Євген Фомін як дитячий письменник, Детальна інформація

Паралельно з відтворенням Павликових пошуків злочинців поет не без захоплення живописує загальнодержавні зрушення, на перешкоді яким стає стільки супротивників. Тут Є.Фомін віддає належне поширеному за часів Й.Сталіна явищу “шпіономанії”, коли на кожному кроці ввижалися диверсанти й контрреволюціонери:

А ворог, громлений кругом,

Шукає засобу і ходу,

Де б напсувати, де б нашкодить,

Де взяти підступом і злом. (5,115)

Павлик підглядає, куди заховав хліб односелець Кулуканов, і допомагає виявити цей “ставок пшениці золотий”. Він цурається свого діда, що прагнув привернути онука до своєї родини. Промовистий діалог між ними:

- …Батька смикать почали,

Й тобі це байдуже, дитино!

Тебе ж він любить до загину.

Ні слова осуду, хули

Не зрік про тебе він, повір

- Набридло! Час і перестати!

Вас добре знаю – хитрий звір.

Уже ви виселені з хати,

Глядіть, потрапите в Сибір. (5,119-120)

Морозов залучає до своїх вистежувань і викриттів і малого Федрика. Разом вони підслуховують таємну нараду місцевих глитаїв про замах на “секретаря ячейки” і рятують від смерті цього комуніста, закоханого в гру на флейті (символ його духовного багатства). За цей та інші подібні вчинки Павлик і Федрик, як це подає в творі Є.Фомін, були застрелені в лісі з обріза. Про убивць письменник повідомляє: “Один замаяв бородою І слідом двоє молодих” (5,123). Автор натякає на участь у злочині діда хлопчиків, конфлікт з яким загострився ще до цієї події.

З точки зору сучасності поема Є.Фоміна “Павлик Морозов” може поцінуватися, звичайно, як заідеологізоване віршоване полотно, що відбило характерні тенденції сталінської доби, але слід визнати, що твір має й неабияку художню вартість, написаний справді майстерно й оригінально. Автор виявляє своє уміння проникати у внутрішній світ дитини, мотивувати її поведінку. Особливою оздобою поеми є картини природи, які покликані підкреслити красу і велич життя. Наведемо такий красномовний приклад:

Світанок. Ліс. Співає соловей –

Пташиний вчитель, спів його

Прозорий, як озон: йому роса

Спадає в тон і листя колихається,

Як осяйний серпанок.

Ліс. Світанок. (5,122)

Ця строфа, взята в кільце словом “Світанок”, переливається звуками і зоровими враженнями ранку, сплітається з наступними поетичними замальовками, пересипаними вишуканими тропами, алітераціями і асонансами.

Стільки тут спостережливості, тонкого розуміння природи. Ось подальша характеристика солов’я – “в своєму співомайстерстві Вершин дійшовши безумовних, Учитель несказанно скромний Сірів невидимий в листві”, а далі – спроба передати все багатоголосся світанкового лісу (“лунний гам Різноманітнивсь”, “серед нього і голос зорянки дзвенів, Як той величний світоспів Життя осонченоясного”, “а там лазорівка-синичка В неслововимовній красі Вплітала дружно в голоси Свій твір-творіння”, “дрозд, в юну пору залицянь Занепокоєно-рухливий, Свої яскраві переливи Творив і творить без кінця”). Граціозності поетовому вислову надають несподівані неологізми, які він розсипає по тексту, наче самоцвіти. Є.Фомін ніби по-дитячому грається фразами, словами, складами, сплітаючи цілі рядки з мовних новотворів (“у гомінкому юнолунні Ішли герої наші юні”, “материнка синьомая В привіт голівкою махає”, “скляний, нервовопливний хруск”, “в цій ясні денній”).

Картини природи виконують у поемі й чисто пропагандистські функції. Це зокрема строфа, що слугує обрамленням для епілогу:

Не одлітають од вікна

Пташки, покликані простором,

І, мов доглядниця над хворим,

В кімнаті стигне тишина. (5,126).