Права та свободи громадян, Детальна інформація

Політичними, економічними, соціальними і духовними (культурними) гарантіями є відповідні суспільні системи – політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), які склались і функціонують у нашому суспільстві. Наприклад, економічними гарантіями прав і свобод є існуюча система форм власності і ринкових відносин, духовними гарантіями – існуюча система освіти, науки, культури, тощо.

Юридичні гарантії поділяються на нормативно-правові і організаційно-правові гарантії. До нормативно-правових гарантій належать, зокрема, норми - принципи матеріального і процесуального характеру, юридична відповідальність, юридичні обов'язки тощо.

Юридичними гарантіями прав і свобод є насамперед певні норми - принципи правового статусу особи, які містить Конституція України.

Зокрема, Конституцією передбачаються такі принципи правового статусу особи:

\x2580 принцип вільності і рівностей людей у своїй гідності та

правах, який означає, що усі люди є вільні і рівні щодо своїх прав та гідності (ст.21);

\x2580 принцип не відчужуваності й непорушності прав і свобод людини, який означає, що закріплені Конституцією України права і свободи людини є незворотними (ст.21);

\x2580 принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина,

закріплених Конституцією, який означає, що коло прав і свобод людини й громадянина, закріплених цією Конституцією, може збільшуватися (ст.22);

\x2580 принцип гарантованості й довічності прав та свобод, який означає, що конституційні права і свободи можуть бути скасовані (ст.22);

\x2580 принцип права на вільний розвиток особистості, який означає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст.23);

\x2580 принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, який означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.24);

\x2580 принцип права громадянства і його зміни, який означає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства й права змінити громадянство (ст.25);

\x2580 принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства, який означає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як сі громадяни України, за винятками, встановлених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст.26).

Крім цих конституційно-правових принципів статусу людини і

Громадянина, які закріплені в Конституції як пріоритетні, Основним законом передбачається й ряд інших, зокрема процесуальних, які є переважно традиційними для Конституції і законів України.

До цих принципів належать, зокрема, такі:

принцип права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, який означає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності цих органів або осіб (ст.55);

принцип відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, що завдана незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.56);

принцип права на інформацію щодо своїх прав і обов'язків, який означає, що кожному гарантується право знати свої права і обов'язки; що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, і що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є недійсними (ст.57);

принцип недопустимості зворотної дії закону, який означає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст.58);

принцип права на правову допомогу, який означає, зокрема, що кожний є вільним у виборі захисника своїх прав, і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ст.59);

принцип необов'язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст.60);

принцип недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду (кримінальної, адміністративної тощо) за одне й те саме правопорушення (ст.61);

принцип (презумпція) невинуватості особи, який означає, зокрема, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину (ст.62);

принцип звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення, який означає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст.63);

принцип недопустимості обмеження конституційних прав і свобод, який означає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.64).

Поряд з нормативно-правовими гарантіями, які містять Конституція і закони України, надзвичайно важливу роль відіграють також організаційні гарантії.

Основними організаційними (організаційно-правовими) гарантами прав і свобод людини й громадянина, за Конституцією України є:

Парламент – Верховна Рада України, яка визначає виключно законами України права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадян (ст.92);