Підприємство як суб`єкт та об`єкт ринкової економіки, Детальна інформація

Підприємство самостійне визначає фонд оплати праці без обмеження його збільшення з боку державних органів. Мінімальний розмір оплати праці не може бути нижче прожиткового мінімуму, що встановлюється законодавчими актами України. Підприємства можуть використовувати тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці в залежності від професії, кваліфікації працівників, складності й умов виконуваних ними робіт і послуг.

Підприємство самостійне здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) чи через товарні біржі й інші посередницькі організації України.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно чи на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України,( за державними цінами й тарифам. У розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цінам світового ринку. На продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальній захищеності населення, допускається державне регулювання згодне з Законом України “ПРО ціни і ціноутворення”. При цьому державне ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються.

Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя, здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування, страхування членів трудового колективу і їх родин, зважуються трудовим колективом при участі власника відповідно до статуту підприємства, колективному договору і законодавчим актам України.

Адаптація підприємств до ринкових відносин

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге – теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграцї управління й виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявність фактично поки ще єдиної державної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва й управління й одночасному переході до змішаних форм власності.

Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група й категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи й категорії.

Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства (керування якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляхи й методи їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.

Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств – прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія й методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.

Основними питаннями, що зажадають вирішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства, є:

визначення моделі управління власністю підприємства і його структурних підрозділів;

утворення системи обліку витрат і результатів роботи;

управління внутрішньо фірмовим ціноутворенням і поділом результатів господарювання.

( 1. Закон України про підприємства від 27.03.91

Закон України “ПРО підприємства” створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно й організаційні форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їхні права і відповідальність у проведенні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами й організаціями, органами державного керування.

Підприємство – основна організаційна одиниця народного господарства України. Підприємство – самостійний господарський статутний суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, наукову і комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий і інший рахунки в банках, печатка зі своїм найменуванням, а промислове підприємство ( також товарний знак. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює будь-як види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Відповідно формам власності можуть діяти підприємства таких видів:

індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і винятково його праці;

сімейне підприємство, засноване на власності й праці громадян України ( членів однієї родини, що проживають разом;

приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, із правом наймання робочої сили;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного суспільства, суспільної й релігійної організації;

державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності);

підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

Відповідно обсягам господарського обороту підприємства й чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств.