Життя і творчість Михайла Старицького, Детальна інформація

Життя і творчість Михайла Старицького
Тип документу: Реферат
Сторінок: 8
Предмет: Література
Автор: olexandr
Розмір: 58.6
Скачувань: 4117
Аби вогонь у грудях не потух,

А ще збуяв на лютім катуванні, -

закликає поет своїх сучасників і ніби передає естафету надії майбутнім поколінням, сповненим завзяття й сили:

Вітаю я коханих спадщиків! Ростіть, цвітіть і добувайтесь долі, Аби не знать ні ґвалту, ні неволі, Які й тепер іще гнітять батьків... {«На ріднім попелищі», 1902)

Минає ніч, і вже «ранок пахощами віє», а з ним «ждеш і сам якогось чуда, Визволенного життя». Оживають надії, окрилюються в «дивні звуки»:

І огнисте слово лине, Пробива задублі груди, І добро для всіх єдине - Волю й правду сіє всюди...

Чи не вперше в українській літературі створює Старицький образ жінки, яка активно виборює свої людські права («Зіходить місяць, гаснуть зорі...»).

Нетлінними є духовні цінності народу, вічною потреба у вільному розвиткові творчого людського духу, - говорить поет у вірші «На спомин Котляревського». Поетичні заклики до молоді підняти «світоч правди і науки» вище, понести його далі за батьків хвилюють нас і сьогодні як чистий і сильний вияв патріотичного почуття.

Вперед же, юнаки! Угору наш стяг, До правди - там сяйво звитяг! («На спомин Котляревського», 1903)

Думки про сумний сучасний стан батьківщини переплітаються роздумами про її славне історичне минуле. У вірші «Хрещенська ніч» (1903) перед читачем постає образ гетьмана Богдана Хмельницького. Використавши оригінальний поетичний прийом вірша М. Лермонтова «Воздушный корабль» (полководець підіймається з могили), М. Старицький також поєднує минуле і сучасне - за допомогою фантастичного пробудження гетьмана. В ніч Водохреща встає він, обходить Україну, бачить залізниці й палаци, бачить знедолений народ - голоту, «якій і просвітку нема»:

Вбача він обдерті хатини, Дівчат по сахарнях -- вбача...

Від невеселих картин «горить його серце нудьгою, а очі палають стидом... ». Хмельницький кличе побратимів, козацтво славне - Богу-на, Кривоноса, «свого безталанного сина», та вони не чують:

Одні полягли на могилах, Других повкладали кати, А треті сього відцурались, Чим перше святили слова...

Саме вони, ці «треті» нагадують полководцю гіркі історичні помилки - те, як «у давню годину» запродано було голоту старшині, Україну - Росії.

Останнє звертання гетьмана - до пригнобленого, запроданого новим панам «поспільства»:

Вставайте, сини мої, квіти! Не гніть перед катом спини, Клянусь, розіб'ю ваші пута, Свої поквитую вини.

Бо саме цей повсякчас гноблений і зраджуваний народ - справжній творець історії. Такий висновок випливає і з однієї поеми в якій ідеться про героїчний епізод визвольної війни 1648-1654 рр., криваву битву під Берестечком у 1651 р.

Багаті поетичні інтонації лірики М. Старицького здатні передати найширшу гаму людських почуттів: гнів і лагідність, нудьгу і бадьорість, кохання й ненависть.

Справжніми перлинами інтимної та пейзажної лірики є поезії «Ждання», «На озері», «В садку», «Виклик» («Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...»). Ці поезії, що відповідають духові української народної пісні, перейняті щирими і світлими почуттями молодого кохання, і радісного, гармонійного єднання людини з природою. «Виклик», покладений на музику М. Лисенком (як серенада Левка з «Утопленої») став широковідомою, улюбленою народною піснею.

У «Монологах про кохання» поет прагне надати цій темі глибшого, філософського сенсу - інтимне почуття кохання постає як грань, відсвіт любові до ближнього.

Слід відзначити і версифікаційну майстерність М. Старицького. Багатству поетичних тем, художніх мотивів і образів відповідає різне магнітна композиція, метрика, стилістика. У поезії М. Старицького виражальні прийоми надзвичайно точні. Ми зустрічаємо у нього вірш-заклик і поетичну медитацію, гнівні інвективи і живописні образки з життя, сатиричний і ліричний вірш, романс, вірш-посвяту, поему, романтичну баладу. Багатогранності віршованих форм відповідає різноманітна метрика - від ямба до анапеста; різні способи римування. Це була справжня школа майстерності.

