Харчова промисловість України, Детальна інформація

Перехід до ринкової економіки докорінно змінює мету й завдання виробництва. Якщо головною метою виробництва за часів адміністративно-командної було виконанняння плану, то в умовах функціонування ринкових відносин — одержання максимального прибутку на капітал. Основою виробництватва стає пріоритет споживачів ринку. Виробництво продукції слід оріентувати на ринок — на найповніше задовільнення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Основними принципами функціонування цих відносин мають бути: ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників

Ощадливість зберігає й нагромаджує капітал Усе те, що зберігається з одержаного , додається до свого капіталу. Потім ці збереження витрачаються на розширення виробництва, переробку продукції чи на розвиток торгівлі, а також створюють можливості і іншим господарям дати позички під проценти тобто за певну частину прибутку. Отже, ощадливість приводить у рух додаткову кількість праці, яка створює додаткову вартість.

Коннкуренція — це вільне суперництво товароивиробників. Конкуренція спонукає кожного спрямувати зусилля на підвищення певного рівня виробництва, родючості та ефективності виробництва, інтенсивлення господарства в інтересах самозахисту та збільшення прибутку на вкладений капітал. Адже ринкова система — це жорстокий механізм перерозподілу доходів. Навпілмонополія, яка переважає до цього часу, є великим ворогом такого господарства. Усі нові джерела доходу: заробітна плата, рента і прибуток на капітал, завдяки моноополії стають менші, ніж це було б за конкуренції, зазначав Адам Сміт. Конкуренція вигідна основній масі народу ще й тому,що сприяє насиченню ринку товарами і примушує продавати їх дешевше. Формування ринку продовольства відбуватиметься коли в конкурентній боротьбі за «продовольчі гроші» замовників і споживачів буде впроваджена технологічна дисципліна, якість, асортимент продукції, тобто технологічну дісцпліну будуть диктувати замовник і споживач продукції. Побоювання втратити замовника стримуватиме виробників від обману і стимупюватиме виробництво й надходження до споживачів високоякісної продукції.

Захист споживачів і виробників продукції повинен здійснюватися у результаті розробки й реалізації системи антимонопольних законодавчих актів. Серед останніх вирішальне значення мають роздержавлення, правовий захист, оборот капіталу, приватизація та оподаткування прибутків монополістів. Слід надати чинності законодавству, що регулює питання власності, продажу, оренди й закладання землі, стимулює розвиток конкуренції, регулює контракти на закупівлю та продаж продуктів, затверджує необхідні нормативи функціонування ринкових відносин. Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі здійснюватиметься як державою, так і через об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів. Захист споживачів продукції забезпечується також системою контролю за якістю продукції, встановленням обов'язкових стандартів якості. Спеціалісти-контролери за два тижні до початку збирання врожаю зобов'язані відбирати на місці вирощування культур проби продукції для лабораторного аналізу на рівень забрудненості радіонуклідами, нітратами і пестицидами. Повторному контролю повинна піддаватися кожна партія продукції безпосередньо при надходженні на ринок.

Одним із важливих заходів захисту споживачів є регулювання рівня цін на продукти, яке може здійснювати держава, нагромаджуючи їх запас і доставляючи потім на ринок при зростанні попиту.

Перехід до ринкової економіки можливий за таких умов: свобода підприємництва й торгівлі, свобода переміщення праці й капіталу від однієї галузі до іншої, наявність різних форм власності (приватна, колективна, державна) на основні засоби виробництва, ліквідація земельної і банківської монополії, розширення прав успадкування, розвиток кооперації (збутової, постачальної, обслуговуючої), використання найманої праці, пробудження в населення підприємницького мислення й забезпечення його широкою інформацією, наявність міцної влади, правове забезпечення виконання договорів і зобов'язань, надійний захист власності. Останнє зумовлюється тим, що розвиток ринкової економіки неминуче призведе до розшарування суспільства, появляться не тільки багаті люди, але й велика маса бідняків. А як відомо, розкіш багача завжди збуджує обурення бідняків, котрі, гнані нуждою, намагатимуться заволодіти цим багатством. Тому власники великих цінностей, придбаних працею багатьох років, а можливо й поколінь, можуть спати спокійно лише тоді, коли їх надійно охороняє держава.

