємств харчової промисловості. Заготівельним і переробним підприємствам продано 0,9 млн т живої маси худоби і птиці, що на 23% менше, ніж у 1995 р., 4 млн т молока й молочних продуктів, або на 34% менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тваринницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано 29% загальної кількості худоби та птиці, 16% молока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано 13% загального числа худоби та птиці, експортовано близько 1 млн т насіння соняшнику.

Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зростання відпускних цін продуктів харчування. За 1996 р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва —в 1,5 раза.

Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхідніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раціоні населення зменшилася в середньому майже на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпродукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшилася питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів перевищує 70%. Зменшилося також споживанння

продуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.

В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю.

Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставка податку - 5,5%, далі в міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети розкоші). Ставки запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок — стандартної (14—20%) і зниженої (4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це — один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринків