Теорія фольклору, Детальна інформація

Молодому козаченьку

Мандрівочка пахне. (3)

Помандрував козаченько

З Лубен на Прилуки, (3)

Ой плакала дівчинонька

Здіймаючи руки. (3)

(Куліш, 2. С. 242)

Повторення тричі викликає подив, але в нотах при першому повторі рядка " Із стріх вода капле" змінюється і мелодійний малюнок співу, отже при другому повторі повністю відтворюється саме перший варіант з повторюваних рядків. Подібний перегук через модифіковану форму висхідного фрагмента ми зустрінемо і далі. У семантиці ж тексту головну думку, основний зміст зосереджено в перших рядках строф, а повторюються рядки, що несуть допоміжну поетичну інформацію – за винятком другої строфи, де повторюється саме семантичний центр (pointe) твору ("Мандрівочка пахне"). Таким чином, у пісні протиставлено два настрої – козака, що радіє "мандрівочці", і дівчини, що оплакує розлуку з ним. Але коли в мелодії та ритміці пісні (співається вона "швиденько") явно домінує настрій козака, то повтори, приймаючи й собі участь в цій грі протиставлень, залишають останній емоційний акцент ("Здіймаючи руки") за дівчиною.

Коли при повторі словесний текст відтворюється із збереженням саме словесної форми, то наступний прийом, навпаки, передбачає переповідання іншими словами в другому реченні сказаного в першому – як це бачимо на початку славнозвісної "псальми":

Нема в світі правди, правди не зіскати!

Це "стилістична симетрія", улюблений прийом організації поетичного тексту в Біблії, вивчений в його біблійному варіанті німецьким філологом Е. Кьонігом (1914), а через майже півстоліття – італійськими біблеїстами Е. Галіаті та А. Піазза. Тут використано класичну форму "стилістичної симетрії", коли двічі висловлюється той самий зміст, при чому обидві частини паралелізму немов підсилюють і підтримують одна одну. Але цікаво, що в "псальмі" цей запозичений з біблійних псалмів (мабуть, через, у першу чергу, богослужбові тексти) паралелізм починає її текст – так само, як народні форми паралелізму починають ліричні пісні, балади, думи.

З цих народних форм найвідомішим є не раз вже згаданий у цій книжці "психологічний паралелізм", відкритий О. М. Веселовським (див.: 7.7). Придивимося ж тепер до такого доволі складного випадку використання цього фольклорного прийому:

Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не червона була?

Взяли мене, поламали

І в пучечки пов’язали:

Така доля моя!

Чи я в батька не дитина була?

Чи я в батька не кохана була?

Взяли мене, повінчали

І світ мині зав’язали:

Така доля моя!

Ці строфи пов’язано послідовним паралелізмом: на рівні строфи (першу присвячено рослині, що символізує ліричну героїню до заміжжя, другу – їй самій), на рівні синтаксичного паралелізму, що поєднує – з повним паралелізмом музичним – рядки 1–2, 3–4 у кожній строфі між собою та між строфами, при цьому останній паралелізм підкреслюється не лише метрично, а й фонікою ("поламали" – "повінчали", "пов’язали" – "зав’язали"). Другорядне, сказати б, "технічне" в художній системі твору значення образу калини передано мовностилістичними засобами: коли долю калини змальовують дієслова з прямим значенням, то дівчини – із складнішою семантикою – це мовна метафора ("повінчали") і дієслово у складі фразеологізму. Підсумовує ж паралелізм строф повний повтор рядка "Така доля моя!", що утворює рефрен.

Але ж пісня має і третю строфу, яка, проте, не робить з неї якийсь відповідник силогізму, бо продовжує тему дівчини за допомогою вже інших образів:

Чи не було річеньки утопитись мині?

Чи не було кращого полюбитись мині?

Були річки – позсихали;

Були кращі – повмирали:

Така доля моя!

(Куліш, 2. С. 243-244)