Провідні мотиви лірики Ліни Костенко, Детальна інформація

Нажився він. І недругів нажив.

Було йому без року дев'яносто.

Життя стужив, і друзів пережив,

І умирав зажурено і просто.

Важкі повіки... стежечка сльози...

І жаль безмірний однієї втрати:

"В мистецтві я пізнав лише ази.

Лише ази! Як шкода умирати..."

Земля пером. Чудний був чоловік.

Душа понад межею витривалості.

Щоб так шукати, і за цілий вік –

лише ази! - ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,

тобі не страшно навігацій Лети!

Тяжкий був час. Тепер кого не стрів –

усі митці, художники й поети.

Всі генії.

На вічні терези

кладуть шедеври у своїй щедроті.

Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,

був Мікеланджело Буонарроті.

- Яке відношення має цей вірш до теми поета й поезії? Що спільного між цим віршем і попереднім?

- Як ви вважаєте, чи є межа геніальності?

- Чому ліричну героїню не влаштовує її Ідеальне сходження на вершину досконалості?

- Даний твір має обрамлення. Прочитайте тільки його.

- Для чого авторка ввалить у свою поезію фрагмент життя геніального художника?

- Чи є у творі іронія? Проти кого вона спрямована?

У багатьох творах Ліни Костенко прослідковується гімн красі планети й осуд людині, яка зазіхає на вічне, руйнує, бездумно нищить те, що якраз і тримає її на світі. Без особливих красивостей, але дивовижно чудовою постає наша голуба планета, наприклад, у такій мініатюрі:

Ніч одягне на груди свій старий медальйон.

Місто спить, як строфи Верхарна.