Харчова промисловість України, Детальна інформація

Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.

Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випуску продукції майже в 2 рази.

Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та зменшити кількість податків. Це дасть змогу відновити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибутку, який потрібний для виробничого й соціального розвитку.

За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьому темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропонування. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгоспних ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільськогосподарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується худобі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.

Спад попиту на продукти спричинений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинниками, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом виробництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної плати, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в організаціях затримують виплату заробітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому більшість працівників позбавлена можливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — основний чинник диспропорції між попитом та пропонуванням на ринку продуктів харчування. Самі тільки затримки з виплатою заробітної плати знижують, за нашими розрахунками, купівельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.

Пропонування продуктів зменшилося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість працівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку матеріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організацій, недостатньо розвинену інфраструктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (порівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільськогосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .

Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т

Продукція Роки 1996 % до 1990

1990 1992 1993 1994 1995 1996

Зерно 51,0 38,7 38,5 45,6 38,5 33,9 66,5

Цукрові буряки 44,3 36,2 28,8 33,7 28,1 29,7 67,0

Овочі 6,7 5,9 5,3 6,1 5,1 5,9 98,1

Фрукти і ягоди 2,9 1,5 2,1 2,8 1,2 1,9 65,5

М”ясо 4,4 4,0 3,4 2,8 2,7 2,3 52,3

Молоко 24,5 22,4 19,1 18,4 18,1 17,2 72,2

Яйця млрд шт 16,3 15,2 13,5 11,8 10,2 9,4 57,7



Головною причиною зменшення обсягів виробництва є підвищення вартості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для конкуренції з іноземними товаровиробниками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаблення виконавчої і технологічної дисципліни, зменшення стимулів і можливостей щодо інвестування і прискорення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, встановилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щороку), скорочення багаторічних насаджень, тобто господарства існують переважно за рахунок "проїдання" запасів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.

На внутрішньому ринку продовольства України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за період з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і кооперативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.

2.2.

Але матеріально-технічна база галузі не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.

Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі — активне формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровадження сучасних технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі — поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

2.3.

На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної здатності населення і різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільськигоспо-дарської продукції не знаходить збуту, згодовується худобі або псується а сіпьськогоспо-дарські підприємства зазнають збитків

Ринок — це система товарного обороту, де виробництво й переміщення товарів до спопоживачів. Основними категоріями є попит і пропозиція, які реалізуються через купівлю-продаж товарів через оптово-роздрібну торгівлю . Саме значення попиту і пропозиції зумовлює і зміни виробництва, впливає на динаміку цін, викликає переливання та переміщення ресурсів виробництва між галузями і регіонами. Попит формується під пливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто він залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості товарів, реклами тощо. Пропозиція і вартість товарів, поданих до реалізації залежить від природних, організаційний і технологічних факторів. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка й пакування продукції, транспорт і зв'язок. Центральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот продуктів.

Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринкової) економіки. Перша грунтувалася на державній формі власності на основні засоби виробництва. Друга — переважно на трьох формах власності (приватній, колективній, державній). Модель ринку централізованої економіки характеризувалася такими особливостями: первинним була пропозиція і вважалося, що головне — це виробити продукт, а він знайде споживача; регулювався ринок переважно адміністративними методами через ціновий механізм і планово-цільовий розподіл ресурсів; господарями ринку були державні чиновники і партійна номенклатура; інвестиції у сільське господарство здійснювалися без достатнього врахування економічної ефективності виробництва, мінімізації собівартості, співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Зовсім інша модель ринкової економіки. Ринкові відносини повинні формуватися за так званою збутовою концепцією. Вона виходить із необхідності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, «королем» ринку стає споживач. Підприємства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулюватимуться ринкові відносини переважно економічними методами. Оскільки капітал буде перерозподілений по різних формах власності, то плани і проекти власників капіталу направлятимуть і регулюватимуть ринкові відносини. Адже хоч би яку частину своїх запасів людина витратила як капітал, вона завжди чекає, що їй не тільки буде повністю повернена її сума, а ще й надійде з прибутком. Кожний власник капіталу намагатиметься максимізу-вати доход шляхом вкладання своїх ресурсів у ті технологічні процеси, де він очікує найвищий сумарний доход, і ні в якому разі не буде продовжувати вкладати їх в ті галузі, які більше не забезпечують отримання прибутку. Однак провідна роль у регулюванні ринкових відносин усе ж таки має належати державі, яка може це здійснювати через цінову та кредитно-податкову політику і створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему й систему інших аспектів регулювання ринку таким чином, щоб посилити стимули до інвестування й прискорення науково-технічного прогресу.



^

’

”