Підприємство як суб`єкт та об`єкт ринкової економіки, Детальна інформація

Підприємства мають право поєднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати наступні об'єднання:

асоціація ( договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатися у виробничу діяльність кожного з її учасників;

корпорація ( договірне об'єднання на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень, центральним регулюванням діяльності кожного з учасників;

консорціум ( тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети;

концерн ( статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й ін. на основі повної залежності від одного чи групи підприємців.

Кожне підприємство для рішення задач, зв'язаних з виробництвом і реалізацією товарів і наданням послуг, повинне бути укомплектовано визначеною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. Зайняті суспільною працею на підприємстві працівники, інженери і службовці утворять трудові колективи цих підприємств. У політично-економічному розумінні трудовий колектив ( це сукупний працівник підприємства й одночасно суб'єкт економічних відносин, що здійснює загальну діяльність у державних, колективних, кооперативних, часток підприємствах, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних, суспільних потреб.

Трудовий колектив є складною організаційною і соціально-економічною структурою, у котру входять працівники цехів, бригад і інших підрозділів підприємства. Для координації, погодженості між ними створюється відповідна система керування.

Перехід від командно-адміністративної системи керування до економічних методів на всіх рівнях вимагає широкої демократизації всієї системи господарської діяльності, здійснення керування через інтереси, всебічну активізацію працівників ( членів трудового колективу. Тому велике значення має впровадження на підприємстві самоврядування.

Ідея самоврядування трудових колективів зв'язана з необхідністю демократизувати систему керування виробничим процесом на підприємстві. Поки трудовий колектив не має достатніх повноважень власника, він лише виступає в ролі хазяїна, не будучи їм реально. І він не стане їм, поки не будуть анульовані всі акти, що закріплюють відчуження працівника від засобів виробництва.

Внутрішньогосподарська структура підприємства й оборот його виробничих фондів

Головна задача підприємства ( задовольняти в чому-небудь суспільної потреби даного регіону, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок якої і задовольняються соціальні й економічні інтереси даного колективу і власника майна підприємства.

Кожне підприємство, фірма, об'єднання незалежне від форм власності діє на основі господарського (комерційного) розрахунку. Принципи госпрозрахунку:

самофінансування;

самозабезпечення;

матеріальна зацікавленість;

економічна відповідальність;

воля господарської діяльності;

конкуренція між товаровиробниками, контроль за їхньою господарською діяльністю.

Комерційний розрахунок ( це економічна категорія товарного виробництва, що відбиває складну систему економічних відносин, що виникають у процесі використання засобів виробництва, реалізації продукції, при розподілі і використанні отриманого доходу, прибутку.

Перехід до ринкових відносин господарювання загострює проблему пошуку шляхів підвищення стабільності роботи підприємств. Найбільш важливим стабілізуючої й одночасно з цим мало вивченим фактором є створення внутрішньогосподарської (щодо підприємства) інфраструктури, що відповідає сучасним вимогам, що висуваються до умов і характеру праці, взаємозв'язку інтересів окремих працівників і колективів, соціально-психологічному обстановці. Недостатнє приділення уваги цим вимогам як при створенні нових, так і в процесі організації функціонування діючих підприємств приводить до того, що оснащення підприємств високопродуктивним устаткуванням часто характеризується низькою економічною ефективністю.

Аналіз досвіду роботи процвітаючих фірм у розвитих країнах приводить до висновку, що їх стабільно високі результати визначаються забезпеченням взаємодії технологічних, організаційних і соціальних елементів виробництва, що досягається завдяки реалізації нової концепції розвитку економіки. Основу цієї концепції складає орієнтація керування на людину, на відміну від застосовуваних довгий час методів, при яких головними об'єктами керування були комплекси машин і технологічні процеси.

Інтеграція технологічних, організаційних і соціальних процесів досягається шляхом створення внутрішньогосподарської соціальної інфраструктури, основу якої складає набір факторів, що формуються в результаті виконання комплексу соціальних вимог. По своїй економічній природі структура підприємства являє собою складову частину виробничих сил суспільства, що виконує функції забезпечення умов ефективного розвитку даної виробничої системи.

З метою забезпечення ефективного функціонування об'єктивних і суб'єктивних факторів виробництва (способів виробництва і робочої сили) дві складові частини внутрішньогосподарської структури підприємства варто розглядати окремо: власне виробничу (покликану забезпечити умови для нормального функціонування об'єктивних факторів) і соціальну. Остання являє собою частина засобів виробництва, умов праці і побуту, здатних забезпечити раціональну організацію трудової діяльності, підвищення професійного рівня працівників, охорону і зміцнення їхнього здоров'я, задоволеність працею і його результатами, можливість працювати з повною віддачею.

Як відомо, у будь-якому процесі виробництва незалежно від його суспільної форми беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва ( засобу виробництва і люди.

З матеріально-технічної сторони виробничі фонди підприємства характеризуються визначеною структурою. Так, виробничі фонди розділяються на продуктивні і фонди звертання, на основні й оборотні фонди, на грошову, продуктивну т товарну частині, а основні фонди ( на активну і пасивну частини і т.д. Матеріально-технічна структура підприємства різна в залежності від галузі, технічного прогресу і є важливим показником розвитку продуктивних сил суспільства.

Соціально-економічна природа підприємства визначається формою власності на виробничі фонди. Власність може бути державної, комунальної, приватної, колективної, змішаної, акціонерної. Виходячи з цього, виробничими фондами варто вважати речовинні й особисті фактори виробництва, що знаходяться в чи власності розпорядженні підприємства і є матеріальною основою його виробничої діяльності.

Виробничі фонди знаходяться в постійному русі. Вони проходять три стадії, змінюють три форми ( грошову, продуктивну і товарну ( і в кожній з них виконують відповідну функцію.

Перша стадія кругообігу лежить у перетворенні грошових фондів у продуктивні, тобто в засоби виробництва і виробничий персонал. Ця стадія лежить у купівлі засобів виробництва і найманні працівників і відбувається на ринку.

Друга стадія кругообігу виробничих фондів лежить у перетворенні продуктивних фондів у готову продукцію, товар. Ця стадія відбувається в сфері виробництва. На стадії кругообігу виробничі фонди функціонують у продуктивній формі, тобто у виді засобів виробництва і виробників.

Третя стадія кругообігу виробничих фондів лежить у перетворенні товару в гроші. Вона відбувається в сфері обслуговування. На третин стадії продуктивні фонди переходять у форму товару. Від товару, купленого на першій стадії, цей товар відрізняється як своєю натуральною формою, так і вартістю, тому що він включає, крім вартості робочої сили і вартості витрачених засобів виробництва, ще і додаткову вартість.