Морські походи запорожців, Детальна інформація

Слід зазначити, чайка — відкритий човен, без палуби, з лавами, які зміцнювали одночасно його 'конструкцію. Екіпаж, який будував собі сам човен, знав, природно, свою чайку досконало, що дуже допомагало під час морського походу. Крім цього, безпосередня участь у спорудженні згодом і полегшувала ремонт човна та лагодження при пошкодженні. Козаки дбали про нього та клопоталися завчасно про його консервування: від правильної експлуатації чайки залежала ефективність походу та життя його учасників.

Кожен козак, вирушаючи в морський похід, брав з собою, як правило, 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець і шаблю. Крім цього, чайка могла мати до 6 малих гармат-фальконетів з повним боєкомплектом.

Вони, до речі, були в основному з турецьких кораблів. Крім цього, кожен з учасників походу збирав з собою додатково одяг для зміну, білизну і шапку. Брали також сухий провіант, бо не було змоги варити страву на вогні, та воду. Сухий провіант складався з товчених сухарів, сушеної риби, сушеного баранячого м'яса і саламахи (з борошна, переважно гречаного і пшона). Провіант і воду зберігали в довгих бочках, покладених на дно чайки. Брали також необхідне для мореплавства майно: коміпас, запасне вітрило, теслярське знаряддя, линви, черпаки, ліхтарі та інші предмети, потрібні під час тривалого перебування на морі.

Чайка мала велику бойову силу і в зазначений час на Чорному морі була вона досконалим і дуже дешевим знаряддям боротьби. Стала вона незамінимою в боях біля берегів, на водах з численними мілинами, недоступними великим кораблям, і на ріках.

Треба вказати і на такий момент. Коли у XVIII ст. Росія вирішила створити Дніпровську флотилію, то фельдмаршал Мініх цікавився в запорожців, чи можуть їхні судна «с грузом й без груза через пороги весною пройти», оскільки намічалося це замовлення виконувати на Брянській верфі. Козаки дали відповідь, що «таковия суда, а особливо дубьі вешнєю водою без груза чрез помянутие пороги проходить могут».

При цьому було ухвалено: виготовляти в Брянську судна на зразок козацьких чайок слід з урахуванням глибини Дніпра.

Запорозький човен був швидкий, для турецьких галер — невловимий, виявляв якості річкового, птаха — чайки — звідси його назва. Просувалась вона тихо, а флотилія в районах загрози йшла у згущенні, чайка біля чайки. Рікою пливли одна за одною. На човні похідного отамана розвівався прапор командуючого.

Чайки, з огляду на умови перебування на них, могли виходити в море тільки в теплу погоду. Випливали переважно в червні або ранньою весною. З походу козаки поверталися звичайно восени.

Усі очевидці зазначають, що служба на чайці була важкою, її екіпаж був під сонцем, дощем, на вітрах, хвилях. Веслували переважно в три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного та фізичного напруження. Розбурхане море викликало коливання, човен потопав і виринав у хвилях, а це викликало в членів екіпажу нудоту, брак апетиту, біль та запаморочення голови, послаблення уваги, спроможності спостерігати, пам'яті і думання, сонливість і збайдужіння, особливо у тих, хто не веслував, а сидів бездіяльне. Ці важкі морські обставини викликали також в'ялість, занепад сил і швидку втому, що чинило веслування неповноякісним. Зарадили цьому, частіше міняючи залоги веслувальників. А ось коли стояла добра погода, екіпаж чайки підданий був дії втомленої монотонії довкілля: морскої безмежяості, постійно одних і тих же облич, шуму води і ритмічної праці весел. Крім цього, втомлювало обмеження до мінімуму руху, який людському організмові необхідний. Тому-то перед походом проводили суворий відбір, і козаків, неспроможних витримати службу на чайці, не брали. З метою привчити — призвичаювати до труднощів служби в морські походи брали щоразу певну кількість молодих людей, які вправлялися в козакування. У звиканні до мореплавства не останню роль відігравало плавання на Дніпрі і спроби долати пороги.

Морська боєздатність чайок дозволяла козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра, в будь-якій частині Чорного і Азовського морів. При цьому флотилія, група, як це ми побачимо далі, та окремі чайки мали значну самостійність. Своєрідність дій на цих морях, на яке поширювалось панування Туреччини, далеко від своїх берегів, вимагала від запорожців відваги, послідовності і витривалості, самостійності й активності, сміливості і розсудливості в рішеннях, здатності ризикувати, передбачливості і неперебільшеної обережності.

