Кримінальна відповідальність за службові злочини, Детальна інформація
Кримінальна відповідальність за службові злочини
ОБ'ЄКТОМ дослідження виступають місце службових злочинів серед інших видів протиправних діянь, специфічні особливості і відмітні риси окремих видів службових злочинів і специфіка їхньої кваліфікації за допомогою практичної реалізації кримінально-правових норм.
Основою для написання роботи послужило коло документальних джерел, які можна підрозділити по наступних змістовних підгрупах :
1. Навчальні видання, що дають загальну характеристику службових злочинів ( книги);
2. Публікації (в основному періодичні), що висвітлюють окремі види службових злочинів( журнали);
3. Законодавчі першоджерела і коментарі до них , що виступають як діючий на практиці матеріал для кваліфікації різних видів службових злочинів( Конституція, Постанови, закони).
Зміст побудований за принципом "від загального - до частки" , тобто при висвітленні теми на перше місце винесена загальна характеристика службових злочинів, що у наступному деталізована при розгляді всіх їхніх видів, що знайшли відображення в карному законодавстві.
Структура роботи складається з 2 розділів.
Перший розділ присвячений загальній характеристиці злочинів у сфері службової діяльності. В цьому розділі детально досліджено поняття службових злочинів, їх види та характеристика.
Другий розділ досліджує характеристику окремих видів службових злочинів, він включає в себе аналіз складів злочинів таких як: зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, злочини пов’язані з хабарництвом.
РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика злочину у сфері службової діяльності
1.1. Поняття службових злочинів
В зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. нового Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. виникла необхідність у розробці кваліфікації злочинів і теоретичному осмисленні, поряд з іншими видами злочинної діяльності, злочинів у сфері службової діяльності.
При кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності слід, по-перше, з'ясувати поняття самого злочину в сфері службової діяльності, а по-друге, - поняття службової особи.
Службова особа як суб'єкт відповідних злочинів є одним із елементів системи ознак поняття злочину та складу злочину [37.С.122]. Тому ознаки, які характеризують службову особу як суб'єкта злочину, взаємодіють з іншими ознаками злочину, закріпленими в диспозиціях статей Особливої частини.
Відповідно до примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України:
1) службовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням;
2) службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в п. 1 цієї примітки.
Видається слушною пропозиція О. Свєтлова, що суб'єктами посадових злочинів повинні визнаватись лише повнолітні особи [45.С.129-130]. Тому що виконання відповідних обов'язків полягає у здійсненні функцій представника, адже організаційно-розпорядча чи адміністративно-господарська діяльність здійснюється від імені і за дорученням власника підприємства, установи, організації. Цивільне ж законодавство передбачає, що представником може бути тільки повнолітня особа.
Також обов’язковою ознакою службової особи як суб'єкта злочину є осудність. Реальна можливість особи правильно оцінювати ризик своєї поведінки залежить від двох груп чинників: тих, що відносяться до самої особи й визначаються рівнем біологічного розвитку (станом здоров'я, психічної стійкості тощо), та таких, які відносяться до рівня соціалізації особи (професійна підготовка, життєвий досвід тощо) [9.С.509].
По суті зміст п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України повторює зміст ч. 1 ст. 164 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 р., що містить визначення службової особи. А п. 2 примітки до ст. 364 роз'яснює, що під службовими особами відповідно до даної статті слід розуміти не тільки громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства.
Поява даного пункту у Кримінальному кодексі пояснюється інтеграцією України в світовий економічний простір, створенням і функціонуванням на території нашої держави не тільки спільних, а й іноземних підприємств.
Поняття злочину в сфері службової діяльності, його зміст і сутність чинний карний закон нерозривно пов'язує з поняттям службової особи, без наявності якого незалежно від змісту об'єктивної сторони й інших елементів складу злочину та їхніх ознак неможливо вести мову про злочин у сфері службової діяльності. Виключенням з цього загального положення є ст. 369 Кримінального кодексу (давання хабара) [3.С.69]. До елементів структури службового злочину належить також та система, в якій діє службова особа. «При здійсненні злочину використовується (чи враховується) організаційна структура, технологічна структура, документообіг, сукупність порушень норм, які визначають права й обов'язки службової особи, систему його дій, що і є самостійним елементом структури будь-якого злочину, скоєного службовою особою. Службова особа здійснює діяльність, виявляє свою сутність, взаємодіючи із суб'єктами й об'єктами через використання сукупності своїх функцій» [11.С.59-61].
Саме при встановленні порушення цих функцій можна ставити питання про відповідальність службової особи за злочин у сфері службової діяльності.
Для повного розкриття поняття службової особи слід чітко окреслити питання визначення представника влади; особи, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності; особи, яка виконує адміністративно-господарські обов'язки, на таких самих підприємствах, установах чи організаціях за спеціальним повноваженням.
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).
Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо [36.П.1].
Представник влади як особлива категорія службових осіб, наділений у межах своїх повноважень правом віддавати іншим особам (як фізичним, так і юридичним) обов'язкові для виконання накази, розпорядження, вказівки, приймати рішення не тільки в рамках відомства, представником якого він є, а й поза ним, тобто з приводу поводження, вчинків та діянь громадян, які не є його підлеглими.
Загальнообов'язковість виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування заходів примусового характеру (штраф, затримання, припинення діяльності юридичної особи та ін.)