Ринкова економіка — це не просто велика кількість ізольованих і відокремлених ринків. Вона є туго сплетеною сіткою цін, де зміни на одному ринку викликають багаточи-сельні й значні зміни на інших ринках. Особливо великий вплив на формування ринку продовольства справляє розвиток ринку землі, робочої сили й капіталів.

За останні п'ять років значно змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися справжній попит і пропозиція. При цьому темпи зниження попиту набагато перевищили зменшення пропозиції. По багатьох продуктах ринок із дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з про-дажею продуктів. Хоч збільшилася їх реалізація на міських ринках безпосередньо населенню в рахунок оплати праці шляхом бартерних угод, проте ще значна кількість вирощеної сільськогосподарської продукції не знаходить збуту, згодовується худобі або псується. Тільки в торговельних організаціях втрати, наприклад овочів, становлять щорічно 11—13%. У той же час високими темпами розширюється імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян роботи й засобів до існування. Спад попиту на продукти зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Пропозиція продуктів зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу: мала заінтересованість працівників в ефективному використанні ресурсів і поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже низька матеріально-технічна база переробних підприємств і торговельних організацій, недостатньо розвинута інфраструктура ринку, майже припинила роботу споживча кооперація. У 1995 р. організаціям споживчої кооперації було продано лише 7,6% усіх реалізованих овочів і 18,2% фруктів та ягід. Диспропорції попиту і пропозиції продуктів зумовлені також впровадженням принципів саморегульованого ринку, яке сприяло розвитку інфляційних процесів і зниженню мінової вартості сільськогосподарської продукції, зменшило можливість для розширеного відтворення виробництва та економічного зміцнення господарств, сприяло значному скороченню місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної здатності населення.

На внутрішньому ринку продовольства України продовжується зростання цін. Проте темпи підвищення їх істотно різняться по окремих продуктах, зокрема: за період із серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчі вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищі — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби. Якщо індекс паритету цін у державній і кооперативній торгівлі (порівняно із хлібом пшеничним із борошна І сорту) становив по олії 7,9%, яблуках — 8,9, цибулі — 14,9, цукру — 19,6, картоплі — 20,3%, то по хлібу житньому — 100,8%, молоку — 92, кондитерських виробах — 82—94, м'ясу і м'ясопродуктах — 52—84%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається меншими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. У цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.

Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності становить 0,3—0,35) — картоплі, капусти, столових буряків тощо. Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення. А на тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, за умов самоухилення держави від регулювання ринкових відносин чекають застій і скорочення виробництва.

Прогнозоване насичення внутрішнього ринку продовольством й необхідність виконання експортних торгових зобов'язань зумовлюють потребу не тільки стабілізувати, а й збільшити у найближчій перспективі виробництво сільськогосподарської продукції на 5— 10%. Проте наявність потрібної кількості продукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоздатні затрати на виробництво — друга передумова. І нарешті, вирішальне значення матиме постійне забезпечення високої якості запропонованих на ринку продуктів, розширення їх асортименту тг поліпшення зовнішнього оформлення товару Щоб подолати негативні тенденції у роз витку ринку продовольства, слід, насамперед посилити державне регулювання ринкови; відносин, підвищити ефективність викорис тання ресурсів, розширити державну допомо гу господарствам. Держава може здійснюва ти регулювання ринку через цінову й кредит но-податкову політику. Цінова політик. держави тільки тоді буде ефективною, коп ціни на сільськогосподарську продукцію за безпечать необхідні темпи розширеного віл творення виробництва, а прибуток на вкладе ний капітал буде не нижчим, ніж за інших не прямів його використання. Це є можливим з умов прийняття Закону України про використання мінімальних цін на сільськогоспода; ську продукцію, надання державних дотацій сільськогосподарському виробництву, розшірення, у першу чергу, експортних субсидій і скасування ПДВ. А щодо кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кредити на закладання багаторічних насаджень і догляд за ними до вступу їх в експлуатаційний період, а також у 8—10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2—3 рази продовжити строки повернення кредитних сум. Нинішні надто високі податки та проценти на позичковий капітал буквально розоряють сільськогосподарські підприємства.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як повернення з бюджету суми ПДВ, виплаченої постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва й нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки (поряд із розвитком нових, конкурентоздатних джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції) слід поліпшити державні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, розширити інтервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, 1 зокрема:

