Провідні мотиви лірики Ліни Костенко, Детальна інформація

І знову тиша. Лиш блукають луни.

Крізь день, крізь дуту, крізь віки.

Сосновий ліс перебирає струни

Над берегами вічної ріки...

- Яку картину малює авторка першими строфами?

- Як ви розумієте філософську думку:

Усе іде, але не все минає

над берегами вічної ріки ?

Якщо П.Тичина був поетом весни, Ліна Костенко, як і Василь Стус, жриця осені. Й не просто падолисту, а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків. Неупередженому й уважному читачеві є що відкривати у вірші "Виходжу в сад, він чорний і худий":

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він

мене впізнав, хоч довго придивлявся.

В круговороті нефатальних змін

він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: - Чого ж ти не прийшла

У іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: - Ти мені один

О цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод

І не робить з плодів твоїх набутку.

Чужі приходять в час твоїх щедрот,

А я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.

Уже й зникало сонце за горбами –

Сад шепотів пошерхлими губами

Якісь прощальні золоті слова...

- У певних строфах нема римування. Але саме цим прийомом створюється враження тихого шепоту безлистого саду, коли окремі звуки пропадають взагалі. Чому сад розмовляє з ліричною героїнею так, як літня людина зі своїми внуками чи правнуками?