На чайці діяли колективно, тут, відзначають і сучасники, і дослідники, не могло бутя індивідуальності. Зусилля цілого екіпаж, і флотилії у виконанні бойового завдання спиралося на взаємозалежність, і козаки перемагали на морі саме завдяки колективним зусиллям. Оця колективність виникала з взаємного довір'я, пошани, приязні, фаховості, спільного досвіду і підтримки в боротьбі, а також з суворої дисципліни. Звідси й за кожен прояв неслухняності безумовно карали, а того, хто вживав алкоголь, наприклад, просто викидали за борт. Крім цього екіпажеві чайки притаманна була однодумність відносно здійснюваного завдання, взаємопорозуміння, звички гармонійного колективного діяння і високий рівень організованості.

Керування чайкою потребувало у старшого нею відчуття руху, вміння окреслювати відстань, швидкість та інших рис, які необхідні для командування на морі. Крім цього, підкреслюється в свідченнях очевидців, він мусив відзначатися добре розвиненою спостережливістю, увагою, пам'яттю, уявою, асоціативністю, вдумливістю і володіти мовою розпоряджень. Коли командуючий був слабким, нерішучим, тоді на його місце обирали іншого. Натомість з тим, котрий виявився боягузом, поводилися безпощадно.

Звісно, кожен черговий морський похід збагачував знання про море, про турецькі порти, про найнебезпечніші курси і небезпечні місця. Зростало знання про місцевість, атаку, на які передбачалося повести, про морські та теренові умови на турецьких узбережжях, про силу противника та його слабкі сторони. Зростала також кількість організаторів, що в морських походах брали участь багато разів, їхні імена часто згадуються в історичних документах — Шафран, Шило, Сулима...

Великим тактичним мистецтвом було виведення флотилії чайок з Дніпра у море побіч турецької кріпості — Очакова, яка стояли в гирлг цієї ріки. Чайки йшли за течією ріки в строю, одна за одною. Попереду дві, як розвідка, потім чайка похідного отамана, а за нею — всі інші. Перед флотилією за течією річки, пущені козаками, пливли великі дуби з гілляками або балки, обковані залізом, для проривання ланцюгів, які перегороджували гирло Дніпра. Виходили на Чорне море козаки такими трьома способами.

Уночі пущені за течією ріки балки проривали в кількох місцях ланцюги, які перегороджували Дніпро. Турки ж одразу відкривали в це місце вогонь з гармат, докладно не прицілюючись. Переконавшись після якогось часу, що на воді спокій, турки переставали стріляти. Тоді приховані в темряві чайки виходили крізь прорвані місця у відкрите море.

Більш трудомісткішим було переправлення чайок на валках суходолом від Дніпра на ріки, що стікали в Азовське море, застосовуючи оборону від татар, які могли налетіти на розгорнутий козацький стрій. Після виходу на Азовське море запорожці були безпечні та спокійно випливали з нього у Чорне море.

У третій спосіб — форсування гирла Дніпра збройною силою. Траплялося це тоді, коли козаків передчасно викривали, а турецький флот, що стояв під Очаковим, був слабкий.

Ще складнішим, ніж вихід у море, було повернення в Дніпро. Біля Очакова майже завжди чекала їх турецька флотилія. Крім цього, просуватися проти течії, перегородженої ланцюгами річки, було важко, а в звичаю козаків, крім усього, було повертатися до Запорожжя з усіма здобутим та з чайками. Зрозуміло: лише за сприятливих умов могли запорожці проходити безпечно саме цією дорогою. Переважно ж поверталися вони ось такими двома шляхами.

На 3—4 милі на захід від Очакова, в лимані, козаки виходили із чайок і тягли їх узбережжям. Потім вище Очакова перетягували їх у Дніпро і безпечно поверталися на Січ.

Азовським морем, з нього ріками до Дніпра, так, як під час переходу на Чорне море. Способом цим користувалися тоді, коли біля Очакова стояла міцна турецька флотилія, або коли з походу поверталося 20—25 чайок. При цьому способі козаки також організовували оборону від татар, які намагалися відвоювати те, що було на чайках.

Треба зазначити: флотилії чайок, в основному ухилялися від боротьби з турецькими воєнними кораблями. Як правило, вони атакували торговельні судна, щоб визволити галерних невільників та взяти товар, який повністю старалися доставити на Запорожжя.

Запорожці атакували окремі воєнні кораблі противника, а змушені до боротьби з турецьким угрупованням, приймали бій, і найчастіше виявлялись в ньому переможцями. Знали вони, що потрапити до турецького полону — це значить бути мученим і тортурованим, тому не здавалися, воліли загинути в бою.