збільшити митний податок на імпорт продуктів;

скасувати попередню оплату та податок (акциз на спирт) на експорт продуктів;

увести граничну торговельну надбавку (не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію;

створити сприятливі умови для увезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування й переробки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;

реалізувати комплекс заходів щодо розширення зовнішнього ринку сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.

Державна допомога вітчизняним товаровиробникам повинна мати й непрямий характер — це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції та захисту товаровиробників і споживачів, забезпечення ринковою І статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.

Головним резервом насичення внутрішнього ринку продуктами й розширення їх експорту є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потенціалу України завдяки впровадженню інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглибленню спеціалізації виробництва, удосконаленню розміщення культур, поліпшенню структури посівних площ, розширенню переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування, а також у результаті перебудови структури виробництва на ресурсоекономний, особливо енергоекономний тип відтворення.

Розвиток ринку продовольства залежить не тільки від підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та вдосконалення системи маркетингу, а й ще більшою мірою від добробуту і багатства самих працівників села. Чим біднішими вони стають, тим менше вони виробляють продукції, а це, у свою чергу, посилює бідність, призводить до того, що населення постачається переважно не за рахунок місцевого виробництва, а зовнішнього ринку. Особливо велике зубожіння селян спостерігається після «лібералізації» цін за умов функціонування в країні нерегульованого ринку. Основні причини погіршення життя народу України — це високі податки на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спад виробництва, збільшення непрацюючих людей, самоухилення держави від регулювання ринку, переливання державного капіталу України у приватний капітал зарубіжних країн, низький рівень заробітної плати, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили, несвоєчасна виплата заробітної плати та відпустки без оплати. Існуючі затримки з виплатою заробітної плати, за нашими підрахунками, знижують купівельну здатність населення на 25—30%. Ще більшими темпами відбувається процес зубожіння міського населення. Останнє змушує його в боротьбі за виживання тимчасово займатися вирощува-ням картоплі та овочів на невеликих ділянках (громадські городи), розміщених на значній відстані від міста. Це виробництво грунтується переважно на ручній праці і ведеться у більшості випадків із порушенням агротехнічних вимог, а тому неефективне, продукція неконкурентоздатна. Така організація виробництва цих продуктів спричиняє марнотратство земельних і трудових ресурсів.

Таким чином, стратегія формування ринку продовольства повинна грунтуватися на врахуванні купівельної здатності населення, на можливостях зміцнення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, всебічне стимулювання експорту та обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відносин.

2.4. Екологічні проблеми

Поруч із вище перерахованими проблемами харчової промисловості важливе місце посідає екологічні проблеми. Ця проблема має дві сторони:

по-перше підприємства харчової промисловості утворюють складну екологічну ситуацію, тому що вони знаходяться, як праило, та мають низькі ступені захисту, перероробки, очистки стічних вод, шкідливих викидів у повітря (харчова промисловість потребує великої кількості тепла для переробки);

та з другого боку від харчової промисловості чекають високоякісних екологічночистих продуктів, для виготовлення яких потрібна екологічночиста сировина – що є великою проблемою для вітчизняного сільскогосподарського виробництва.

Тож виходить, що по-перше підприємства створюють важку екологічну ситуацію викидами шкідливих речовин у повітря, а також забруднена шкідливими речовинами вода попадає на поля та для зрошення і розчинені у ній речовини нагромаджуються у почві.

Тому необхідне створення досконалої досконалих систм екологічного захисту є не тільки екологічною, але й економічною необхідністю тому що без створення надійних систем екологічних систем захисту виробництва продуктів харчової промисловості неможливе вирощування екологічно чистої сировини для виробництва продуктівхарчової промисловості. Ми маємо замкнуте коло, вирватися з якого можливе лише через створення надійних екологіних систем захуисту від шкідливих викидів у повітря та очищення стічних вод.