Підприємство як суб`єкт та об`єкт ринкової економіки, Детальна інформація

По засобах узгодження між покупцями й продавцями (попиту та пропозиції) на кожнім із цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:

що робити? (визначається щоденно голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);

як робити? (визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагне використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);

для кого робити? (визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках, факторами виробництва (робоча сила й засоби виробництва).

Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, із яких складаються доходи. Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свій капітал у галузі з високим прибутком і, залишаючи нерентабельне виробництво товару. Усе це і визначає, що робити. Прибуток тут – вирішальний фактор функціонування ринкового господарства.

Відповідно до форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

індивідуальні, засновані на особистій власності і на його праці (без наймання);

сімейні, засновані на власності й праці громадян однієї родини, що проживають спільно;

приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина із правом наймання робочої сили;

колективне, засноване на власності трудового колективу, чи кооперативу іншого статутного суспільства;

державне чи комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

державне підприємство, засноване на республіканській (загальнодержавній) власності;

спільне, засноване на базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності).

У залежності від обсягів виробництва, кількості робітників підприємство може бути малим, середнім, великим. Малі підприємства – чисельністю до 200 працюючих (у промисловості й будівництві), до 50 чоловік (В інших галузях виробничої сфери), до 100 чоловік (у науці), до 25 чоловік (невиробнича сфера), до 15 чоловік (роздрібна торгівля).

Підприємства мають право поєднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати наступні об'єднання:

асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатися у виробничу діяльність кожного з її учасників;

корпорація – договірне об'єднання на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів із делегуванням окремих повноважень, центральним регулюванням діяльності кожного з учасників;

консорціум – тимчасове статутне об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети;

концерн – статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й ін. на основі повної залежності від одного чи групи підприємців.

Кожне підприємство для вирішення задач, зв'язаних із виробництвом і реалізацією товарів і наданням послуг, повинне бути укомплектовано визначеною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. Зайняті суспільною працею на підприємстві працівники, інженери й службовці утворять трудові колективи цих підприємств. У політично-економічному розумінні трудовий колектив – це сукупний працівник підприємства й одночасно суб'єкт економічних відносин, що здійснює загальну діяльність у державних, колективних, кооперативних підприємствах, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних, суспільних потреб.

Трудовий колектив є складною організаційною й соціально-економічною структурою, у котру входять працівники цехів, бригад і інших підрозділів підприємства. Для координації, погодженості між ними створюється відповідна система управління.

Перехід від командно-адміністративної системи управління до економічних методів на всіх рівнях вимагає широкої демократизації всієї системи господарської діяльності, здійснення управління через інтереси, всебічну активізацію працівників – членів трудового колективу. Тому велике значення має впровадження на підприємстві самоврядування.

Ідея самоврядування трудових колективів зв'язана з необхідністю демократизувати систему управління виробничим процесом на підприємстві. Поки трудовий колектив не має достатніх повноважень власника, він лише виступає в ролі хазяїна, не будучи ним реально. І він не стане ним, доки не будуть анульовані всі акти, що закріплюють відчуження працівника від засобів виробництва.

Види підприємств. Малі підприємства та їх роль в економічному прогресі

В Україні в процесі роздержавлення економіки найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва й результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади і т.д.

Законами України визначені три основних види підприємств: державне, колективне й індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального, сімейного і приватного підприємства.

Якщо більш широко розглянути дане питання, то можна виділити наступні види підприємств:

Орендні й колективні

Оренда – первинний механізм роздержавлення власності, засіб утворення й множення колективної власності.

Відповідно до договору держава може передавати на 10-15 років в оренду за відповідну плату в тимчасове користування і володіння трудовому колективу підприємства, виробничі фонди й оборотні кошти. В орендному підприємстві засновником його стає трудовий колектив, що реєструється як організація орендарів, тобто як самостійна юридична особа.