Творчість Г. Гейне, Детальна інформація

Застарілість і неприпустимість подібних прийомів у наш час не потребує доказів.

Проте цим не вичерпуються недоліки наших дореволюційних перекладів з Гейне.

“Генріх Гейне належить до тих за граничних поетів, котрих у нас найбільше перекладають…” [5, 198]

цими словами почав 1892 року передмову до книжки своїх перекладів “Вибір поезій Генріха Гейне” Іван Франко. Минуло більше ста років, та вони залишаються справедливими і сьогодні.

Отже, перекладацька діяльність українських поетів кінця ХІХ століття набула бурхливого розвитку. Головні перекладачі з Гейне цього періоду – Іван Франко, Леся Українка та Максим Стависький. То були перші вдалі спроби наблизитися до оригіналу, передати обриси справжнього Гейне.

Іван Франко звернув увагу на сатиру Гейне, а Леся Українка засобами української мови втілила не тільки зміст, а й поетичну форму ліричного твору. За цей час вийшло дві збірки: “Книга пісень” у перекладах Лесі Українки та Максима Стависького; “Вибір поезії” у перекладах Івана Франка.

Розділ 3.

На початку ХХ ст. над перекладами творів Гейне українською мовою працювали: Борис Грінченко, Агатангел Кримський, Панас Мирний, Л.Старицька-Черняхівська. Після Жовтневої революції до них приєднались Дмитро Загул, Володимир Кобилянський, Віра Кален.

Чимало ліричних поезій Гейне переклав Агатангел Кримський. Перша частина його “Пальмового гілля” містить 30 перекладів з німецького поета, що датуються 1900-1901 роками. Кримський мав своєрідний підхід до завдань перекладача. “Із тисячі Гейневих пісень, – писав він у примітці, – захотілося мені зробити тільки таку вибірку, яка б зовсім підходила під спільний тон мого “Пальмового гілля”. Через те я понасмикував собі Гейневих поезій … із циклів зовсім неоднакових, зовсім різних, а понанизував їх усі на одну низку; тим-то вийшов, може, такий розпорядок, що сам автор, не знати, чи був би його похвалив”[4, 186]. Це відповідало загальній композиційній постанові “Пальмового гілля”, в якому оригінальні твори Кримського чергуються з перекладами творів східної поезії, Анакреопта, Сапфо, Гете та інших авторів. Незважаючи на таку довільність “розпорядку”, кожен вірш зокрема Кримський перекладав дуже уважно, прагнучи донести до читача і зміст, і форми оригіналів. Як пише сам поет, він “ніде не робив жоднісіньких змін, а силкувався перекладами дослівно, – от хіба що інколи проти моєї волі, в переклад могли позалітати деякі дрібні згадки моїх власних віршувань (ті або інші епітети, вислови, синоніми тощо)” [4, 186].

Ось одна з ліричних мініатюр Гейне в перекладі Агатангела Кримського:

Зайшов я туди, де кохала

Божилась і тискала руки,

Де капали в зрадниці сльози,

Сичать і гніздяться гадюки. [4, 186]

Різкий контраст між світлими і темними образами, раптовий перехід від спогадів про минуле кохання до розпачу, – все це властиве перекладові не меншою мірою, ніж оригіналу.

Найбільшим перекладом Кримського з Гейне є сатирична поема “Віцлі-Пуцлі” – гострий виступ німецького поета проти капіталістичного хижацтва й релігійному фанатизму.

В історії українських перекладів з Гейне траплялися й курйози. Так, 1917 року у петроградському видавництві “Друкарь” вийшла невеличка книжечка “З Гейне. Переклав на українську мову Костянтин Лоський”. Безпорадність перекладача відчувається тут мало не в кожному рядку. То він уживає невластиві українській мові граматичні форми (“Своєю щокой до моєї тулились”), то не зважає на немилозвучні повтори (“Діаманти ти маєш і перли”, “Коли липа цвіла” тощо), то звертається до протиприродного синтаксису:

Найкращих коханої задля очей

Пишу я найкращі канцони. [4, 187]

Зрозуміло, що в таких перекладах годі шукати якогось кроку вперед порівняно з попередніми виданнями. Але ж такі публікації визначали шляхи розвитку українського перекладу в цілому, і перекладів з Гейне зокрема.

Новий етап в українському перекладанні з Гейне настав після Жовтневої революції.

Вся праця над перекладами Гейне в Україні з 1918 по 1933 рік пов’язана, переважно, з ім’ям поета і перекладача Дмитра Загула.

Вже в 1918-1919 роках Дмитро Загул разом із поетом Володимиром Кобилянським випускають у київському видавництві “Серп і молот” перший повний переклад “Книги пісень”. Цей двотомник уперше дав українському читачеві можливість ознайомитися з лірикою і сатирою великого поета в усьому обсязі. Багато перекладів з числа надрукованих у цьому виданні є віршами високої проби.

На щоглу спершись, я стояв

І кожну хвилю числив.

Прощай коханий краю мій!

Вже пінкі перли присли… [4, 187]

Такою міцно збудованою строфою починається переклад поезії “Відплив”.

Прокляття князям, королям і вельможам,

Що ласки від них дочекатись не можем,