Євген Фомін як дитячий письменник, Детальна інформація

Таке поєднання притаманне й поезії “На демонстрації” (1938), в якій Є.Фомін живописує святкову картину, характерну для першотравневих і жовтневих урочистостей за радянської доби. Барвисте й багатоголосе оточення викликає щире захоплення у малюка, що вперше побачив таке яскраве дійство (“маленьке хлоп’ятко вдивлялось, вслухалось”, “на личку подив, цікавість в очах”). Автор передає мінливість вражень малого героя від незвичайної події, свідком і безпосереднім учасником якої він став з волі дорослих. А водночас письменник не забуває додати в традиційному дусі радянських агіток, що нічого цього не було б, якби не революційні завоювання більшовиків, якби не кровопролитна класова боротьба.

Сучасного читача в подібних віршах Є.Фоміна приваблять, безперечно, не ідеологічно витримані вкраплення, а насамперед світлий образ жінки-матері, яка ніжно пригортає до себе маля. Як у поезії “На демонстрації”, так і в творах “Розцвітає мак”, “Зітхання над колискою”, “Матері”, “Рафаель” та ін. це символ безмежної любові і самопожертви. Це один з улюблених образів митця, що представлений у його доробку від раннього періоду й до останніх літ життя.

У дусі таких шедеврів, як Шевченків твір “Унашім раї на землі”, Є.Фомін ще в юнацькі роки прославив жінку-матір у поезії “Розцвітає мак” (1926):

Як блакить, життя:

На руках дитя.

Радість.

Дощ в гаю шумить,

У глухій пітьмі –

Радість.

- Спи, дитя, баю! –

Радість. (5, 21)

Орнаментуючи текст словом “радість” автор передає піднесеність душі жінки, яка всю свою любов переносить на крихітну істоту, що символізує саме життя, його неспинність і його щедротність. Контрастні штрихи (“у глухій пітьмі” – “в ясність”), наскрізний мотив дощу як життєдайного начала підсилюють відчуття святості й незглибимості материнської любові.

Монументальний образ матері постає у вірші “Зітхання над колискою” (1930). Героїня твору перебуває у двох вимірах: у реальності, побіля дитинчати, і в мріях, де її хлопчик уже виступає справжнім морським вовком (“син у неї відважний моряк, ген // пливе, пропливає чужі городи”. Жінка сповнена ніжності й любові, відчуття втіхи за своє материнство, за свого пестунчика, що обов’язково “вийде в люди”. Вона стоїть “величаво-щаслива і горда”, і її безмежна любов розчиняється в прекрасному й гармонійному світі, додаючи йому особливої принади:

Кучерявиться ніч на деревах, домах

і в високому синьому небі.

Скоро ранок рожевий, щасливий

постука безмовно у дім. (17, 39)

Подібні мотиви і образи характерні також для поеми Є.Фоміна “Рафаель” (1937), героєві якої являється у видінні і сам знаменитий художник епохи Відродження, і його “замріяна Мадонна, Принадна й радісна, як сонце навесні”, котра виступає символом жіночої самопосвяти:

Маля притиснувши до материнського лона,

Вона всміхалася, одкрита і жива,

В очах світилася любов її бездонна. (5, 147)

Поет схиляється перед хистом славетного Рафаеля Санті як гуманіста, що з допомогою пензля возвеличував загальнолюдські цінності, як дивовижного майстра, що “в натхнення мить усі частки зібрав У образ праведний Сікстинської Мадонни” і тим самим “красоту людську до вищого підніс”.

Гімн жінці-матері й дитині сплітається в цій поемі з славнями на честь неньки-природи. Герой переживає почуття захопленості довколишністю, просторами рідного краю, його маєстатичною красою. Про це зокрема йдеться в таких хвилюючих терцинах:

Люблю я дивний світ безсмертної природи.

Завжди, розчулений, спішу забутись в ній

В хвилини радості й безжурної свободи.

В дитинства давній час, тривожний і сумний,

Знаходив спокій я на мальовничім лоні,

В красі чаруючій і вічно молодій. (5, 145)

Закоханість у довкілля пронизує вірші “Хмарина”, “Море”, “Яблуня”, “Етюд” та інші ліричні зразки, які можуть принести естетичну насолоду як дорослому, так і дитячому читачеві. Малюнки в них надзвичайно виразні, легкі, прозорі, ніби схоплені уважним і досвідченим художником, достеменним майстром живопису.