Творчість Г. Гейне, Детальна інформація

Слів не добираєм,

А солодким цілуванням

Тільки розмовляєм...

Зорі ясні та холодні

В небі темнім мріють,

Та з високої безодні

Заздро нам зоріють!

Прокидаюсь... А ні Духа:

Ніч кругом і стума;

Тільки в серденьку поруха,

В голівонці дума...

Тільки в стумі серед ночі,

Зірка зимно сяє,

Та в наляканії очі

Сумно зазирає.

(з Гейне).

В цих рядках стилістичні особливості як лірики самого перекладача, так і всієї сучасної йому української поезії відбилися з такою силою, що витіснили і замінили собою гейневську своєрідність твору.

Більш того – при всьому бажанні не можна сказати навіть який саме вірш Гейне представлено в цьому перекладі, бо оригінал цілком розчинився в ньому. Тут власністю Гейне очевидно є тільки мотив протиставлення сну й дійсності, все ж інше – і “дівчинонька” з довгою чорною косою, і “зіроньки”, й “серденько”, й “голівонька” належать перекладачеві поету Михайлові Старицькому.

Скоріш традиційний “коломийковий”, ніж хореїчний розмір перекладу надає віршові особливої мелодійності і, так би мовити, задушевності та водночас надає йому відтінку слізливої сентиментальності.

Гейне знищував зайву сентиментальність нещадною іронією. Саме вона в ряді випадків виявилася недоступною розумінню наших перекладачів. Досить сказати, що відома жилетка з вірша “Teuer Freund du bist verliebt” навіть під час роботи над нинішнім чотиритомником видавалася вже сучасному перекладачеві абсолютно недопустимою в ліричному вірші, і він всіляко намагався її обминути. В інших випадках іронічні тексти Гейне, що їх погано зрозуміли перекладачі, були відтворені невірно й звульгаризовані. [4, 185]

“Українізація реалій часу й місця” також довго була бичем українських перекладачів із Гейне.

Більше ста років тому Юрій Федькович опублікував свій переклад балади про Лорелей (1872). У ньому Лорелей перетворена в “Сокольську княгиню”, Рейн – “Черемош на Гуцульщині”, човен – в гуцульську “дарабу” (пліт із сплавного лісу), а сам довірливий плавець – у “керманича славного” цього сплавного плоту.

Перекладачі, очевидно, підсвідомо узагальнювали деякі другорядні риси поетики молодого Гейне відповідно до власних смаків і напряму, що панував у той час в українській оригінальній поетичній творчості.

Перекладачів обманювала зовнішня простота лірики Гейне, їх вабила в ній, насамперед, форма, близька до народної пісні, та при цьому вони не зрозуміли того, що знав сам Гейне, коли писав у листі до Вільгельма Мюллера: “У моїх віршах … тільки форма якоюсь мірою народна, а зміст взятий з умов життя нашого суспільства”. [5, 201]

Цей новий складний зміст був недоступний перекладачам великого поета, тому й форма його творів зазнала в їх інтерпретації істотних змін. Простота народної пісні перетворилась на спрощеність, сповнений напруження могутній ліризм – на солодкавiсть сентиментального романсу, а певна невимогливiсть у лексичних засобах спричинялася до того, що деякі ранні переклади звучать тепер як пародія, хоча, звичайно, цього зовсім не хотіли їх автори.

Мова митця – це не проста сума слів у їх звичному комунікальному значенні, а й саме мислення митця, рухома реальність, у якій втілюються його ідеї та образи. Тому не кожний перекладач спроможний передати засобами свого мислення – своєї мови – художню дійсність твору геніального поета, не збіднюючи і не схематизуючи її.

Індивідуальна обдарованість перекладача, звичайно ж, обов’язкова, але такі ж обов’язкові і загальний рівень, стилістична розробленість та смислова місткість мови, якою перекладач користується, в даному разі – його рідної мови.

Обидві ці умови з’явилися у нас значно пізніше, ніж перші переклади з Гейне. Цим і пояснюється їхній спершу невисокий художній рівень, що підвищувався в міру того, як ці ж таки перекладачі сприяли своєю героїчною працею розробці, шліфуванню, розвиткові й смисловому збагаченню української поетичної мови.

Піддаючи критичному розглядові ранній етап становлення мистецтва поетичного перекладу в Україні, ми не хочемо применшити значення перших наших перекладів високих зразків світової поезії, – навпаки, ми з вдячністю згадуємо наших попередників, віддаємо належне їх героїчним зусиллям, без яких неможливі були б наші пізніші досягнення й успіхи, що виявилися, зокрема, в блискучій перекладницькій діяльності таких визначних майстрів, як Павло Тичина, Максим Рильський та багато інших.

Інтерес до поезії Гейне на Україні ніколи не слабшав. Та реалізуватися в художньо-повноцінних перекладах він зміг уже в наш час, і то не одразу, а після напружених шукань та окремих невдач.