Підприємство як суб`єкт та об`єкт ринкової економіки, Детальна інформація

залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших видів ресурсів, використання яких чи не заборонено не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу за своїм розсудом.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється по заявочному принципі протягом не більш 15 днів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і подати відомості у відповідну податкову інспекцію й в органи державної статистики.

Свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва служить підставою для відкриття рахунків у заснуваннях банків по місцеві реєстрації суб'єкта підприємницької чи діяльності в будь-яких інших заснуваннях банків за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладатися із громадянами договори про використання їхньої праці. При висновку трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити умови й охорону праці, його оплату не нижче встановленого в державі мінімального прожиткового рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування і соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

Підприємець зобов'язаний не заподіювати збитку навколишньому середовищу, не порушувати охоронювані законом права й інтереси громадян, підприємств, заснувань, організацій і держави.

Діяльність підприємця припиняється:

за власною ініціативою підприємця;

на підставі рішення суду чи арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України;

у випадку витоку терміну дії ліцензії;

за іншими підставами, передбаченими законодавчими актами України.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів.

Держава законодавчо забезпечує волю конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів несумлінної конкуренції й монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

податкову й фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні й інші норми й нормативи;

науково-технічні, економічні і соціальні, державні й регіональні програми.

Система управління підприємством в умовах ринку

Управління підприємством і самоврядування трудового колективу. Менеджмент і маркетинг у управлінні підприємством

Для здійснення виробничо-господарських і соціальних функцій підприємства створюється адміністративний апарат. Кількість підрозділів, організаційна структура підприємства, штати залежать від специфіки виробництва і визначаються самим підприємством.

Основним принципом управління державними підприємствами був і залишається принцип демократичного централізму. Сутність його полягає в об'єднанні централізованого управління з наданням йому визначеної самостійності. При умовах командно-адміністративної системи мала місце зайва централізація в управлінні, а самостійність підприємства була обмежена і носила фіктивний характер.

Важливим принципом управління є єдиний посібник, тобто підпорядкованість керівнику всіх підрозділів підприємства, усіх членів трудового колективу. Це означає також, що керівник чи підприємства відповідного підрозділу особисто керує, організовує й відповідає за ефективну діяльність підприємства і його трудового колективу. Такий посібник здійснюється ним через своїх заступників і начальників відповідних підрозділів підприємства (відділ кадрів, планово-економічний, юридичний відділи, бухгалтерія, канцелярія), що функціонально підкоряються тільки директору підприємства.

Від якості керуючих кадрів значною мірою залежить ефективна робота підприємства. Саме від керівника, його економічної й технічної поінформованості, уміння керувати колективом залежить успіх діяльності підприємства.

Управління – це владні відносини, і зміст їх визначається характером власності. У рамках своєї власності і прав власник-хазяїн сам визначає методи і систему управління. Він є монополістом стосовно керування своєю власністю. Якщо ж підприємство державне, то відповідні функції управління здійснює держава через своїх уповноважених керівників. А колектив при цьому є лише організованою сукупністю найманих робітників, що частково, за бажанням власника в більшій чи меншій мері можуть бути допущені до управління виробництвом.

Якщо власником підприємства є трудовий колектив, акціонерне товариство, кооператив, то керівники таких підприємств обираються. Вищим керуючим органом таких підприємств є загальні збори власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Зі свого складу правління обирає голову і його чи заступників їхню роль виконують по черзі всі члени правління.

На всіх підприємствах, де використовується наймана праця, полягає колективний договір між власником і трудовим колективом. Цим договором регулюються продуктивні, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибули підприємства й ін.

Трудовий колектив розглядає і затверджує проект колективного договору, вирішує відповідно до статуту підприємства питання самоврядування трудового колективу, визначає й затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг.

На всіх підприємствах показником фінансового результату господарської діяльності є прибуток. Порядок використання прибули визначається власником підприємства чи уповноваженим ним органом відповідно до статуту підприємства.

Державний вплив на вибір напрямків і обсягів використання прибули (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.