Яскравою сторінкою в поетичній творчості М. Старицького та в українській поезії в цілому були переклади і переспіви зі світових літератур. Власне перекладами він і почав свою літературну діяльність, розширюючи тематичні обрії, збагачуючи жанрово-виражальні можливості української поезії. М. Старицький перекладав твори В. Шекспіра і Дж.-Г. Байрона, Й.-В. Гете і Г. Гейне, В. Гюго й А. Міцкевича, А. Сирокомлі, Ю. Словацького, Г.-Х. Андерсена, сербських поетів, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, І. Крилова, М. Огарьова, В. Жуковського. Водночас для російських читачів поет перекладав вірші Є. Гребінки, А. Кримського, Лесі Українки. Перші переклади друкувалися в основному у львівських часописах «Правда» та «Нива» (1865), а також виходили окремими виданнями.

Перекладацький доробок М. Старицького величезний - понад 200 творів. Це - вважав поет - «найцінніший труд у добу виховання мови», джерело поширення однієї національної культури на інші, збагачення змісту і форми культури власної. Та в складну пору переслідування і гоніння української культури самодержавним урядом перекладацька діяльність виконувала і набагато серйозніше завдання громадянської, патріотичної ваги: збереження і розвитку своєї національної культури в час, коли навіть існування її було під загрозою.

Драматургія

«Я думаю, що моя сила найбільша у драмі», - писав М. Старицький І. Франкові. Це й справді так. Інтенсивній роботі митця в жанрі драматургії сприяли суспільні й особисті обставини. Очоливши українську професійну трупу в 1883 р., М. Старицький послідовно творив справді народний реалістичний театр. Будучи не лише режисером, а й антрепренером, він добре розумів потребу розширення репертуару. Разом з І. Карпенком-Карим і М. Кропивницьким Старицький закладав міцні основи реалістичної драматургії, не цураючись і романтичного письма (особливо у творах на історичну тематику).

Драматург написав близько ЗО п'єс - оригінальні, на запозичені сюжети популярних прозових творів та ґрунтовні переробки мало-сценічних драм інших авторів. Почавши з інсценізації творів Гоголя (оперета «Різдвяна ніч», п'єса «Сорочинський ярмарок»; трохи згодом лібрето опери і драма «Тарас Бульба»; лібрето опери «Утоплена» (музика М. Лисенка)), М. Старицький невтомно шукає сюжети для інсценізацій і переробок: театр відчував постійний репертуарний голод. На сюжет п'єси «Чорноморський побут на Кубані» Я. Кухаренка створена оперета «Чорноморці» (музика М. Лисенка); комедія «За двома зайцями» постала з малосценічної п'єси І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках»; «Крути, та не перекручуй» - з п'єси «Перемудрив» Панаса Мирного. Оповідання польської письменниці Е. Ожешко «Зимовий вечір» дає матеріал для однойменної п'єси, а повість польського письменника Ю. Крашевського «Хата за селом» лягла в основу конфлікту драми «Циганка Аза». За сюжетом роману австрійського письменника К. Е. Францоза було створено драму «Юрко Довбиш». Важливо те, що драматург не тільки робив інсценізації яскраво сценічними, а й значно поглиблював соціальну й психологічну основу першотвору.

Твори в переробках М. Старицького зажили новим життям - театральним. Справді невмирущими стали «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «Різдвяна ніч». І річ не в мелодраматичних ефектах, як іноді зауважують критики (тим більше, що в сучасних виставах вони ослаблюються або й зовсім знімаються), а в міцній життєвій основі, у винятковому вмінні автора заволодіти увагою глядача від початку й до кінця, зробивши конфлікт глибоко переконливим, психологічно достовірним.

У всіх перероблених М. Старицьким творах (навіть за деякого тяжіння до зовнішньої театральної афектації) глядач завжди відчуває драму життя, бачить повноцінні людські характери, що діють у конкретних, добре знаних і яскраво змальованих автором обставинах. До речі, саме тут, у зовнішній обстановці дії, в побуті нерідко шукає митець додаткові художньо переконливі нюанси для розкриття характерів дійових осіб. Це надає персонажам п'єс історичної та національної визначеності, локальної конкретності і, отже, робить твори життєвішими. Так, наприклад, у численних сценках розваг молоді, вечорниць, сватань і весіль, уведених драматургом до дії, бачимо, з одного боку, виразне, яскраво-романтичне тло для розкриття певного індивідуального характеру, а з іншого - ритуальні народні дійства, любовно й пластично відтворені драматургом, що допомагає краще розкрити побут, звичаї українського народу, його історію, його моральні та етичні погляди.

Серед оригінальних творів письменника на особливу увагу заслуговують соціально-психологічні драми «Не судилось», «Талан», «У темряві», «Крест жизни», соціально-побутова - «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», історичні - «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка», драматична поема «Остання ніч».

Актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірність характерів, що водночас є й виразними соціальними типами доби, природність конфлікту, викінчена форма кожної сцени, п'єси в цілому - все це ставить на перше місце у спадщині митця драму «Не судилось» (1881), засновану на дійсних фактах. «Факт, що послугував темою у моїй драмі, - зазначав М. Старицький, - факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком... У драмі навіть самі фамілії з малими одмінами, - так замість Ілляшенків - Ляшенки, а решта ті ж самі».

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes