Підприємство як суб`єкт та об`єкт ринкової економіки, Детальна інформація

У відношенні юридичних осіб і громадян, для яких підприємницька діяльність не є основний, дійсний Закон застосовується до тієї частини їхньої діяльності, що за своїм характером є підприємницької.

Дозвіл на здійснення підприємницької діяльності видається Кабінетом міністрів чи України уповноваженим їм органом у термін не більш 30 днів із дня одержання заяви. Відмовлення про видачу дозволу видається в той же термін і є актом письмової форми.

Підприємництво здійснюється на основі наступних принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних початках до здійснення підприємницької діяльності майна й засобів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, установлення цін відповідно до законодавства;

вільне наймання працівників;

залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших видів ресурсів, використання яких чи не заборонено не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем ( юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу за своїм розсудом.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється по заявочному принципі протягом не більш 15 днів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і подати відомості у відповідну податкову інспекцію й в органи державної статистики.

Свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва служить підставою для відкриття рахунків у заснуваннях банків по місцеві реєстрації суб'єкта підприємницької чи діяльності в будь-яких інших заснуваннях банків за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити об цьому податкову інспекцію.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладатися із громадянами договори про використання їхньої праці. При висновку трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити умови й охорону праці, його оплату не нижче встановленого в державі мінімального прожиткового рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування і соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

Підприємець зобов'язаний не заподіювати збитку навколишньому середовищу, не порушувати охоронювані законом права й інтереси громадян, підприємств, заснувань, організацій і держави.

Діяльність підприємця припиняється:

за власною ініціативою підприємця;

на підставі рішення чи суду арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України;

у випадку витікання терміну дії ліцензії;

за іншими підставами, передбаченим законодавчими актами України.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів.

Держава законодавчо забезпечує волю конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів несумлінної конкуренції й монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного керування будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

податкову й фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми й нормативи;

науково-технічні, економічні і соціальні, державні й регіональні програми.

( 3. Економічна воля підприємств

Нічим не обмежена діяльність підприємства породжує серйозну соціальну несправедливість, а часто й екологічну небезпеку. Тому підприємство повинне виконувати чітко визначені вимоги з боку уряду, споживачів і захисників навколишнього Середовища. Найбільш передові з закордонних підприємств реагують на це розробкою соціальних програм із метою присвоєння собі статусу відповідального члена суспільства. Одночасно підприємства вживають цілеспрямовані дії, щоб не допустити прийняття законів, що обмежують підприємницьку волю. Найважливішим для роботи тих підприємств, що не хочуть припинити своє існування, є пристосування до вимог суспільства.

Успіх діяльності підприємства у великій мірі залежить від того, хто і як регулює й контролює взаємини з регіональним середовищем. Радянський досвід показав, що повномасштабний контроль діяльності підприємств зверху є небажаним, оскільки він робить їх неефективними. Досвід розвитих країн, у свою чергу, показує, що при мінімальному контролі зверху підприємства створюють більше благ і більш ефективні. Але за те, що національне багатство постійне збільшується, а розподіл залишається нерівномірним, це збільшення супроводжується руйнуванням політичного, економічного і соціального середовища, байдужістю до невідкладних проблем підприємств. Перерахування небажаних станів підприємства, що не контролюється з боку уряду, зазначено в таблиці №1.

Традиційними сферами контролю підприємницького поводження з боку державних органів керування є: продукція, технологія виробництва, поводження в конкуренції, прибуток, ресурси, право власності й організація внутрішньофірмового керування.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю наступних категорій громадян: військовослужбовців, посадових осіб, органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й керування, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Обличчя, яким суд заборонив займатися визначеною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці із правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, установленого вироком суду.