Творчість Г. Гейне, Детальна інформація

t

>

@

B

T

u

ue

0

2

f

h

j

n

p

r

t

v

x

°

\x00B2

\x00B4

¶

AE

¤

¤

и претендувати на відображення блискучого стилю оригіналів. Так, “Книгу Ле-Гран” у перекладі О. Черняхівського, видану 1908 року у Києві, часом неможливо читати без … німецько-українського словника: “В цьому сурдуті є кілька гарних ідей, - сказав кравець, оглядаючи критично мій оберрок, що має походження од часу мого берлинського елеганства…” [4, 188] Цей переклад рясніє невдалими кальками з німецьких мовних зворотів, розтягнутими фразами, - і все це притуплює гостроту думки Гейне, гасить блиск його дотепу.

Істотним внеском в освоєння прози великого письменника була поява в 1933 році низки нових перекладів, які належать Дмитру Загулу та Вірі Кален.

Вони були опубліковані в четвертому томі “Вибраних творів” Гейне. Це “Подорож на Гарц”, “Книга Ле-Гран”, “Луккські води”, “Місто Лукка”. Перекладачам дуже добре вдалося відтворити полум’яну патетику гейневських ліричних відступів. Так, наприкінці “Міста Лукки” прекрасно звучить гімн “Марсельєзі”: “О, яка це пісня! Вона пронизує мене вогнем і втіхою, запалює в мені жагучі зорі натхнення й ракети глузувань. Так, цих ракет не повинно забракнути великому фейєрверкові сучасності! Дзвінкі полумінні потоки пісень хай поллються з верхів’я радощів волі буйними каскадами, мов Ганг, що паде з Гімалаїв. А ти, прекрасна Сатиро, дочка справедливої Теміди і Козлоногого Пана, стань на підмогу мені – ти ж по матері з роду титанів, ти так само, як і я, ненавидиш ворогів свого роду, нікчемних узурпаторів Олімпу. Позич мені меча твоєї матері, щоб карати це ненависне кодло, і дай мені сопілку твого батька, щоб засвистати це кодло до смерті…”

Значить, на початку ХХ століття твори Генріха Гейне продовжували перекладати українською мовою. Знайомили українського читача з творчістю відомого німецького поета такі українські митці: А. Кримський, П. Мирний,

Б. Грінченко, Д. Загул, В. Кален, В. Кобилянський та інші.