До представників влади належать народні депутати; працівники судових та адміністративних органів (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні працівники органів МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські й податкові інспектори та ін.) [22.С.562].
Основою для написання роботи послужило коло документальних джерел, які можна підрозділити по наступних змістовних підгрупах :
1. Навчальні видання, що дають загальну характеристику службових злочинів ( книги);
2. Публікації (в основному періодичні), що висвітлюють окремі види службових злочинів( журнали);
3. Законодавчі першоджерела і коментарі до них , що виступають як діючий на практиці матеріал для кваліфікації різних видів службових злочинів( Конституція, Постанови, закони).
Зміст побудований за принципом "від загального - до частки" , тобто при висвітленні теми на перше місце винесена загальна характеристика службових злочинів, що у наступному деталізована при розгляді всіх їхніх видів, що знайшли відображення в карному законодавстві.
Структура роботи складається з 2 розділів.
Перший розділ присвячений загальній характеристиці злочинів у сфері службової діяльності. В цьому розділі детально досліджено поняття службових злочинів, їх види та характеристика.
Другий розділ досліджує характеристику окремих видів службових злочинів, він включає в себе аналіз складів злочинів таких як: зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, злочини пов’язані з хабарництвом.
РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика злочину у сфері службової діяльності
1.1. Поняття службових злочинів
В зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. нового Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. виникла необхідність у розробці кваліфікації злочинів і теоретичному осмисленні, поряд з іншими видами злочинної діяльності, злочинів у сфері службової діяльності.
При кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності слід, по-перше, з'ясувати поняття самого злочину в сфері службової діяльності, а по-друге, - поняття службової особи.
Службова особа як суб'єкт відповідних злочинів є одним із елементів системи ознак поняття злочину та складу злочину [37.С.122]. Тому ознаки, які характеризують службову особу як суб'єкта злочину, взаємодіють з іншими ознаками злочину, закріпленими в диспозиціях статей Особливої частини.
Відповідно до примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України:
1) службовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням;
2) службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в п. 1 цієї примітки.
Видається слушною пропозиція О. Свєтлова, що суб'єктами посадових злочинів повинні визнаватись лише повнолітні особи [45.С.129-130]. Тому що виконання відповідних обов'язків полягає у здійсненні функцій представника, адже організаційно-розпорядча чи адміністративно-господарська діяльність здійснюється від імені і за дорученням власника підприємства, установи, організації. Цивільне ж законодавство передбачає, що представником може бути тільки повнолітня особа.
Також обов’язковою ознакою службової особи як суб'єкта злочину є осудність. Реальна можливість особи правильно оцінювати ризик своєї поведінки залежить від двох груп чинників: тих, що відносяться до самої особи й визначаються рівнем біологічного розвитку (станом здоров'я, психічної стійкості тощо), та таких, які відносяться до рівня соціалізації особи (професійна підготовка, життєвий досвід тощо) [9.С.509].
По суті зміст п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України повторює зміст ч. 1 ст. 164 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 р., що містить визначення службової особи. А п. 2 примітки до ст. 364 роз'яснює, що під службовими особами відповідно до даної статті слід розуміти не тільки громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства.
Поява даного пункту у Кримінальному кодексі пояснюється інтеграцією України в світовий економічний простір, створенням і функціонуванням на території нашої держави не тільки спільних, а й іноземних підприємств.
Поняття злочину в сфері службової діяльності, його зміст і сутність чинний карний закон нерозривно пов'язує з поняттям службової особи, без наявності якого незалежно від змісту об'єктивної сторони й інших елементів складу злочину та їхніх ознак неможливо вести мову про злочин у сфері службової діяльності. Виключенням з цього загального положення є ст. 369 Кримінального кодексу (давання хабара) [3.С.69]. До елементів структури службового злочину належить також та система, в якій діє службова особа. «При здійсненні злочину використовується (чи враховується) організаційна структура, технологічна структура, документообіг, сукупність порушень норм, які визначають права й обов'язки службової особи, систему його дій, що і є самостійним елементом структури будь-якого злочину, скоєного службовою особою. Службова особа здійснює діяльність, виявляє свою сутність, взаємодіючи із суб'єктами й об'єктами через використання сукупності своїх функцій» [11.С.59-61].
Саме при встановленні порушення цих функцій можна ставити питання про відповідальність службової особи за злочин у сфері службової діяльності.
Для повного розкриття поняття службової особи слід чітко окреслити питання визначення представника влади; особи, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності; особи, яка виконує адміністративно-господарські обов'язки, на таких самих підприємствах, установах чи організаціях за спеціальним повноваженням.
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).
Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо [36.П.1].
Представник влади як особлива категорія службових осіб, наділений у межах своїх повноважень правом віддавати іншим особам (як фізичним, так і юридичним) обов'язкові для виконання накази, розпорядження, вказівки, приймати рішення не тільки в рамках відомства, представником якого він є, а й поза ним, тобто з приводу поводження, вчинків та діянь громадян, які не є його підлеглими.
Загальнообов'язковість виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування заходів примусового характеру (штраф, затримання, припинення діяльності юридичної особи та ін.)
До представників влади належать народні депутати; працівники судових та адміністративних органів (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні працівники органів МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські й податкові інспектори та ін.) [22.С.562].
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021