Права та свободи громадян, Детальна інформація

При поодиноких порушеннях економічних прав окремих осіб, тобто фізичних осіб, громадян, має місце, як правило, безпосереднє і негайне звернення їх до суду за захистом своїх прав. Громадяни звертаються, зокрема, з позовними заявами про відшкодування збитків (шкоди), завданих їх майну, тобто власності, про усунення перешкод у здійсненні ними свого права власності тощо. Суд захищає право приватної власності лише за умов, якщо воно набуто громадянином в порядку, визначеному законом. Право власності має підтверджуватись відповідним документом про це право, підстави його набуття і особу власника. Разом з тим громадяни при здійсненні свого права власності, тобто володіння, користування і розпорядження майном, повинні проявляти більше обережності, обачності, допускати лише розумний ризик, зокрема при передачі своїх коштів на зберігання або вкладанні їх в якусь справу. Те саме стосується укладення й інших договорів (угод правочинів), особливо позики, оренди тощо. Треба завчасно передбачати гарантії виконання умов договору іншою стороною. Зокрема, письмовий договір (угода) має належним чином посвідчуватись і відповідати іншим вимогам, складатись у відповідній кількості примірників, але не менше ніж у 2 примірниках, максимально повно визначати умови і наслідки невиконання чи неналежного угоди. Треба рішуче долати правовий нігілізм. Бажано, щоб громадяни звертались за юридичними консультаціями до укладення тих чи інших цивільних договорів (угод), як це має місце у більшості країн світу, а не лише після того, коли попадають у глухий кут.

Механізм захисту соціальних і культурних прав і свобод характеризується, як правило, участю професійних спілок та інших громадських організацій, страйкових комітетів та інших громадських формувань, попереднім зверненням за захистом своїх прав до міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та адміністрації відповідних підприємств, установ і організацій.

Захист кожного окремо соціального та культурного права (права на працю, відпочинок, на житло, на охорону здоров'я тощо) теж має певні особливості, специфіку.

Так, у разі порушення права на працю або відпочинок, тобто виникнення трудового індивідуального спору між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, працівник, у відповідності з Кодексом законів про працю та Цивільним процесуальним кодексом, має звернутись за розглядом спору спочатку до комісії з трудових спорів. У разі незгоди з рішенням, яке має прийматись у десятиденний строк, працівник або інша сторона можуть звернутись до суду. В ряді передбачених законом випадків можливе безпосереднє звернення до суду, тобто вирішення трудових індивідуальних спорів безпосередньо в суді.

Разом з тим при порушенні права на працю або відпочинок особа може попередньо звернутися до власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу, з яким вона уклала трудовий договір, за з'ясуванням підстав порушення її прав і, тим самим, умов трудового договору та за захистом свого порушеного права (чи прав). У разі неможливості вирішення трудового спору між працівником і роботодавцем трудовий індивідуальний спір вирішується через передбачені законом органи.

У разі порушення права на житло особа звертається за захистом своїх прав спочатку, як правило, до органів державної влади або місцевого самоврядування в залежності від виду житла (тобто житлового фонду, з якого надавалось чи мало надаватись житло) та від виду органів, які надавали або мали надавати житло. В разі незадовільного вирішення питання органами місцевого самоврядування особа звертається до суду, який може визнати безпідставно виданий ордер на відповідне житло недійсним.

За новою Конституцією України, загальний порядок надання житла (в порядку черговості, за чергою) в цілому зберігся, проте підстави його надання значно змінилися. Житло, відповідно до нового Основного Закону, надається державою або органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну плату відповідно до закону лише громадянам, які потребують соціального захисту. Проте у зв'язку із сповільненням житлового будівництва реалізація права на житло значно ускладнилася і для осіб, що потребують соціального захисту.











ВИСНОВОК

Дана робота присвячена розгляду питань прав і свобод людини і громадянина, їх природи, походження, історичного розвитку та сучасного стану.

Теоретичні та практичні аспекти прав і свобод людини і громадянина мають довгу історію.

Сучасна постановка питання про права людини базується на громадному попередньому досвіді людства, і передусім в області правових форм організації суспільного життя людей, правового способу регуляції їх поведінки.

Права людини виникають і розвиваються на основі природної і соціальної сутності людини з врахуванням історичного розвитку суспільства, з урахуванням умов людського буття, які постійно змінюються. Права людини створюють сукупність принципів і норм, що регулюють певні суспільні відносини. Звідси необхідність пізнання цих принципів та норм, розкриття закономірностей, властивих цій галузі людських відношень.

Сукупність юридичних прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в діючому законодавстві і складають соціально допустимі і необхідні потенційні можливості особи мати суб'єктивні права і обов'язки і реалізувати їх в системі суспільних відносин складає правовий статус особи.

Правовий статус закріплює досягнутий рівень свободи особи, людини в суспільстві, виступає важливим засобом ефективного задоволення потреб і інтересів кожної людини, створення і використання умов для всебічного розвитку особи. Правовий статус служить юридичною основою і засобом підвищення соціальної активності, втягнення кожного громадянина в активну діяльність по управлінню державними і суспільними справами, в розвиток економічного виробництва.

Права і свободи людини та громадянина мають багато спільного за своєю суттю, змістом і формами, проте їм притаманні й певні відмінності. Право, тобто суб'єктивне право особи, - це передбачені і закріплені в юридичних нормах межі можливої поведінки особи щодо інших суб'єктів права (право на життя, право на працю, право приватної власності тощо). Свобода – це також суб'єктивне право особи, яке втілює передбачені і закріплені у правових нормах, як правило, способи (форми) її можливої поведінки (свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації, свобода думки і слова тощо).

Цілком закономірно, що одним зі перших розділів нової Конституції України є розділ, присвячений правовому статусу особи. Цей розділ має назву „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” (ст.21-68). Коло цих прав та свобод, звичайно, більше порівняно з попередньою Конституцією, а зміст в переважній кількості багатший.

За закладеною в Конституції концепцією права людини пов'язані із самим фактом її існування, вони відносяться до основних властивостей, іманентних людині, без яких вона не може бути „членом суспільного союзу”. Інакше кажучи, якщо людина не має прав, то тим самим знищується сама природа людської істоти.

У новій Конституції України права і свободи не зв'язані ні з якими ідеологічними і політичними „ізмами”. Вони є загальноцивілізаторськими, несумісними як з директивно-розподільчою економікою, нав'язуванням зверху примусових зразків життя і діяльності, так і з неконтрольованою стихією ринку. Особистість, власність, свобода, сім'я, духовність, порядок, державність – ось ті наріжні камені, з яких вибудовується нова Конституція. І в цьому її безсумнівний здобуток.

Від рівня забезпеченості прав і свобод значною мірою залежать ступінь досконалості самої особистості, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека. До характерних рис розділу Конституції про права і свободи людини і громадянина слід віднести те, що він не тільки декларує права і свободи, у тому числі нові, а й значно посилює юридичні гарантії їх реалізації та захисту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України.

Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. №9 \\ Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах \

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997).-К.:”Юрінком”,1998.

Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 р. №7 HYPERLINK "\\\\Коментар" \\Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах \ Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.:”Юрінком”, 1998.

Аристотель HYPERLINK "\\\\Собр" \\ Собр .соч. в 4-х томах. –М.,1983.