Аграрні відносини та їх особливості, Детальна інформація

Земельна власність економічно реалізується у земельній ренті, розміри якої визначаються договором між землевласником і орендарем, де враховуються такі фактори, як родючість земельних ділянок, переданих в оренду, їх місцезнаходження відносно ринку збуту, вирощена на цих ділянках продукція, а також ринкова ціна землі та форма позичкового процента. Адже земельна рента є процентом на той капітал, який заплатив землевласник за землю або міг би отримати за її продаж.

Таким чином, на перший план формування реального приватного власника на землю висувається проблема визначення ринкової вартості землі, перетворення її в об’єкт купівлі – продажу, тобто товар. Купівля - продаж землі, її обіг у товарній формі є наслідком розвитку капіталістичного способу виробництва, до яких, як відомо, належить і земля. Але ж земля не має вартості, тобто не є продуктом праці, а тому і не є товаром. Однак для перетворення будь – якої речі в об’єкт купівлі – продажу, тобто товар, непотрібно нічого іншого, як здатності стати об’єктом монополії і відчуження. Приватна власність на землю одних передбачає відсутність власності на землю у других, що означає монополію і відчуження.

У результаті продажу землі, особливо тих ділянок, які нині не обробляють через відсутність у їх власників матеріально – технічних і фінансових резервів, нічого не відчужується від її речового складу , а тільки збільшується кількість земель як засобу виробництва. При продажу землі, яка уже слугує засобом виробництва, збільшується земля – капітал, не збільшуючи і не зменшуючи матеріальний склад або просторовий її вимір. Земля як матерія – вічна, а як капітал не більш вічна, ніж будь – який інший капітал, продуктивне використання якого приносить доход його власнику, зокрема земля – капітал – доход у вигляді ренти. Для землевласника рента є процентом на той капітал, який він заплатив за землю, землевласник продає тільки ренту, тобто монопольне право отримувати доход із землі у вигляді ренти.

У країнах з розвинутою економікою земельна рента знаходить вираз у певній сумі коштів, яку землевласник отримує від передачі в оренду певної ділянки землі. В Україні власники земельних паїв, переданих в оренду, отримують у вигляді земельної ренти певну кількість продукції в розмірі 1% від вартості валової продукції, зібраної з орендованих ділянок. Розрахунки свідчать, що отримує наш власник земельного паю у вигляді земельної ренти мізерну частину того, щ він міг би отримувати за наявності ринку землі та її реальної ринкової ціни. За таких умов сформувалося б дійсно господарське ставлення до земельної власності, бажання її примножувати та ефективно використовувати. В усіх країнах Заходу земельна власність вважається особливо почесною формою власності, а купівля земельної власності – найнадійнішим способом вкладення капіталу.

Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу і тому розвиток чи реформування цієї сфери має здійснюватися на основі певних економічних законів. В той же час сільське господарство має певні особливості, які визначають специфіку функціонування відносин цієї галузі. Особливо ці особливості аграрних відносин проявляються в сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Основними особливостями аграрних відносин є слідуючи:

по – перше – на відміну від галузей промисловості, для яких земля є всього лише загальною умовою для функціонування в сільському господарстві земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва;

по – друге – збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва;

по – третє – кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи;

по – четверте – складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу;

по – п’яте – відновлення функціонування рентних відносин;

по – шосте – розвиток і вдосконалення відносин власності;

по – сьоме – розвиток і вдосконалення майнових відносин;

Згідно із першою особливістю аграрних відносин в умовах переходу до ринкової економіки на відміну від галузей промисловості, для яки земля є всього лише загальною умовою для функціонування, в сільському господарстві земля є головним засобом виробництва Україна моє власний земельний потенціал. Проте у недалекому минулому державна монополія на землю суттєво обмежувала реалізацію великих земельних можливостей України. Через це поступово наростала необхідність проведення радикальної земельної реформи. Така реформа почала народжуватися у кінці 80–х років. Наше суспільства потребувало кардинальних змін в політичних та економічних відносинах.

Другою вагомою особливістю аграрних відносин є збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва.

Сезонний характер виробництва, особливість, яка дуже суттєво впливає на характер аграрних відносин, щ зумовлена великим періодом часу між початком виробництва і його кінцевим результатом. Крім цього саме через сезонний характер виробництва більшість сільськогосподарської техніки використовують мільки в певний період часу. Весь інший час техніка стоїть без діла.

Зараз більшість людей йдуть із села. Основними причинами такого явища є сезонність сільськогосподарського виробництва, недостатній рівень механізації виробничих процесів, відсутність необхідних санітарно – гігієнічних норм і умов на робочих місцях, слабка мережа дитячих дошкільних закладів, недостатній благоустрій сіл. Саме через сезонний характер виробництва сільське господарство всього світу змушене вдаватися до кредитів банків, щоб можна було нормально функціонувати на протязі періоду, протягом якого буде вирощуватись продукція.

Третьою особливістю аграрних відносин є та особливість, кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи. Ця особливість існує тому , що сільському господарстві тісно переплітаються економічні і природні процеси відтворення. Тобто виробництво сільськогосподарської продукції відбувається за спільної і нерозривної участі праці людини і природних процесів. Розвиток сільського господарства саме по собі не відбувається. Він відбувається лише завдяки втручанню людини і природні процеси. Людина з давніх – давен намагалася своїми діями підкорити природні процеси, займатися землеробством , так як вона розуміла, що саме завдяки її гармонійної діяльності з природою, вона зможе вижити і продовжити свій рід. Тому ведення сільського господарства потребує знань про гармонійне життя з природою. Така проблема гармонійного життя з природою поставила зараз численні економічні проблеми, які важким тягарем нависли над природою. Тому ведення сільського господарства має бути по можливості екологічно чистим. Без господарського, науково обґрунтованого відношення до використання природних багатств неможливе розширене використання в сільському господарстві. Основними джерелами забруднення природного середовища, в першу чергу ґрунту, в процесі сільськогосподарського виробництва являються мінеральні добрива, залишки пестицидів, відходи великих тваринних комплексів, а також ерозія ґрунту.

Для зниження негативного впливу на навколишнє середовище мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тваринних відходів рекомендується:

на високому науково – теоретичному рівні використовувати раціональну технологію використання добрив;

дотримуватися комплексу міроприємств по скороченню втрат добрив при транспортуванні, зберіганні, змішуванні і внесенні в ґрунт;

застосовувати комплекс міроприємств по боротьбі з водною і вітровою ерозією ґрунту;

суворо дотримуватись встановлених регламентів по використанню пестицидів і технології роботи з ними.

Четвертою особливістю аграрних відносин є складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу. Сільське господарство, як галузь, розвивається не самостійно, а у зв’язку з іншими галузями.

Успішний розвиток сільського господарства на сучасному етапі обумовлено комплексними народногосподарським підходом до вирішення економічних і соціальних проблем, корінними і якісними змінами продуктивних сил і виробничих відносин.

Під впливом науково – технічного прогресу в виробництві продовольства і сільськогосподарської сировини відбуваються певні зрушення. В загальних затратах на продовольство частка сільського господарства незмінно знижується і підвищується кількість інших галузей народного господарства, які приймають участь в вирощуванні , переробці, зберіганні і доведенні цієї продукції до споживача, що обумовлює об’єктивний розвиток інтеграції промисловості і сільського господарства з промисловістю відбувається на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства, при наявності відповідної матеріально – технічної бази.

Це знайшло відображення в формуванні агропромислового комплексу – складної виробничо – економічної системи взаємопов’язаних галузей, основною задачею яких являється надійне забезпечення країни продовольством і сільськогосподарською сировиною.

Згідно п’ятої особливості в умовах переходу аграрних відносин до ринкової економіки відбулося відновлення функціонування рентних відносин на новому рівні.

Вдосконалення механізмів оренди та підвищення ролі орендної плати стане вагомим кроком у вдосконаленні аграрних зокрема рентних відносин. Адже наявність стабільних і цивілізованих рентних відносин є не явищем, яке потрібне, воно вкрай необхідне сьогодні. Проте поки що 90% від всіх договорів оренди землі укладаються на термін до 5 років. У країнах Європи термін дії більшості таких угод значно довший, що створює господарям – орендарям сприятливі умови, можливості та перспективи діяльності і розвитку. Забезпечується це виключно економічними важелями. Розмір орендної плати в країнах Європи коливається в межах 20% від урожаю. На такий рівень поступово треба виходити і в Україні, де він поки що приблизно удвічі нижчий. Крім цього назріла необхідність у посиленні захисту прав орендарів з одночасним підвищенням їхньої відповідальності за використання землі.

Відповідно з удосконаленням функціонування рентних відносин, вдосконалюються і відносини власності, які є однією з особливостей (шоста), в умовах переходу аграрних відносин до ринкової економіки.

Характеризуючи сьому особливість аграрних відносин слід наголосити, що в ході виконання Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від грудня 1999 р. № 1529199 структура недержавних сільськогосподарських підприємств зазнає істотних змін. Створення сучасних підприємницьких структур у сільському господарстві стратегічний напрям щодо удосконалення виробничих відносин і якісного оновлення засобів виробництва важливе місце займають майнові відносини. Проте не всі аспекти відносин власності на майно вирішені.