Згуртування турецьких галер було безпорадним напроти швидких чайок, які перед лицем переважаючих ворожих сил, ухиляючись від боротьби, відступали, особливо тоді, коли на човнах вже були трофеї походу.

У битві з воєнними кораблями, які розпоряджали артилерією, козаки могли зазнати втрат, тому поводились вони обережно й намагались використовувати переваги власних човнів. Оскільки чайка з великою осадкою виступала з води приблизно на 1 метр, то важко було її вгледіти. А ось її екіпаж бачив, що діється на морі, та легко з далекої відстані розпізнавав оснащені щоглами турецькі галери. Після розпізнання противника й схвалення рішення про атаку, екіпаж чайки вправно згортав вітрило та складав щоглу. Старший визначав напрямок атаки і маневрував так, щоб стосовно об'єкта атаки зайняти позицію під сонцем, аби не бути поміченим. За годину до заходу сонця чайки займали позицію на 1 милю від об'єкта атаки і, чекаючи ночі, стежили за ним, щоб не втратити його з поля зору. Близько опівночі за наказом отамана вони швидко наближались до турків і несподівано брали їх на абордаж. Під час бою козаки вели вогонь з рушниць та пістолів» боролися шаблями, ножами і навіть кулаками. Група козаків звільняла прикованих до лав веслувальників-невільників, які приходили їм з підтримкою у подальшій боротьбі з турками. Коли здобували корабель, турків ліквідували, звільняли полонених, брали вартісне майно і зброю, а корабель затоплювали.

Найефективнішим способом боротьби чайок з турецькими кораблями був абордаж. Група чайок, маневруючи, примушувала атакований корабель розпорошувати артилерійський вогонь. У хвилини, коли пушкарі підготовляли гармати для наступних пострілів, чайки блискавично підходили до корабля. Оскільки кулі з гармат, розставлених на палубі високих галер, летіли вище чайок, не чинили їм шкоди, козаки вторгалися на палубу і вступали в рукопашний бій.

Найлегшими і найуспішнішими були атаки козаків на багаті приморські турецькі міста, на які вони налітали несподівано вночі або вдосвіта. До речі, від гирла Дніпра до узбережжя Туреччини шлях займав від 36 до 40 годин. Інколи влітали в порти, однак неподалік міста потайки робили висадку десанту і організовували загони піхоти, які приступали до боротьби, а для захисту чайок залишали сторожу, переважно по двоє козаків біля кожного човна. На суші козаки не заходили далі, ніж на одну милю, пам'ятаючи про те, що противник може знищити чайки. Після вторгнення в місто, захоплений зненацька гарнізон козаки ліквідовували. Майно, яке важко було забрати на чайки, знищували і палили. Застукане вночі або вдосвіта турецьке населення не чинило опору. Козаки, не зазнавши втрат, поверталися на човни з відвойованим добром. Бувало, атакували вони набережні османські гарнізони, коли ті були кількісно сильнішими і могли б не допустити до здобуття турецького міста. Тоді, провівши докладу розвідку об'єкта атаки, приховано підходили під стіни фортеці та вторгалися у неї. Турецьких воїнів у полон не брали. Знищивши військові об'єкти, запорожці входили в місто.

Походи запорозьких флотилій чайок організовувалися часто. Перші походи, як правило, обмежувались до гирла Дніпра, в основному до околиць Очакова...

Тринадцятого жовтня 1545 року, скажімо, вісімсот козаків під проводом Ісачка з Брацлава, Карпа Масла та Івана Держка з Черкас підпливали вночі на тридцяти двох чай-канх під Очаків. Вони здобули замок, убивши п'ятьох і поранивши чотирьох чоловіків з турецької залоги, тридцять два було взято в полон. З числа останніх двадцять осіб заплатили за себе викуп на суму 40.600 аспр., і козакам дісталося їхнього майна на суму 19.000 аспрів. Крім того, козаки мали ще 36.000 аспр окупу за тридцять інших підданих: на Україну також відігнали 97 коней. Усього турецький султан підрахував шкоду на суму 97.000 аспр.

Подібні походи відбуваються і в наступні роки. Зокрема, в 1552-му кримський хан скаржився в зв'язку з цим польському королю:

«Козаки ваші, Дніпром водою підійшовши, під замок його милості цесаря турецького, під Очаків, корабель із людьми взяли». А вже після того, з приходом на дніпровські острови князя Дмитра Івановича Вишневецького, організоване ним Військо Запорозьке починає регулярно вибиратися на море. Хроніка значних морських 'походів запорожців (на матеріалах вітчизняних і зарубіжних дослідників) з середини XVI століття виглядає так.